Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" квітня 2008 р. Справа № 55/332-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.
при секретарі Чудновській І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Борова О.С.
відповідача - Дерюга Л.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 735Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.03.08 по справі № 55/332-07
за позовом ТОВ "УТН-Восток", м. Донецьк
до ТОВ "САТП-2001", м. Харків
про стягнення 15937,40 грн. -
встановила:
В серпні 2007 р. позивач –ТОВ „УТН-Восток", м. Донецьк звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій з урахуванням уточнень просив суд стягнути з відповідача - ТОВ „САТП-2001”, м. Харків 11081,88 грн. суми заборгованості та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати вартості отриманого від позивача пального.
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.03.08 р. (колегія суддів: Головуючий суддя Інте Т.В., судді Тихий П.В., Пелипенко Н.М.) позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 1846,98 грн. заборгованості, 67,02 грн. державного мита та 49,63 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення 9234,90 грн. заборгованості, в позові відмовлено.
Прийняте по справі рішення мотивоване тим, що відповідач заборгованості в сумі 1846,98 грн. не сплатив, хоча існування заборгованості у вказаній сумі визнав; що відповідно до додатку № 1 до спірного договору (заявка-анкета) відповідач замовляв позивачу лише дизельне паливо, в той час як позивач просив стягнути з відповідача 9234,90 грн. заборгованості за поставку бензину А-95. При цьому відповідач не мав змоги відмовитись від отримання незамовленого товару, оскільки у період з 07.07.05р. по 15.07.05р. на підприємстві - відповідача було вкрадено електронні картки, за якими невідомими особами було отримано бензин на спірну суму, а накладну № 217-003989 від 31.07.05 р., відповідно до якої відповідачем було підтверджено отримання бензину, представником відповідача було підписано помилково та ін.
Позивач з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволенні позову не погоджується, вважає рішення в цій частині необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в означеній частині скасувати, та прийняти нове, яким позов про стягнення 9234,90 грн. задовольнити. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт, що з урахуванням характеру існуючих між сторонами правовідносин в даному випадку неможливо встановити природу та підстави виникнення заборгованості відповідача перед позивачем, тобто на думку позивача, висновки суду про те, що заборгованість виникла через несплату відповідачем отриманого від позивача бензину А-95 є документально не доведеною. Крім того, позивач зазначає, що нафтопродукти на суму 9234,90 позивачу не поверталися, а були використані відповідачем у власних потребах, при цьому факт існування заборгованості та її розмір документально підтверджений та встановлений судом в оскаржуваному рішенні та ін.
Відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 25.04.05 р. між сторонами по справі укладено договір № 20 (а.с.48-53), відповідно до умов якого, продавець (позивач) зобов’язався передати певну кількість пального у власність покупця (відповідача), а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти пальне і сплатити за нього певну грошову суму на умовах договору.
Відповідно до п.1.2. договору, передача (відпуск) пального продавцем та його приймання (заправка) покупцем здійснюються відповідно до однієї з зазначених в договорі схем відпуску пального, що обирається покупцем, відповідно до умов договору. Передача та приймання пального здійснюється при пред’явленні покупцем або уповноваженим ним користувачем електронної картки або карток (далі за текстом - ЕК) на автозаправних станціях (АЗС), що входять у систему безготівкових розрахунків за ЕК продавця, список яких надає продавець.
Відповідно до пункту 4.2 договору, сплата вартості пального за лімітною схемою (яка в т.ч. була обрана сторонами, за заявкою - анкетою до договору (т. 1 а.с.82-83)), здійснюється на підставі наданих продавцем рахунків на оплату товару, протягом двох календарних днів з моменту надання рахунку покупцеві, відповідно до п. 8.5 договору.
На підставі п. 9.2.4 договору позивач зобов’язався надавати пальне користувачу ЕК (відповідачу) на його вимогу згідно з заявленою маркою пального та його кількістю з урахуванням залишку суми та/або добового ліміту, що обліковується на ЕК...
Крім того, п. 9.2.10 договору встановлено обов’язок позивача за письмовою вимогою відповідача про пошкодження, втрату або загибель ЕК, протягом 24 годин з моменту отримання вимоги, здійснювати блокування ЕК, що зазначені у вимозі.
Разом з тим, позивач також зазначає, що між сторонами крім означеного договору існували також і інші, в т.ч. позадоговірні, господарські відносини в рамках яких позивач теж передавав відповідачу певне пальне, за яке останній здійснював розрахунки.
Як свідчать матеріали справи, за період з травня 2004 року по жовтень 2006 року, позивач передав відповідачу пальне (бензин марок А-92 та А-95 та дизельне паливо) на загальну суму 2027396,04 грн. в т.ч. в період з січня 2005 по жовтень 2006 р. на суму 1774656,58 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними (т. 1 а.с. 19-40, 146-155), за який відповідач розрахувався лише частково, в зв’язку з чим, у останнього перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 11081,88 грн. (банківські виписки т.1 а.с. 141-145)
Як зазначає відповідач, в період з 07.07.05 р. по 15.07.05 р. на підприємстві-відповідача були викрадені ЕК на заправку пального в кількості 3-х штук, по яким позивачем в період з 11.07.05 р. по 15.07.05 р. був переданий, як вказує відповідач, невідомим особам бензин А-95 та А-92 на загальну суму 9352,50 грн. При цьому відповідач зазначає, що про вказані обставини 27.07.05 р. (тобто вже після передачі позивачем бензину за означеними ЕК) відповідними листами були повідомлені органи внутрішніх справ і відповідач. Проте доказів надсилання означених листів позивач в обґрунтування своїх заперечень суду не надав. Так само відповідач не надав суду доказів відкриття правоохоронними органами кримінальної справи по факту крадіжки або відповідного вироку суду. Крім того, відповідач зазначає, що видаткову накладну № Z17-0039989 від 31.07.05 р. в якій зафіксовано факт прийняття відповідачем від позивача бензину марки А-92 та А-95 на загальну суму 9352,50 грн. представник відповідача підписав помилково. При цьому під час розгляду даної справи - зазначив про свою відмову сплачувати заборгованість саме за бензин марки А-95 в сумі 9234,90 грн., отримання якого зафіксовано згаданою накладеною, посилаючись на те, що вказаний бензин отримував не відповідач, а невідомі особи, а сама передача бензину мала позадоговірний характер.
10.07.07 р. позивачем на адресу відповідача направлено лист-претензію з вимогою про оплату заборгованості, яка на момент надсилання листа склала 15937,40 грн., та рахунок - фактуру № 217-007013 від 07.06.07 р. на суму 15937,40 грн. (т.1 а.с. 12-15). Вимоги вказаної претензії відповідач виконав лише частково, сплативши позивачеві 4855,52 грн. Решту заборгованості в сумі 11081,88 грн. на момент винесення судом оскаржуваного рішення відповідач не сплатив, проте під час розгляду справи в господарському суді визнав факт існування заборгованості в сумі 1846,98 грн.
Разом з тим, сторони під час розгляду справи визнали, що на момент надсилання позивачем вказаного листа-претензії господарські відносин між сторонами не існують.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення мотивував його тим, що відповідач заборгованості в сумі 1846,98 грн. не сплатив, хоча існування заборгованості у вказаній сумі визнав; що відповідно до додатку № 1 до спірного договору (заявка-анкета) відповідач замовляв позивачу лише дизельне паливо, в той час як позивач просив стягнути з відповідача 9234,90 грн. заборгованості за поставку бензину А-95. При цьому відповідач не мав змоги відмовитись від отримання незамовленого товару, оскільки у період з 07.07.05р. по 15.07.05р. на підприємстві - відповідача було вкрадено електронні картки, за якими невідомими особами було отримано бензин на спірну суму, а накладну №
Однак, викладені висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, певним з них судом не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим є підстави для задоволення апеляційної скарги і зміни прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача 9234,90 грн. заборгованості за поставку бензину А-95, отримання якого відповідачем підтверджується зокрема накладною № Z17-003989 від 31.07.05 р. (т.1 а.с. 34), оскільки як свідчать матеріали справи, в т.ч. подана позивачем позовна заява (т. 1 а.с. 3) а також уточнення до позову (т. 1 а.с. 65) позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача заборгованість за одержане паливо, яка виникла у останнього внаслідок неповної оплати вартості отриманого від позивача пального за період з січня 2005 р. по жовтень 2006 р., тобто заборгованість по всіх господарських правовідносинах, які існували між сторонами в спірний період і в рамках яких позивачем здійснювалась передача відповідачу пального.
Відповідно до вимог п.п. 6.1-6.6 договору № 20 Електронна картка є документом на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, на який обліковується:
а) сума на яку користувач ЕК (відповідач) має право отримати пальне з АЗС, що входять в систему безготівкових рахунків за ЕК продавця, одноразового або частинами, з урахуванням добового ліміту та залишку № 1 та залишку № 2;
б) добовий ліміт.
ЕК присвоюється персональний ідентифікаційний номер та персональний код доступу, що дає змогу користувачу картки отримувати пальне за ЕК. ЕК передається покупцю (відповідачеві) за актом приймання-передачі, після сплати ним її вартості відповідно до умов договору.
Тобто в даному випадку наявність у відповідача ЕК та її пред’явлення позивачу передбачає можливість отримання відповідачем різних видів пального, без обмеження щодо марок (в т.ч. дизельного палива та бензину) в рамках договору № 20 від 25.04.05 р.
Беручи до уваги викладене, а також по-перше те, що відповідач не надав суду доказів узгодження з позивачем того, що за ЕК, які останній передав йому для подальшого прийняття відповідачем за ними тільки дизельного пального в рамках договору № 20, він мав змогу отримати пальне за іншими укладеними між сторонами договорами (в т.ч. на підставі усної домовленості), по-друге те, що за період дії договору № 20 відповідач отримував від позивача не тільки дизельне паливо а й бензин, що підтверджується залученими до матеріалів справи накладними (т. 1 а.с. 19-40), по-третє те, що в узгодженому сторонами додатку № 1 до договору № 20 від 25.04.05 р. (т. 1 а.с. 54) відсутня дата його складання, тобто в даному випадку не можливо встановити в який саме період часу сторони домовились про передачу відповідачу означеного дизельного палива, по-четверте те, що відповідно до підписаної представником відповідача накладної № Z17-003989 відповідач визнав факт отримання від позивача бензину А-92 та А-95, але відмовився оплачувати саме отриманий бензин А-95, у суду апеляційної інстанції в даному випадку відсутні підстави вважати передачу бензину А-95 за вищевказаною накладною такою, що була здійснена не в рамках договору № 20 від 25.04.05 р.
Разом з тим, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем за отримане пальне в сумі 11081,88 грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями накладних (т. 1 а.с. 19-40), відповідними виписками з банку, актами звірки, не спростованим відповідачем розрахунком позовних вимог та ін., проте доказів її оплати відповідач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.
Пунктом 4.2 договору № 20 встановлено обов’язок відповідача сплачувати вартість пального за лімітною схемою (яка була обрана сторонами), протягом двох календарних днів з моменту надання рахунку покупцеві, відповідно до п. 8.5 договору.
Як свідчать матеріали справи, на виконання вимог п.п. 4.2, 8.5 договору рахунок-фактуру позивач на адресу відповідача зокрема надсилав разом з листом-претензією (рахунок-фактура Z17-007013 від 07.06.07 р. т. 1 а.с. 13), проте відповідач повної сплати заборгованості не здійснив, в зв’язку з чим, висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 9234,90 грн. заборгованості є безпідставними, позов в цій частині підлягає задоволенню, прийняте по даній справі рішення –зміні, та в означеній частині –скасуванню.
До того ж, з урахуванням доводів відповідача про те, що поставка бензину марки А-95 здійснювалась не в рамках укладеного між сторонами договору № 20 та додатку № 1 до нього, вказані обставини також не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки існування заборгованості та її розмір підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду доказів її оплати, а позивач при зверненні до суду фактично виконав вимоги ст. 530 ЦК України щодо надсилання на адресу відповідача відповідної вимоги про сплату заборгованості (лист-претензія вих. № 341 від 06.06.07 р.), яка останнім виконана не була.
Тим більше не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що він не мав змоги відмовитись від отримання незамовленого товару, оскільки у період з 07.07.05 р. по 15.07.05 р. на підприємстві - відповідача було вкрадено електронні картки № 486002449, № 486003408 та № 486003409, за якими невідомими особами нібито було отримано бензин на суму 9234,90 грн., оскільки по-перше відповідно до підписаної представником відповідача та скріпленою печаткою підприємства відповідача накладної № Z17-003989 від 31.07.05 р. останній фактично визнав, що бензин А-95 ним отримувався (а відповідач не надав доказів того, що вказану накладну він підписав помилково, а так само доказів узгодження вказаної обставини з позивачем або її оскарження), по-друге відповідно до п. 6.6 спірного договору сторони обумовили, що позивач не несе відповідальності за правомірне або неправомірне використання іншими особами ЕК, що передані відповідачу, по-третє той факт, що крадіжка ЕК дійсно мала місце, позивачем всупереч вимогам ст. 33 ГПК України взагалі не доведений.
Враховуючи також те, що відповідач не надав доказів оплати заборгованості в сумі 1846,98 грн. та в цій частині визнав позов, висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми є правомірними.
З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України також підлягає скасуванню рішення в частині відмови в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 13,74 грн. держмита та 68,37 грн. судових витрат. При цьому вказані витрати, а також 51 грн. держмита по скарзі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 06.03.08 р. по справі № 55/332-07 змінити.
В частині відмови в задоволенні позову про стягнення 9234,90 грн. боргу, 43,74 грн. держмита, 68,37 грн. судових витрат рішення скасувати та позов в цій частині задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САТП-2001" (вул. Виконкомівська, 30, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 31013004, п/р 26006301706220 у Жовтневому відділенні ПІБ в м. Харкові, МФО 351373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток" (юридична адреса: вул. Майська, 86-А, м Донецьк, 83030, поштова адреса: пр. Московський, 199-А, м. Харків, 61200, код ЄДРПОУ 32183378, п/р 26003153960000 в ХФІ АКІБ "Уксіббанк" м. Харкова, МФО 351641) 9234,90 грн. боргу, 43,74 грн. державного мита 68,37 грн. судових витрат, та 51 грн. держмита по скарзі.
Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Повний текст постанови підписано 18.04.08 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Плужник О.В.