Справа №  2-174/11

№ провадження 2/1401/8/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23.01.2012 року          Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

судді                                                                      -          Пісоцького О.М.;

з участю:          секретаря                                        -          Сіваченко Ю.І.;

позивача                                        -          ОСОБА_1.;

представника позивача                    -          ОСОБА_2;

представника відповідача                    -          ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2010 р. ОСОБА_1 пред’явила позов до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди ( а. 3-5 ).

04 квітня 2011 р. ОСОБА_4 пред’явив позов до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди ( а. 56-58 ).

В ході розгляду справи позивачі доповнювали вимоги наполягаючи на встановленні порядку користування земельною ділянкою ( а. 110, 113 ).

19 січня 2012 р. позивачі уточнили позовні вимоги, остаточно просили зобов’язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні однією присадибною земельною ділянкою, зобов’язавши його демонтувати встановлений паркан по АДРЕСА_1 Також просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 10000 грн., а на користь ОСОБА_4 1700 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні, підтримуючи позов позивач ОСОБА_1 пояснила, що вона є власником жилого будинку № АДРЕСА_1 по вулиці Івана Франка в смт. Костянтинівка Арбузинського району. В цьому будинку постійно проживає її батько –ОСОБА_4 Власником розташованого поруч будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 До 29 липня 2010 р. обидва житлові будинки мали спільний двір, яким користувались всі мешканці будинків № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Але з 29 липня 2010 р. відповідач встановив паркан, яким перегородив подвір’я, заблокувавши таким чином проїзд до двох гаражів, власником яких є ОСОБА_1, одним з яких також користується ОСОБА_4 Позивач ОСОБА_1 вважає, що оскільки вся територія присадибної земельної ділянки знаходилась в спільному користуванні, розмежування території не проводилось, відповідач не мав підстав для встановлення паркану. Тому, посилаючись на ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 317, 319, 1167 ЦК України, позивач ОСОБА_1 вимагає зобов’язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні однією присадибною земельною ділянкою, зобов’язавши його демонтувати встановлений паркан по АДРЕСА_1 стягнути з відповідача на її користь 10000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні підтримуючи позов пояснили, що він користується жилим будинком АДРЕСА_1 з 1960 х років, весь цей час житлові будинки АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1 мали один спільний двір з одним заїздом, оскільки в одному будинку проживав ОСОБА_4, а в іншому його батьки. Пізніше власником будинку АДРЕСА_2 став ОСОБА_5, який отримав цей будинок в спадщину за заповітом. Посилаючись на те, що розмежування двору не проводилось, ОСОБА_4 вимагає зобов’язати ОСОБА_5 демонтувати встановлений паркан по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на його користь 1700 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що відповідач позов не визнає. Так, ОСОБА_5 став власником жилого будинку АДРЕСА_2 в 1997 р. згідно заповіту. Фактично в будинку проживає сестра ОСОБА_5 –ОСОБА_6 з сім’єю. Дійсно до 2010 р. території дворів будинку АДРЕСА_2 та будинку № АДРЕСА_1, в якому проживає ОСОБА_4, не були розмежовані парканом. Тому двором користувались спільно. Але в 2010 р. між чоловіком ОСОБА_6 і ОСОБА_4 виник конфлікт, внаслідок чого розладнались стосунки. Тому для попередження подальших конфліктів довелось встановити паркан на межі домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Посилання позивачів на те, що встановивши паркан, відповідач перегородив проїзд до гаражів, відповідач вважає такими, що не відповідають дійсності. Так, двір будинку № АДРЕСА_1 мав власний заїзд, але позивачі самі перегородили цей заїзд, збудувавши сараї, кухню та прибудувавши веранду.

Вислухавши учасників розгляду та дослідивши надані докази, суд вважає встановленим, що з 2005 р. власником жилого будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та копією договору дарування житлового будинку ( аркуші 6, 7 ). З довідки Костянтинівської селищної ради також видно, що в цьому будинку зареєстрований та постійно проживає ОСОБА_4 ( аркуш 9 ). З довідки Костянтинівської селищної ради на аркуші 30 та копії заповіту на аркуші 74 вбачається, що відповідач з 2001 р. є власником жилого будинку АДРЕСА_2. З плану присадибної земельної ділянки на аркуші 8 видно, що згідно даних Бюро технічної інвентаризації присадибна земельна ділянка жилого будинку № АДРЕСА_1 з одного боку межує з вулицею Івана Франка, з інших боків межує з присадибними ділянками АДРЕСА_2  та 13. При цьому на плані позначено заїзд саме з боку вулиці.  

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. ст. 10, АДРЕСА_1 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах спору. 

Згідно ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. За змістом ст. ст. 95ч.1п.а,ч.2, 152ч.2 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі; порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку встановленому законом; ..землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачений ст. 391 Цивільного Кодексу України. Спеціальні норми щодо захисту права власності на такі об’єкти нерухомості, як земельні ділянки, викладені у ст. 152 Земельного Кодексу України. За правилами вказаних правових норм власник майна (земельної ділянки) має право вимагати усунення усяких порушень (перешкод) у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно встановленим судом обставинам та правовідносинам суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 такими, що не підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з того, що як позивач ОСОБА_1, так і відповідач ОСОБА_5 мають в користуванні присадибні земельні ділянки, що межують між собою. Той факт, що тривалий час межу між земельними ділянками не було позначено і тому користувачі жилих будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 мали вільний доступ на територію сусідніх дворів на думку суду не має правового значення. Вказані обставини залежали лише від наявності близьких родинних стосунків власників будинків та свідчили про відсутність між ними конфліктів. Разом з тим це не позбавляє кожного з власників права на визначення меж земельної ділянки, що перебуває в його користуванні, що є однією з складових права на самостійне господарювання на землі. Тому суд вважає, що ОСОБА_5 скористався своїм правом. Оскільки земельна ділянка позивачів межує з вулицею Івана Франка і згідно даних Бюро технічної інвентаризації саме з боку вказаної вулиці має бути розташований заїзд до двору будинку № АДРЕСА_1, суд вважає, що реалізовуючи своє право на визначення меж земельної ділянки ОСОБА_5 не порушив ніяких прав землекористувача суміжної земельної ділянки.

          Враховуючи, що судом не встановлено порушення відповідачем прав позивачів як користувачів присадибної земельної ділянки, суд вважає відсутніми і підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,АДРЕСА_1,60,212, 213,215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                            Суддя                                                                      О.М. Пісоцький