КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-1073/11                                                       Головуючий у 1-й інстанції:  Усатов Д.Д     

Суддя-доповідач:  Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" грудня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

           Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Ключковича В.Ю.;

суддів:                    Данилової М.В., Федорової Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про зобов’язання зробити перерахунок пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2011 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання дій посадових осіб суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок підвищень та доплат до пенсії (а.с. 3).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2011 року позов задоволено (а.с. 13-16).

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог повністю відмовити (а.с. 18).

Крім того, апелянт звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що копію постанови управління отримало 07.04.2011 р. (а.с. 18).

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову суду першої інстанції прийнято в порядку скороченого провадження (а.с. 13-16); згідно даних відповідача, строк на апеляційне оскарження пропущено у зв’язку з тим, що копію постанови управління отримало 07.04.2011 р. (а.с. 19), а тому, на його думку, вказане є поважними причинами пропуску строку подання апеляційної скарги; апеляційна скарга подана відповідачем 21.04.2011 року (а.с. 18), таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга подана в межах строку, передбаченого для подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання про поновлення строку.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду –без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни та має право на отримання щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка повинна нараховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму у відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на перерахунок та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії, як особа віднесена до 4 категорії відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року передбачено, що розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.

Відповідач, не нараховуючи належну суму доплати до пенсії позивачу, посилається на положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», частиною 3 якої передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком (у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) застосовується виключно для розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Тобто, на його думку, ця норма забороняє застосовувати мінімальний розмір пенсії, встановлений цією статтею, для визначення розмірів пенсій відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Натомість, відповідач стверджує, що при нарахуванні доплат до пенсії має керуватися та правомірно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту громадян»від 28.05.2008 р. № 530, що набрала чинності з 12.06.2008 року.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дане посилання відповідача є безпідставним, оскільки ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»вказано, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, положення ч. 1 ст. 28 вказаного Закону стосовно визначення мінімального розміру пенсії, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, повинні розповсюджуватися і на положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, тому посилання відповідача на те, що з його боку не вбачається будь-яких порушень законодавства, так як фінансування виплат відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»проводиться із Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, є невірним.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у відповідача та має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, є непрацюючим пенсіонером по віку.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 даної статті, у відповідності якій дана доплата встановлюється в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до 4 категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин правильними є висновки суду першої інстанції, що позивач має право на доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Також, судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Частиною 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлюється в розмірі визначеного законом про Держбюджет на відповідний рік прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, при визначенні розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії позивачу застосуванню підлягають статті 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому підстав для її задоволення немає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, як така, що постановлена за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в справах, розгляд яких передбачено п. 2 ч. 1 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення, постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2011 року - без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                            В.Ю. Ключкович

Судді:                                                                                М.В. Данилова

                                                                                Г.Г. Федорова