УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2є

____________________________________________________________________________________________

Справа №2-847/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2012 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого                                      судді О.В. Диби

секретарі                                            Євдоченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київміськбуд –1», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Столиця»про розірвання договорів інвестування у нерухомість та управління майном, стягнення сплачених за об’єкт інвестування коштів, стягнення пені та збитків, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із вищенаведеним позовом до відповідача в якому, посилаючись на те, що 21.01.2006 року між ним та ЗАТ «Київміськбуд –1»(відповідач), ТОВ Комерційний банк «Столиця»(третя особа) було укладено договори інвестування у нерухомість та управління майном на підставі яких відповідач взяв на себе зобов'язання своїми силами і засобами збудувати, ввести в експлуатацію та передати позивачу до 31.12.2007 року два машино-місця загальною площею 21,77 м. кв. кожне. Пізніше кінцеві строки введення в експлуатацію та передача машино –місць позивачу було продовжені до червня 2008 року. У зв’язку із тим, що відповідач станом на день розгляду справи не виконав узятих на себе зобов’язань, то позивач просить розірвати договори інвестування, стягнути з відповідача фактично інвестовані грошові кошти в сумі 261 240 грн.

Крім цього позивач, посилаючись на те, що він під час укладення вказаних вище договорів інвестування, з метою їх повного та вчасного виконання вимушений був обміняти 51 730,69 доларів США по курсу 5,05 грн. за один долар США. Оскільки на момент розгляду справи курс долару США відносно гривні значно збільшився, що потягнуло до отримання позивачем збитків, просив стягнути з відповідача 151 193,27 грн. курсової різниці.

Також, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів»у зв’язку із простроченням виконання відповідачем робіт просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі 7837,20 грн., а відповідно до положень ст. 625 ЦК України стягнути 3% річних в розмірі 1503,02 грн.  Судові витрати просив покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги в частині розірвання договорів інвестування та стягнення з відповідача на користь позивача фактично інвестовані ним грошові кошти в сумі 261 240 грн. визнав, в іншій частині позовні вимоги просив відмовити та пояснив, що оскільки договори укладались в національній валюті –гривні, позивач сплачував вартість машино –місць в гривні, то й підстав вважати, що позивач зазнав збитків у вигляді курсової різниці гривні відносно долару США підстав немає. Крім того, на договори інвестування положення Закону України «Про захист прав споживачів»не розповсюджується так само і не підлягає застосуванню положення ст. 625 ЦК України оскільки відповідач не зобов’язаний був повертати грошові кошти, а повинен був передати в строки об’єкти інвестування і в нього були відсутні грошові зобов'язання перед позивачем.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Представники сторін не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. З цих підстав суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі представника третьої особи.

Вислухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи 12.01.2006 року між ЗАТ «Київміськбуд –1»(назву було змінено на ПрАТ «Київміськбуд -1») ТОВ комерційний банк «Столиця»та позивачем було укладено договір інвестування у нерухомість та управління майном №17/212 (а.с. 10-12) (далі –договір №17/212) відповідно до умов якого відповідач зобов’язався власними силами і засобами збудувати, ввести в експлуатацію та передати позивачу машино –місце №212, загальною площею 21,77 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 в строк до 31.12.2007 року.

Додатковою угодою №1 до договору №17/212 від 15.02.2008 року (а.с.34) кінцевий строк закінчення спорудження об’єкту інвестування був продовжений до червня 2008 року.

Згідно із договором про відкриття та обслуговування акредитиву №17/212 від 12.07.2006 року, заяви про відкриття акредитива від 12 липня 2006 року, свідоцтва №1 від 12 липня 2006 року, додатку №2 до договору №17/212, додатку №1 до договору №17/212 (а.с.14-18) вартість придбаного майна, що передано в управління становить 130 620 грн. Визначена сторонами сума грошових коштів була в повному обсязі сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення №1 від 12.07.2006 року (а.с. 13), що визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.

Також, відповідно до договору інвестування у нерухомість та управління майном №17/213 від 12.01.2006 року (далі –договір №17/213) укладеного між ЗАТ «Київміськбуд –1» (назву було змінено на ПрАТ «Київміськбуд -1») ТОВ комерційний банк «Столиця»та позивачем (а.с.19-21) відповідач зобов’язався власними силами і засобами збудувати, ввести в експлуатацію та передати позивачу машино –місце №213, загальною площею 21,77 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 в строк до 31.12.2007 року.

Додатковою угодою №1 до договору №17/213 від 15.02.2008 року (а.с.35) кінцевий строк закінчення спорудження об’єкту інвестування був продовжений до червня 2008 року.

Згідно із договором про відкриття та обслуговування акредитиву №17/213 від 12.07.2006 року, заяви про відкриття акредитива від 12 липня 2006 року, свідоцтва №1 від 12 липня 2006 року, додатку №2 до договору №17/213, додатку №1 до договору №17/213 (а.с.23-27) вартість придбаного майна, що передано в управління становить 130 620 грн. Визначена сторонами сума грошових коштів була в повному обсязі сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення №1 від 12.07.2006 року (а.с. 22), що визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.

Станом на день розгляду справи відповідач своїх зобов’язань взятих на себе договорами №17/212 та 17/213 не виконав, отриманих коштів не повернув, хоча позивач неодноразово звертався до нього із такою вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1, ч. 1, ст. 611 ЦК України).

Оскільки в судовому засіданні було встановлено та визнано представником відповідача факт того, що відповідач дійсно порушив узяті на себе зобов'язання, у встановлений договором строк не передав позивачу об’єкт інвестування суд приходить до висновку про правомірність заявлених вимог позивача щодо необхідності розірвання договорів №17/212 та 17/213 та відповідного стягнення з відповідача на користь позивача фактично сплаченого ним сум інвестування в розмірі 261 240 грн., а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про відшкодування йому відповідачем 151 193,27 грн. курсової різниці яка виникла в результаті зміни курсу долара США по відношенню до гривні, то слід відмітити наступне.

Як вбачається із пояснень позивача, з метою належного виконання ним своїх зобов’язань по договорам №17/212 та 17/213 ним, через касу банку фактично було внесено 51 730,69 доларів США, що на момент сплати коштів по зазначеним вище договорам становило 261 240 грн.

На день розгляду справи відношення курсу долару США до гривні змінився, а це призвело до того, що позивач, навіть отримавши грошові кошти в сумі 261 240 грн. не буде мати змоги придбати рівнозначні машино –місця у зв’язку із чим, повинен бути нести додаткові затрати, що по відношенню до нього буде несправедливо оскільки, дана ситуація склалась у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань. Тому, на думку позивача, з відповідача керуючись ст. 22 ЦК України необхідно стягнути 151 193,27 грн. курсової різниці як реальні збитки для відновлення його порушеного права.

З такими висновками позивача погодитись неможна виходячи із наступного.

Згідно із договорами №17/212 та 17/213, платіжними дорученнями, додатками до договорів валютою платежу є національна валюта України –гривня. В жодному платіжному документі, в жодному із укладених договорів та додатків до нього не йде посилання на долар США та відповідно його курсу по відношенню до гривні. Також не вказується на те, що у випадку зміни курсу долару США позивач повинен буде сплатити іншу ніж визначену договорами суму коштів.

Відповідно до ч.1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно із ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні ні сам позивач ні його представник не надав жодного належного та допустимого доказу того, що він взагалі обмінював долари США на гривню у вказаному ним розмірі саме для виконання своїх зобов’язань по договорам №17/212 та 17/213.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 151 193,27 грн. курсової різниці не підлягає задоволенню у зв’язку із недоведеністю та безпідставністю.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 7837,20 грн. на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»слід відмітити наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№5 від 12.04.1996 року оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Як було встановлено у судовому засіданні та визнається сторонами позивач уклав інвестиційні договори, тобто фактично придбав лише права на майно, якого ще немає. Дані відносини регулюються не положеннями Закону України «Про захист прав споживачів»а положеннями спеціальних Законів України «Про інвестиційну діяльність»та «Про фінансово –кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»та нормами ЦК України.

Отже, доводи представника позивача про те, що між позивачем та відповідачем, як із забудовником, в частині проведення будівельних робіт виникли відносини будівельного підряду є помилковими тому що придбання права на об’єкт нерухомості не може бути розцінено як проведення підрядних робіт з виконанням усіх істотних умов договору будівельного підряду які визначені положеннями ст. 875 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 7837,20 грн. на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»слід відмовити у зв’язку із безпідставністю.

Щодо вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача відповідно до положень ст. 625 ЦК України стягнути 3% річних в розмірі 1503,02 грн.

Статтею 60 ЦПК України на сторону покладено обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

До матеріалів справи позивачем, в підтвердження вірності своїх вимог, не було надано розрахунку, на підставі якого позивач прийшов до висновку про розмір суми стягнення. З цього приводу в судовому засіданні жодних пояснень не надав.

За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність розміру суми 3% річних, які на думку позивача підлягають стягненню із відповідача а тому, така вимога також задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України.    

Таким чином, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. ст. ст. 10,  57-61,80, 88, 208 - 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 530, 533, 611, 629, 875 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київміськбуд –1», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Столиця»про розірвання договорів інвестування у нерухомість та управління майном, стягнення сплачених за об’єкт інвестування коштів, стягнення пені та збитків - задовольнити частково;

Розірвати договір інвестування у нерухомість та управління майном №17/212 від 21.01.2006 року укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київміськбуд –1», товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний Банк «Столиця»та ОСОБА_1;

Розірвати договір інвестування у нерухомість та управління майном №17/213 від 21.01.2006 року укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київміськбуд –1», товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний Банк «Столиця»та ОСОБА_1;

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київміськбуд –1»(код ЄДРПОУ 24595667, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 29-б)  на користь ОСОБА_1 фактично інвестовані у об’єкти інвестування грошові кошти в сумі 261 240 (двісті шістдесят одна тисяча двісті сорок) грн.;

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київміськбуд –1»(код ЄДРПОУ 24595667, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 29-б)  на користь ОСОБА_1 850 (вісімсот п’ятдесят) грн. судового збору та 60 (шістдесят) грн. витрат на ІТЗ розгляду справи;

В іншій частині позовних вимог відмовити;

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                                                                             О.В. Диба

 18.01.2012 Справа № 2-847/12