УХВАЛА

м. Вінниця

13 травня 2025 р.          Справа № 120/3889/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії 

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогами:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 28.11.2024 № 33 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати Комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.11.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Ухвалою від 28.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її  розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

21.04.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

06.05.2025 представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо: 1) направлення ОСОБА_1 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі; 2) призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини (навчального центру) - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідно до витягу з «Резерв+» ОСОБА_1 03.10.2022 пройшов військово-лікарську комісію та визнаний придатним до військової служби. При цьому, як вказує заявник, відповідно до п. 3.8 глави 3 розділу ІІ Наказу № 402 постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Також зазначив, що відповідно до листа ГУНП у Вінницькій області  від 20.02.2025 № 489282025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває в активному розшуку за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, з дня закінчення останнього медичного огляду минуло більше одного року, у зв`язку з чим, в разі доставляння ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнім буде сформовано направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Оскільки, питання щодо надання відстрочки позивачу вирішується в судовому порядку, вважаємо, що направлення ОСОБА_1 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби буде передчасним. Станом на день звернення із цією заявою, у позивача відсутня оформлена відстрочка від призову на військову службу. Тобто, позивач підлягає призову на загальних підставах. Таким чином, після проходження військово-лікарської комісії існує обґрунтований ризик бути призваним на військову службу до військової частини. В такому разі, мобілізація ОСОБА_1 буде очевидно протиправною, оскільки направлення позивача, який має право на відстрочку від мобілізації, на військову службу до того, як суд прийме рішення у справі, фактично позбавляє його можливості реалізувати своє право на відстрочку, оскільки після відправки на службу його статус зміниться з військовозобов`язаного на військовослужбовця, і це ускладнить чи/або зробить неможливим виконання рішення суду.

07.05.2025 представник позивача в підтвердження обставин викладених у заяві про забезпечення позову подав до суду додаткові докази, зокрема лист ГУНП у Вінницькій області  від 20.02.2025 № 48928-2025.

Відповідно до частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Беручи до уваги те, наведені вище положення процесуального законодавства, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд враховує наступне.

Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150 - 153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).

Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі N 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі N 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі N 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі N 640/9167/19 та інших.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24.02.2022 відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено режим воєнного стану.

Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що відповідач рішенням від 28.11.2024 № 33 відмовив ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. На його переконання, таке рішення є протиправним.

Однак з цього приводу слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій/рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі N 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Також як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що відповідно до листа ГУНП у Вінницькій області  від 20.02.2025 № 48928-2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває в активному розшуку за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки, з дня закінчення останнього медичного огляду минуло більше одного року, у зв`язку з чим, в разі доставляння ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнім буде сформовано направлення на проходження військово-лікарської комісії, а у разі призову на військову службу незворотньо зміниться його правовий статус, після чого не можливо буде реалізувати право на відстрочку.

Втім, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.

В цьому контексті варто врахувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

На переконання суду відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не має наслідком того, що позивач безальтернативно буде призваний на військову службу.

Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях. До того ж, заявником не надано достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачем або третіми особами вживаються заходи, спрямованих саме на його мобілізацію.

На переконання суду, не підтверджує відповідні обставини і факт подання позивача в розшук, адже як слідує з листа начальника відділу поліції № 3 Вінницького районного управління поліції  Головного управління поліції у Вінницькій області від 20.02.2025 № 48928-2025, ІНФОРМАЦІЯ_5 звертався до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, а не з приводу затримання такого та необхідності його примусової мобілізації.

Водночас, обставини наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, обґрунтованість розшуку позивача правоохоронними органами, не є предметом цього судового розгляду та не досліджується судом в межах адміністративної справи № 120/3889/25.

Більше того, станом на момент звернення із позовом та з цією заявою, підстав стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації немає, відтак і не йдеться про зміну його статусу з "військовозобов`язаного" на "військовослужбовця".

Підводячи підсумок вищевикладеному суд враховує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, відтак, в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Дата постановлення цієї ухвали обумовлена перебуванням головуючого суді у відпустці у період часу з 01.05.2025 по 09.05.2025.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 120/38889/25 - відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя                                                                                Томчук Андрій Валерійович