КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  м. МАКІЇВКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                                             Справа № 2-28/11

                                                            Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6   грудня 2011 року                                                                                                              м. Макіївка

                              Кіровський  районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

                                                                      головуючий   суддя                      Смєлік С.Г.

                                                                      при секретарі                                Чугуй М.О.

                                                                      за участю позивача                       ОСОБА_1

                                                                         представника позивача               ОСОБА_2                         

представника відповідачки           ОСОБА_3  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду у м. Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5  про визнання права власності на ѕ частини квартири. поіл спільного сумісного майна; позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про  поділ майна подружжя, витребування особистого майна.

В С Т А Н О В И В

У лютому 2010 року ОСОБА_1  звернувся до Кіровського районного суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності  на частину квартири та поділ спільного майна, набутого під час зареєстрованого шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим,  що у добровільному порядку  із відповідачкою він не може досягти домовленості про поділ майна.

          15 квітня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до Кіровського районного суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна,  що належить подружжю та витребування особистого майна.

          Ухвалою суду від 6 травня 2010 року  позови  ОСОБА_1 та ОСОБА_5 згідно ст. 126 ЦПК України були об»єднані в одне провадження.

          В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник –адвокат ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог, послалися  на обставини, визначені у позовній заяві, пояснивши,  що він, ОСОБА_1 із ОСОБА_5 з  серпня 1998 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а 16 серпня 1999 року вступили в зареєстрований шлюб. За  час сумісного проживання у шлюбі вони  придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та майно у вигляді побутової техніки та  меблів. У грудні 2009 року він викрив свою дружину у зраді, їх стосунки через це стали просто нестерпними і він вимушений піти проживати до своєї матері. Все майно, яке було нажито разом із відповідачкою, залишилося у квартирі. У добровільному порядку  вирішити питання про  поділ майна не вдалося. Тому він вимушений звернутися до суду. Вважає, що  його частина  спірної  квартири становить ѕ частини. До такого висновку  він прийшов з таких підстав:

          4 липня 2002 року ним було продано належний йому будинок АДРЕСА_2 за 7950 грн., а  через місяць, саме 5 серпня 2002 року, на ім »я його дружини, ОСОБА_5, було придбано квартиру АДРЕСА_1  за 14 175 грн. Таким чином, гроші, які він отримав від продажу власного майна,  набутого ним до шлюбу  –будинку  у сумі 7950 грн., було використано для купівлі квартири, а це становить Ѕ частину вартості всієї квартири, що є підставою вважати, що Ѕ частина квартири належить йому на праві власності. Друга частина квартири є спільною власністю подружжя, оскільки придбана за спільні кошти,  тому  йому та ОСОБА_5 належить по ј частині. Таким чином, його частина у спірній квартирі складає -  ѕ   Окрім того,  за час сумісного проживання   ним та ОСОБА_5 було придбане таке майно: горку,  що складається з  шафи, серванту, комоду  вартістю 3000 грн; м»який куток -1500 грн; тумбу під телевізор 600 грн; крісло –500 грн; горку № 2, що складається з шафи, серванту та комоду вартістю 2000 грн; диван -2000 грн, стіл для комп»ютера –1000 грн; комп»ютер «Браво»з монітором, клавіатурою, двома колонками,  кермом вартістю 5500 грн; меблі для коридору –шафа, дві тумби  - 4000 грн; тумба для взуття –700 грн; шафа-купе ( чотири відділення ) 4000 грн, м»який куток для кухні 1200 грн; стіл для обіду з двома стільцями –800 грн; телевізор ЖК «Панасонік»- 4000 грн; музичний центр «Панасонік»1500 грн; холодильник «Веко»- 1800 грн; пральна машинка   «Зануссі»1700 грн; Телевізор ЖК 1800 рн; Пилесос «LG»- 600 грн; елекитром»ясорубка «Гейфор»-700 грн. а всього на суму 38900 грн.

          Просив  із спільного майна  виділити йому у натурі : горку вартістю 3000 грн, м»який куток 1500 грн, крісло вартістю 500 грн, тумбу під телевізор- 600 грн, шафу-купе – 4000 грн, стіл для обіда з двома стільцями  вартістю 800 грн,  телевізор ЖК «Панасонік»- 4000 грн, холодильник «Веко»- 1800 грн, а всього майна  на 16200 грн.

          Відповідачка ОСОБА_5. із позовними вимогами ОСОБА_1 не  погодилась, звернувшись  до суду із позовом  до ОСОБА_1,  який ухвалою суду був об»єднаний із основним позовом і який уточнила під час розгляду справи.

          В уточненій позовній  заяві ОСОБА_5 зазначила,  що  у шлюбі із ОСОБА_1 перебувала з серпня 1999 року. У  1999 році  від шлюбу із  ОСОБА_1 у неї народився син, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає із нею.

          Через погані стосунки  із ОСОБА_1 шлюбні відносини були припинені, вона вимушена була  звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів,  а у 2002 році ОСОБА_1 продав належний йому будинок по АДРЕСА_2 і виїхав за межі України.

          У 2002 році за рахунок подарованих їй її батьками грошей у розмірі 3000 доларів США,  вона  купила на своє ім »я  спірну квартиру АДРЕСА_1 і яка, відповідно, є її власністю,  у якій вона проживає разом із сином.

          Після цього вони все ж таки проживали разом  у зазначеній квартирі і з 2007 року придбали окрім майна, перелік якого позивач наводить у своїй позовній заяві і з оцінкою якого вона згодна,  але й ще  домофон вартістю 500 грн, мікрохвильову піч –600 грн, праску –вартістю 190 грн, два електронагрівачі вартістю 300 і 100 грн, мікрофон «Караоке»- 100 грн, телефон «Самсунг»вартістю 900 грн., тобто всього майна на 41590 грн.

          У червні 2007 року вона для бізнесу свого чоловіка, ОСОБА_1 у своїй матері позичила 100000  грн., які передала йому і він використав їх для  потреб бізнесу, який став невдалим. Вважає ці гроші –100000 грн.  коштами, які належать їй  і  ОСОБА_1 має їх їй повернути.

          Крім того, у червні 2007 року.  окрім грошей у розмірі 100000 грн.,  вона передала ОСОБА_7 її особисті гроші у розмірі  - 30000 грн., які  їй були подаровані протягом 10 років  і які вона  складала  на свою освіту. Дотепер ОСОБА_1 теж не повернув їй ці гроші і вона має намір  їх витребувати  у нього.

          Окрім того, на день розгляду справи заборгованість  ОСОБА_1 перед нею по аліментним зобов»язанням становить 22803,49 грн, що є частиною її  позовних вимог. Зазначену суму вона просить стягнути із ОСОБА_1 на її користь.

          Крім того, 20 січня 2010 року, ОСОБА_1 скориставшись ключами від квартири, зайшов у квартиру разом із своїми родичами, закрив її у ванній кімнаті і самовільно забрав  належні їй гроші у сумі 500 Є та 400 доларів США. документи: диплом про освіту, ощадні книжки на ім »я ОСОБА_8  та ОСОБА_5 медичну карту та домову книгу, договір купівлі-продажу квартири,  розрахункові книжки оплати за  газ, воду, електричну енергію, квітанції за  оплату кредиту  на придбання ком»ютера. З квартири ОСОБА_1 вивіз телевізор  «Панасонік» вартістю 4000 грн, музичний центр -1500 грн, холодильник «Веко»-1800 грн, пральну машину «Зануссі»-1700 грн. та пилосос «LG»-600 грн, телевізор  ЖК 1800 грн, мікрохвильову піч - 600 грн. та праску 190 грн,  два  електронагрівача  вартістю  300 грн. і 100 грн.,  комп»ютер «Браво»-5500 грн,  мобільний телефон « Самсунг»-900 грн, домофон -500 грн. а всього майна на 19590 грн. Не заперечувала проти  залишення ОСОБА_1  тієї частини майна,  що він самовільно вивіз з квартири,залишити  їй частину майна, що залишилася у квартирі у вигляді меблів. Просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по аліментам у розмірі 228003,49 грн., 130000 грн, 500Є та 400 доларів США та зобов»язати  повернути диплом про освіту, ощадні книжки на ім»я ОСОБА_8 та ОСОБА_5 медичну карту та домову книгу, договір купівлі-продажу квартири, Є розрахункові книжки оплати за  газ, воду, електричну енергію,квитанції за  оплату кредиту  на придбання ком»ютера.

          Представник ОСОБА_5 –адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав  її позовні вимоги і просив  про їх задоволення.

          ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_5 не визнав, пояснивши,  що  спірна квартира придбана за кошти,  про які він зазначив у своїй  позовній заяві. Більше того,  маючи наміри  купити спірну квартиру,   він у 2002 році  дав за цю квартиру   завдаток у сумі 200 доларів США. Але оскільки він мав виїхати на роботу до Москви, де мав добре оплачувану роботу і боявся її втратити, під час  купівлі-продажу  квартири він присутній не був. Про вчинення  купівлі-продажу квартири  він дізнався від дружини. Він ніколи не     отримував від дружини грошей на розвиток його бізнесу,тому  доводи  ОСОБА_9 про те. що він отримав від неї 130000 грн.,  є надуманими та такими, щоб  позбавити його права на частину  у спільному майні.  20 січня  2010 року він із сестрою та її знайомою  дійсно приходили до спірної квартири, але з тією метою,   щоб взяти документи на квартиру, які необхідні були для звернення до суду, ніякого майна він з квартири не  вивозив, ніякої заборгованості по аліментам у нього немає,  оскільки він із ОСОБА_5 до  кінця грудня  2009 року проживали разом, вони спільно вели господарство і спільно виховували  і забезпечували  їх сина. Просив у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

          Вислухавши пояснення позивача, представників сторін,  свідків, дослідивши  надані докази, перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог ( ст. 11 ЦПК України ), суд установив наступне.

          Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2, виданого Гірницьким відділом реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 уклали шлюб 16 серпня 1999 року,  про що зроблено відповідний актовий запис № 19.  Після реєстрації шлюбу  подружжю присвоєно  прізвище «ОСОБА_1,  ОСОБА_1»

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 1998 року по 2009 рік проживали разом, однією сім»єю, ніколи не  жили порізно, окрім часу, коли ОСОБА_1 треба було  від»їзджати до  Москви на заробітки.

          ОСОБА_1 на підставі договору дарування  від 2 жовтня 2000 року  належав житловий будинок АДРЕСА_2.

Згідно договору купівлі - продажу від 4 липня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом  ОСОБА_13, зареєстрованого у реєстрі № 2530,  зазначений будинок був  проданий ОСОБА_1  за 7950 грн.

Як убачається з договору завдатку, укладеного 26 червня 2002 року між ОСОБА_1 та  ОСОБА_14,  одна сторона передала другій стороні завдаток у вигляді грошової суми у розмірі одна тисяча п»ятдесят гривень,  що дорівнює 200 доларам США,  як доказ угоди між  сторонами про купівлю-продаж двохкімнатної квартири АДРЕСА_1

Згідно інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно, наданої КП «БТІ м. Макіївки» 5  серпня 2002  року, посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_15, ОСОБА_5 купила квартиру  АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі –продажу квартири АДРЕСА_1 купівля-продаж квартири відбулася  за 14175 грн. при балансовій вартості квартири за даними  КП  «БТІ м. Макіївки» - 53 737 грн.,  тобто  у  три з половиною рази  менше від її балансової вартості.

Згідно довідки 1/35-03-471  від 6 квітня 2011 року  КП «БТІ м. Макіївки» залишкова балансова вартість квартири АДРЕСА_1 за даними 2002 року становить 53737 грн.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, суд вважає за необхідне застосувати до них норми Кодексу про шлюб і сім’ю України  (КпШС).

          Відповідно до положень ст. 22 КпШС України, чинного на час набуття сторонами майна, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожний із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і у тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або по іншим поважним причинам та не мав самостійного заробітку.

Наданими у справі доказами встановлено, що спірну  квартиру  ОСОБА_1 та ОСОБА_5  придбали під час перебування у шлюбі.

Приймаючи до уваги, що сімейні  відносини між позивачем і відповідачкою  хоча й виникли до набрання чинності Сімейним кодексом, однак продовжували існувати після набрання ним чинності і мають продовжуваний характер, суд визнає за необхідним застосовувати до виниклих прав і обов’язків положення СК України.

Підстави виникнення  спільної сумісної власності  подружжя під час  зареєстрованого шлюбу містяться  і у чинному  Сімейному кодексі,  а саме у статті 60. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов»язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу  ( ст.22 КпШС) воно вважається таким, що належить подружжю.

За правилами статей 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1  посилаючись на  наявність у нього коштів, які він отримав від продажу будинку у  сумі 7950 грн. і вклав їх  у придбання спірної квартири, просив визнати за ним право власності  на Ѕ частину квартири і додатково ще право власності на ј частину, а взагалі на - ѕ частини спірної квартири.

Не зважаючи на те, що  між продажем будинку  по АДРЕСА_2, що належав ОСОБА_1 та купівлею квартири АДРЕСА_1 пройшло не більше місяця, позивач. з урахуванням позиції відповідачки, не довів, що належні саме йому гроші у сумі 7950 грн. були  витрачені на придбання спірної квартири.

ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на всю квартиру, посилаючись на те що придбала її виключно за особисті кошти –3000 доларів США, які їй подарували батьки,але при цьому не надала жодного об»активного доказу в обгрунтування своїх позовних вимог.          

Суд, з огляду офіційних відомостей КП «БТІ м. Макіївки»про остаточну вартість спірної квартири, яка станом на 2002 рік складала близько 54 тисяч гривень, що  згідно офіційному курсу долару США  станом на 2002 рік  дорівнювало близько 10 тисяч  доларів США  і доводи сторін про розмір їх особистих вкладів  у придбання спірної квартири,  які об»єктивно  не знайшли свого підтвердження в суді,  вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

З цих підстав,  суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя ОСОБА_5 і кожному  з них належить на праві власності  по Ѕ частині  у зазначеній квартирі.

Позивачкою ОСОБА_5 заявлені позовні вимоги про стягнення  на її користь з ОСОБА_1 130000 грн., з яких 100000 грн. вона позичила у батьків і 30000 грн. їй належало особисто.

Допитаний в судовому засіданні,  в порядку ст.132 ЦПК України. у якості свідка –батько ОСОБА_5 – ОСОБА_8 пояснив,  що  9  червня 2007 року на прохання дочки. ОСОБА_5,він та його дружина. позичили  дочці гроші у розмірі 100000 грн. для її чоловіка, ОСОБА_1, на розвиток його бізнесу.

Відповідно до положень ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем виплаченої грошової суми. У випадках спору рішення суду може ґрунтуватися на свідченням свідків, якщо сума позики не  перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого  мінімуму доходів громадян у десять разів.

          З пояснень ОСОБА_5 та  допитаного в судовому засіданні свідка –її батька, ОСОБА_8 випливає, що договір позики укладався усно, без дотримання  вимог чинного цивільного закону.

          З огляду на розмір  позики,відсутності письмових доказів та  з урахуванням  позиції  ОСОБА_1,  який заперечував проти  отримання  зазначеної суми грошей від батьків  ОСОБА_5, суд  не може покладатися  тільки  на свідчення  ОСОБА_8

          Окрім того, протягом тривалого  часу розгляду справи, до суду не надійшло заяв щодо предмету спору від третіх осіб.

          На погляд суду не знайшли свого об»єктивного підтвердження  в судовому засіданні й вимоги ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_1 належних  їй 30000 грн., які вона  також передала  йому на розвиток бізнесу.

          З вищевказаних підстав позовні вимоги  ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_1 130000 грн., задоволенню не підлягають.

          Позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по аліментам, які він має сплачувати їй на утримання сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 22803,49 грн. задоволенню не підлягають з таких підстав.

          Сторонами порушена справа про поділ  майна, набутого подружжям у шлюбі.

          Право на отримання аліментів  на утримання ( у даному випадку ) неповнолітньої  дитини,  як і поділ спільного майна подружжя, передбачено нормами Сімейного Кодексу України, але ці спори мають різну правову природу.

          Аліменти нараховуються органом державної виконавчої служби  відповідно до Закону «Про виконавче провадження»,  на підставі  рішення суду, копію якого ОСОБА_5 суду не надала, окрім того, відсутні об»єктивні відомості про  наявність чи нарахування такої заборгованості.

Право на стягнення аліментів за минулий час, тобто заборгованості по аліментам,  передбачено і виникає у особи, з якою проживала дитина і яка мала право на отримання аліментів    після досягнення дитиною повнолітня чи двадцяти трьох років, згідно ст.194 Сімейного Кодексу України.          

Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 30 грудня 2010 року ОСОБА_5 було  відмовлено  у порушенні кримінальної справи щодо її чоловіка, ОСОБА_1 за ознаками ст. 185 КК України, який 20 січня 2010 року прийшов за місцем свого проживання, до квартири АДРЕСА_1 і зачинивши у ванній кімнаті ОСОБА_5 виніс із квартири  побутову техніку і вивіз її на  замовленому автомобілі  «Тата»державний номер НОМЕР_1 на мікрорайон «Зелений»у м. Макіївка.

Підставою перевірки зазначених обставин стало звернення  20 січня 2010 року до Кіровського РО Макіївського МУ ГУМВС України  в Донецькій області  ОСОБА_5

Не зважаючи на те, що ОСОБА_5 було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_16 вона наполягаючи на факти самовільного вивезення  ОСОБА_1 їх спільного майна 15 квітня 2010 року звернулася із позовом до суду про поділ майна і витребування особистого майна.

Будучи згодною із переліком  спільного майна та його вартістю, зазначеним ОСОБА_1 у його позовній заяві, ОСОБА_5 у своїй позовній заяві додала таке, що позивач умисно не  вказав те майно, яке він вивіз 20 січня 2010 року і яке за своєю  вартістю взагалі складає половину  вартості всього майна, при цьому, ще й просить виділити йому  частину з того, що залишилося у квартирі.

Так вона вказує, що позивач не вказав наявність такого майна як :  мікрохвильову піч - 600 грн. та праску 190 грн,  два  електронагрівача  вартістю  300 грн. і 100 грн.,  комп»ютер «Браво»-5500 грн,  мобільний телефон «Самсунг»-900 грн, домофон -500 грн., які він вивіз           з квартири 20 січня 2010 року.

Як убачається з постанови Кіровського РВ Макіївського ГУМВС України в Донецькій області від 30 грудня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи у порядку перевірки заяви ОСОБА_5 про вивіз  частини спільного майна ОСОБА_1,  правоохоронним  органом  була проведена  перевірка, згідно якої допитані свідки, які підтверджували факт вивозу  побутової техніки  та іншого майна 20 січня 2010 року   ОСОБА_1

ОСОБА_5 та її представник, ОСОБА_3, посилаючись на обставини, зазначені у  постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, вважали,  що зазначені в ній обставини є такими,  що не  підлягають доказуванню, тобто є  преюдиціальними фактами.

Представник ОСОБА_5 не заявляв клопотання про  виклик в судове засідання  осіб, які були допитані,  як свідки  під час перевірки заяви ОСОБА_5

Згідно статті 61 ЦПК України не потребують доказування обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, постанова правоохоронного органу про відмову у порушенні кримінальної справи, не є тим процесуальним документом, яким встановлені обставини, не підлягають доказуванню.

З протоколу огляду місця пригоди  (а.с.116 ) від 29 грудня 2009 року, проведеного дізнавачем Кіровского РВ за участю ОСОБА_1 за місцем проживання сторін у квартирі АДРЕСА_1 виявлено наявність  двох телевізорів «Daewoo» і «Panasonic»  з домашнім кінотеатром,  пральної машини «Zanussi»,  мікрохвильової печі «Samsung», холодильника «Веко».

Нормами статей 63 та 70 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

          У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішені спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що між колишнім подружжям шлюбний договір не укладався, будь-якої домовленості щодо зміни розміру часток у спільному майні немає.

Протягом розгляду справи позовні вимоги сторін змінювалися і, відповідно, змінювався і перелік майна, на яке претендували сторони.

ОСОБА_1 після зміни позовних вимог, підтримав перший варіант поділу майна і   просив  суд виділити йому  із спільного майна частину у вигляді:  горку вартістю 3000 грн, м»який куток 1500 грн, крісло вартістю 500 грн, тумбу під телевізор- 600 грн, шафу-купе –4000 грн, стіл для обіда з двома стільцями  вартістю 800 грн,  телевізор ЖК «Panasonic»- 4000 грн, холодильник «Веко»- 1800 грн, а всього майна  на 16200 грн, залишивши відповідачці  більше майна без стягнення з неї грошової компенсації  з урахуванням  проживання із нею неповнолітньої дитини.

                                Суд з урахуванням позиції сторін, наданих суду  відомостей про перебування у них майна   під час розгляду справи ( а.с. 44, 58, 59, 60 ),  приходить до висновку про поділ  між ними  таким чином, а саме :

ОСОБА_1   горку № 2 ( шафа, сервант, комод) вартістю 2000 грн,  диван -2000 грн, тумбу під телевізор- 600 грн, стіл для обіда з двома стільцями  вартістю 800 грн,  телевізор ЖК «Panasonic »- 4000 грн, музикальний центр «Panasonic »- 1500 грн, пилосос «LG»- 600 грн, Телевізор ЖК -1800 грн, пральну машину «Zanussi»- 1700 грн, , холодильник  Веко»-1800 грн, а всього на суму  16200  грн.

ОСОБА_5 горку (шафа, сервант, комод ) -3000 грн., м»який куток -1500 грн, крісло –500 грн, стіл для ком»ютеру- 1000 грн, ком»ютер «Браво»- 5500 грн, прихожої (шафа. дві тумби)- 4000 грн., шкаф-купе -4000 грн, м»який куток для кухні -1200 грн, м»ясорубку «Рейнфорд»-700 грн., тумбу під телевізор –600 грн.,  мікрохвильову піч «Samsung»- 600 грн. на  суму  22600 грн.

          Відповідачка ОСОБА_5 неодноразово вказувала про наявність  спільного майна таких речей як: телефону «Самсунг»вартістю 900 грн. домофону -500 грн, праски -190 грн. двох електричних обігрівачів вартістю 300 і  100 грн.  мікрофону «Караоке»вартістю 100 грн., які ОСОБА_1 самовільно вивіз з квартири 20 січня 2010 року.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки ОСОБА_1 жодного разу не визнав  наявність  у  сторін такого майна, а ОСОБА_5 об»єктивно не надала доказів і не довела наявність такого  майна і перебування його  у позивача після 20 січня 2010 року, у суду немає об»активних підстав  для  його розподілу  між сторонами.

Крім того, позовні вимоги  ОСОБА_5 про витребування  у позивача  низки документів, а саме: диплому про освіту, ощадної книжки на ім»я ОСОБА_8 та ОСОБА_5, медичної карти та домової книги, договору  купівлі-продажу квартири,  розрахункові книжки оплати за  газ, воду, електричну енергію,квитанції за  оплату кредиту  на придбання ком»ютера, технічного паспорту на тепловий лічильник,квитанціям оплати за теплопостачання задоволенню не підлягають.

Статтею 61 Сімейного  Кодексу України  визначені об»єкти спільної сумісної власності  подружжя, до яких  документи,  квитанції,  паспорти на обладнання, тощо  не належать. Окрім того,  позивачкою не доведено факт їх вилучення  позивачем.

Сторони, сплативши судові витрати у вигляді судового збору і витрат на інформаційно-технічний розгляд справи, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України,  не  просили про стягнення понесених витрат у разі задоволення їх позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 11, 59, 60, 88, 212 - 215  Цивільного процесуального кодексу України, ст. 60, 63, 69,70  Сімейного Кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

          Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

          Квартиру АДРЕСА_1 визнати спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати  право власності   на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1  за ОСОБА_4.

Розділити спільне майно, яке належить ОСОБА_1 і ОСОБА_5, придбаного під час шлюбу та виділити у власність ОСОБА_4  із спільного майна, частину  а саме: горку № 2  (шафу, сервант, комод) вартістю 2000 грн,  диван - 2000 грн, стіл для обіда з двома стільцями  вартістю 800 грн,  телевізор ЖК «Panasonic »- 4000 грн, музикальний центр «Panasonic»- 1500 грн, пилосос «LG»- 600 грн, Телевізор ЖК -1800 грн, пральну машину «Zanussi»- 1700 грн, , холодильник  Веко»-1800 грн, а всього на суму 16200 грн.

          В решті позовних вимог відмовити.

          Позовні вимоги  ОСОБА_5  задовольнити частково.

          Квартиру АДРЕСА_1 визнати спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати  право власності   на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1  за ОСОБА_5.

Розділити спільне майно, яке належить ОСОБА_1 і ОСОБА_5, придбаного під час шлюбу та виділити у власність  ОСОБА_5 із спільного майна, частину,  а саме: горку (шафа, сервант, комод ) - 3000 грн., м»який куток -1500 грн,  крісло –500 грн, стіл для ком»ютеру- 1000 грн, ком»ютер «Браво»( оперативний блок, монітор, клавіатура, дві колонки, руль )  - 5500 грн, прихожої (шафа,  дві тумби)- 4000 грн., шкаф-купе -4000 грн, м»який куток для кухні -1200 грн, м»ясорубку «Рейнфорд»-700 грн., тумбу під телевізор –600 грн, мікрохвильову піч «Samsung»- 600 грн., в всього на суму -  22600 грн.

          В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти дні в дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: