Справа № 22-ц-450    2008р.                                    Головуючий у 1-й інстанції     Мальована В.В.

Категорія 39                                                   Суддя-доповідач                       Данильченко Л.О.

 

Р І Ш Е Н Н Я

іменем  України

 

08 квітня 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:

 

          головуючого -  Смирнової Т.В.

          суддів -  Данильченко Л.О., Ільченко О.Ю.

          з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

          та осіб, які беруть участь у справі - представника відповідача

          Білодід В.М.

                              

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2008 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення середнього заробітку, судових витрат.

 

          Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., пояснення представника відповідача Білодід В.М., який підтримав доводи апеляційної скарги,  колегія суддів, -

 

В С Т А Н О В И Л А:

         

          12 грудня 2007 рокуОСОБА_1 звернулась з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 липня 2003 року по 12 березня 2007 року вона працювала на посаді діловода у Сумському зональному відділенні Військової служби правопорядку, яке було розформоване у 2005 році і його правонаступником визначений Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку

          Під час розформування Сумського зонального відділення позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, і після виходу з відпустки питання про її подальше працевлаштування вирішувало керівництво Харківського зонального відділу.

          12 березня 2007 року позивачка була звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією установи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

          На момент звільнення позивачці не була виплачена вихідна допомога у розмірі не менш ніж середньомісячна заробітна плата 370,6 грн., в добровільному порядку це питання не вирішено, а тому позивачка була вимушена звернутися до суду. Просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що складає 3335,4 грн. (370,6 грн. х 9 місяців), а також витрати на правову допомогу.

 

          Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2008 року позовні вимогиОСОБА_1 задоволені частково.

          Стягнуто з Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на користьОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплат у розмірі 3135 грн. 21 коп., судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 550 грн., а всього 3685 грн. 21 коп.

          Стягнуто з Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь держави 51 грн. судового збору та витрати на ІТЗ у розмірі 30 грн.

 

          В апеляційній скарзі Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

          Апелянт вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права. Зазначає, що позивачка спочатку була звільнена 05 вересня 2005 року, і відповідно до офіційних довідок, їй були виплачені усі грошові кошти при звільненні.

          Після цього, відповідно до ст. 184 КЗпП України, наказ про звільненняОСОБА_1 було скасовано наказом командира військової частини від 03 лютого 2006 року, а наказом начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06 лютого 2006 рокуОСОБА_1 була поновлена на роботі.

          12 березня 2007 рокуОСОБА_1 була звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи. При цьомуОСОБА_1 просила виплатити їй вихідну допомогу. Однак інформація, отримана від Сумського зонального відділення військової служби правопорядку, свідчила про отриманняОСОБА_1 такої допомоги ще у вересні 2005 року.

          Тому, з метою недопущення незаконного витрачання бюджетних коштів, Харківським зональним відділом були направлені запити до Галузевого Державного архіву Міноборони України щодо надання інформації про розмір заробітної плати ОСОБА_1 та про отримання нею вихідної допомоги.

          Відповідь з архіву надійшла лише 30 листопада 2007 року, і в ній була інформація про те, що вихідна допомога у розмірі 370 грн. 60 коп. була нарахованаОСОБА_1 05 вересня 2005 року, однак не отримана нею.

          За вказаних обставин, відповідач 5 грудня 2007 року перерахувавОСОБА_1 вихідну допомогу  у розмірі 370 грн. 60 коп.  

          Тому апелянт вважає, що причиною затримки виплати вихідної допомоги є надання недостовірної інформації щодо проведених розрахунків з боку начальника Сумського зонального відділення Військової служби правопорядку Костіцина А.А. та начальника фінансово-економічної служби Рибнікова В.В. 

 

          Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити.

 

           Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, позивачкаОСОБА_1 працювала на посаді діловода у Сумському зональному відділі Військової служби правопорядку з 1 липня 2003 року по 12 березня 2007 року (а.с.3-5).

 

          Директивою Міноборони України від 7 грудня 2004 року Сумське зональне відділення Військової служби правопорядку розформовано та правонаступником цієї установи визначений Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку

          На час розформування Сумського зонального відділення Військової служби правопорядку позивачка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною і після виходу з відпустки питання про працевлаштування позивачки вирішувало керівництво Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку.

          12 березня 2007 року позивачка була звільнена з роботи начальником Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку.

          05 грудня 2007 року позивачці було перераховано на рахунок у банку вихідну допомогу у розмірі 370 грн. 60 коп.

 

          До суду з даним позовом позивачка звернулась 12 грудня 2007 року.

         

          Задовольняючи позов, суд виходив з того, що всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, при звільненні з позивачкою не був проведений остаточний розрахунок - не виплачена вихідна допомога. Тому, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, суд стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 3135, 21 грн.

 

          Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

 

          Достовірно встановлено, що позивачка була звільнена 12 березня 2007 року, а вихідна допомога у розмірі 370, 6 грн. була перерахована їй 5 грудня 2007 року.

 

          Дані обставини визнаються відповідачем і ним не оспорюються.

 

          Також встановлено, і сам апелянт визнає ту обставину, що ним була затримана виплата позивачці вихідної допомоги при звільненні і вказує причину такої затримки - надання недостовірної інформації з боку керівництва Сумського зонального відділення Військової служби правопорядку.

          Тобто в даному випадку, апелянт визнає вину уповноваженого органу - керівництва установи  у несвоєчасній виплаті вихідної допомоги.

 

           Дійсно, відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу (тобто в день звільнення), при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

         

          В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. 

          Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗп П України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

         

          Будучи звільненою 12 березня 2007 року за п.1 ст. 40 КЗпП України і не отримавши вихідну допомогу, позивачка до суду звернулась 12 грудня 2007 року, тобто через 9 місяців після порушення її права.

 

          Судом першої інстанції при стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто  за 9 місяців, не було взято до уваги, що кошти, стягнені в порядку ст. 117 КЗпП України, не є належною заробітною платою, стягнення якої проводиться без обмеження будь-яким строком, а це є штрафною санкцією, що застосовується до роботодавця. 

 

          Таким чином, в цьому випадку повинна застосовуватись ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а саме тримісячний строк звернення до суду.

 

          Тобто, враховуючи, що позивачка звернулась до суду 12 грудня 2007 року, і  застосовуючи тримісячний строк, слід зазначити, що початок строку, з якого повинно проводитись нарахування середнього заробітку за затримку розрахунку, буде відраховуватись з 12 вересня 2007 року (за три місяці до звернення до суду) і закінчиться 11 грудня 2007 року (коли позивачка отримала виписку з банку про перерахування на її рахунок вихідної допомоги).

 

          Таким чином, колегія суддів вважає, що є підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тільки за 3 місяці (з 12 вересня 2007 року по 11 грудня 2007 року).

         

          При цьому сума стягнення становить:

          370 грн. 60 коп. х 3 місяці = 1111 грн. 80 коп., і дана сума підлягає стягненню з відповідача.

 

          Посилання апелянта на те, що несвоєчасна виплата вихідної допомоги сталася з вини бувших керівників Сумського зонального відділення Військової служби правопорядку Костіцина А.А. та Рибнікова В.В., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не позбавлений можливості звернутися до цих осіб з позовом у порядку регресу.

 

          За викладених обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

         

          На підставі викладеного, керуючись  ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст. 313-314, ст. 316, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів:

 

В И Р І Ш И Л А :

         

          Апеляційну скаргу Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку задовольнити частково.

         

          Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2008 року в даній справі змінити.

 

          Стягнути з Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1111 грн. 80 коп. (одна тисяча сто одинадцять гривень 80 копійок) та витрати на правову допомогу 550 грн., а всього  1661 грн. 80 коп. (одна тисяча шістсот шістдесят одна гривня 80 копійок), а не 3685 грн. 21 коп., як зазначив суд першої інстанції.

 

          В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2008 року (щодо судового збору та витрат на ІТЗ) залишити без зміни. 

         

          Рішення набрало законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

 

 

 

                   Головуючий -             

         

                   Судді -