КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2008 № 4/431-16/437
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Капацин Н.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Чорноштан О. Г. – представник за довіреністю від 09.11.2007 р.
від відповідача -Шафрост О. З. – представник за довіреністю № 4 від 09.01.2008 р.,
Діковицька О. М. – представник за довіреністю № 5 від 14.01.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДП "Державний міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.01.2008
у справі № 4/431-16/437
за позовом Державного підприємства "Державний міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Державного авіаційного підприємства "Україна"
про стягнення 519621,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
29.09.2002006 р. позивач звернувся до господарського суду міста Києваз позовом про стягнення з відповідача заборгованості виплат в сумі 519621,45 грн. по Протоколу від 13.03.2001 р. за надані позивачем послуги з наземного обслуговування.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов’язань за Додатком В1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р. до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування у відповідача перед позивачем виникла дебіторська заборгованість в розмірі 3 836 021,45 грн., щодо погашення якої 13.03.2001 р. було проведено засідання робочої групи представників позивача та відповідача.
За результатами зазначеної зустрічі сторонами було складено Протокол від 13.03.2001 р., згідно якого відповідач, що його під час зустрічі представляв генеральний директор, визнав існування в нього перед позивачем станом на 01.03.2001р. заборгованості у зазначеному розмірі та прийняв на себе зобов’язання погасити її в повному обсязі протягом 2001 – 2003 років за графіком, узгодженим сторонами у Протоколі.
При цьому, на думку позивача, виходячи з правил ст. 220 ЦК УРСР, що діяв на момент підписання Протоколу від 13.03.2001 р., з підписанням цього Протоколу, зобов’язання сторін, визначені Додатком В1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р., були припинені і змінені на зобов’язання, визначені Протоколом від 13.03.2001 р., які відповідач в односторонньому порядку відмовився виконувати, що й призвело до появи заборгованості за період з вересня по грудень 2003 р.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що Протокол від 13.03.2001 р. не може вважатися угодою про заміну одного зобов’язання іншим в розумінні ст. 220 ЦК УРСР, оскільки це лише робоча зустріч, а не угода про заміну одного зобов’язання іншим. Що угода є правочином, і якщо він вчиняється юридичною особою, то відповідно до ст. 207 ЦК УРСР має бути підписаний уповноваженими на це особами і скріплений печаткою, яка на Протоколі від 13.03.2001 р. відсутня; що Протокол від 13.03.2000 р. не може служити підставою для позову, оскільки основою для надання послуг та оплати за їх надання є існуюча між сторонами стандартна угода ІАТА про наземне обслуговування, згідно п. 6.4 якої та Додатку В 1.1 № 2.5.9-5 взаєморозрахунки між сторонами проводяться шляхом виставлення рахунків. А крім того, в Протоколі від 13.03.2001 р. йдеться про те, що розрахунки починаючи з квітня 2001 р. здійснюються згідно з умовами Договору № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р.; що станом на вересень-грудень 2003 року заборгованість відповідача перед позивачем повністю погашена, оскільки рахунки-фактури на оплату за аеропортові обслуговування на загальну суму 494 172,31 грн., що були виставлені позивачем за вересень – грудень 2003 року, відповідачем повністю сплачені, що підтверджується актом звірки станом на 24.12.2004 р.; що позивачем пропущений встановлений ст. 256 ЦК України трирічний строк позовної давності, оскільки з позовної заяви випливає, що заборгованість в розмірі 3836021,45 грн. виникла станом на 01.03.2001 р., тобто позивач вже в 2001 році дізнався про порушення свого права.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2006 р. у справі № 4/431, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007 р., у позові відмовлено повністю з тих підстав, що позивач не надав суду підтверджуючих документів, за який період виникла заборгованість, та доказів проведення розрахунків за Протоколом від 13.03.2001 р.; що Протокол від 13.03.2001 р., на який посилається позивач, є Протоколом робочої зустрічі, а не угодою про заміну одного зобов’язання іншим; що посилання позивача на норми ст. 220 ЦК УРСР є безпідставними; що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, про існування якої він дізнався у 2001 році.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007 р. у справі № 4/431 позивача – Державне підприємство „Державний міжнародний аеропорт „Бориспіль” замінено на позивача - Державне підприємство „Міжнародний аеропорт „Бориспіль”.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2007 р. у справі № 4/431 рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007 р. скасовано, справу направлено новий розгляд до господарського суду м. Києва.
При цьому суд касаційної інстанції зауважив на тому, що при вирішенні спору сторін слід з’ясувати правову природу спірних правовідносин та встановити наявність або відсутність підстав, передбачених статтею 220 ЦК УРСР, для задоволення або відмови у позові; що необхідно встановити факти щодо укладення угоди (договору) в можливій та допустимій формі, оскільки угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки осіб видно її волю укласти угоду.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р., повний текст якого підписаний 01.02.2008 р., у справі № 4/431 – 16/437 в позові відмолено повністю з тих підстав, що посилання позивача на норми ст. 220 ЦК УРСР є безпідставними; що Протокол від 13.03.2001 р., на який посилається позивач, є Протоколом робочої зустрічі, а не угодою про заміну одного зобов’язання іншим; що присутні на зустрічі особи лише ознайомлені з протоколом; що в протоколі робочої зустрічі відмічено, що розрахунки починаючи з квітня 2001 року здійснюються згідно з умовами договору № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р. тобто шляхом виставлення рахунків; що позивач не надав суду підтверджуючих документів, за який період виникла заборгованість, та доказів проведення розрахунків за Протоколом від 13.03.2001 р.; що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, про існування якої він дізнався у 2001 році; що на застосуванні строку позовної давності наполягає відповідач, в той час як позивач з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р. у справі № 4/431–16/437 як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
При цьому заявник наполягає на тому, що правова природа Протоколу від 13.03.2001 р. відповідає вимогам законодавства, які застосовуються до угод, так як умови Протоколу спрямовані на заміну способу виконання зобов’язань відповідача за договором, укладеним між сторонами, і вважає, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за вересень-грудень 2003 року є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 24.03.2008 р. № 1.26-624 проти апеляційної скарги заперечує і просить рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р. залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на те, що Протокол від 13.03.2001 р. не є угодою в розумінні статей 220 та 41 ЦК Української РСР; що сума, яка зазначена у Протоколі від 13.03.2001 р. як дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем, склалась не лише за період з 22.06.2000 р., а і за попередні періоди і не лише за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р., а й за раніше укладеними договорами; що відповідач не проводив жодної оплати, посилаючись на Протокол, а сплачував лише рахунки, виставлені за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2001 р. та за раніше укладеними договорами про наземне обслуговування, що підтверджується карткою рахунку, яка є в матеріалах справи; що факт надсилання на адресу позивача примірника оформленого Протоколу робочої зустрічі свідчить не про намір відповідача укласти саме угоду, а про те, що протокол зустрічі вівся працівниками позивача і після його оформлення в печатному вигляді був направлений на ознайомлення відповідача, який, ознайомившись з протоколом, повернув примірник оформленого протоколу позивачу; що той факт, що питання під час робочої зустрічі розглядалися колегіально, а не одноособово керівниками позивача та відповідача, свідчить про те, що відбулася саме робоча зустріч, а не укладання угоди про заміну або припинення зобов’язань за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні у матеріалах справи документальні докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач як Компанія, що обслуговує, та відповідач як Перевізник мають взаємовідносини щодо наземного обслуговування згідно Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування від квітня 1998 року та укладеного до неї 22.06.2000 р. Додатку В 1.1 № 2.5.9-5 (далі Додаток В 1.1).
Додаток В 1.1 містить перелік послуг, що надаватимуться позивачем, розмір, порядок та розмір їх оплати відповідачем, і з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 від 21.12.2001 р., вступає в силу з 01.06.2000 р. і діє до 31.12.2003 р.
Факт надання позивачем послуг згідно Додатку В 1.1 відповідачем не заперечується.
Згідно п. 6.1. Параграфу 6 Додатку В 1.1 відповідач як Перевізник зобов’язаний з 10 по 15 число місяця, наступного за звітним, самостійно одержати в бухгалтерії позивача як Компанії, що обслуговує, рахунок і до 25 числа здійснити його оплату на зазначений у цьому пункті рахунок.
Відповідач грошові зобов’язання згідно Додатку В 1.1 належним чином не виконував, що призвело до утворення дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 3836021,45 грн., яка рахується станом на 01.03.2001 р.
Факт існування саме такої заборгованості перед позивачем відповідач в особі його генерального директора визнав під час робочої зустрічі представників позивача та відповідача, яка відбулася 13.03.2001 р., що підтверджується складеним за наслідками робочої зустрічі Протоколом робочої зустрічі представників ДАП „Україна” та ДМА „Бориспіль” від 13.03.2001 р. (далі Протокол від 13.03.2001 р.), пунктом 2 якого позивач та відповідач домовились, що станом на 01.03.2001 р. відповідач має дебіторську заборгованість перед позивачем за авіаційні послуги, надані за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р. до GHA, у розмірі 3836021,45 грн. ( з урахування послуг за лютий 2001р.).
Колегія суддів згодна з думкою суду першої інстанції, що Протокол від 13.03.2001 р. не може вважатися угодою про заміну одного договірного зобов’язання іншим в розумінні ст. 220 Цивільного кодексу Української РСР (ЦК УРСР), адже заміна зобов’язані у договорі за будь-яких підстав є зміною умов договору.
Законодавством, що діяло на момент підписання Протоколу від 13.01.2001 р., порядок внесення змін до договору врегульований не був, проте за практикою, що склалася на той час, внесення змін до договору мало відбуватися в такій саме формі, що й договір, що змінюється.
Зазначена практики в подальшому була закріплена нормами Цивільного кодексу України (ЦК України), що набрав чинності з 01.01.2004 р. (ст. 654).
Проте, за обставин, що склалися, з огляду на наявні в матеріалах справи документальні докази, позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відносини сторін у спорі, що вирішується у цій справі, на думку колегії суддів, слід розглядати не як такі, що виникли з умов Додатку В 1.1 між Компанію, що обслуговує, та Перевізником, а як взаємовідносини кредитора і боржника, що виникли внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов’язань.
Згідно ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок інших дій громадян і організацій.
Законом не встановлено форми угоди щодо погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання договірних зобов’язань після закінчення встановленого договором для цього строку, як відсутня й регламентація дій кредитора та боржника для вирішення питання щодо погашення такої заборгованості.
У Додатку В 1.1 сторони своїх дій на такий випадок теж не узгодили.
Як свідчать матеріали справи, сторони вирішили врегулювати свої взаємовідносини як боржника та кредитора на робочій зустрічі, що законодавством не заборонено.
Під час робочої зустрічі за участю генеральних директорів позивача та відповідача останній як боржник за згодою позивача як кредитора взяв на себе обов’язок погасити протягом 2001-2003 років заборгованість, що існує станом на 01.03.2001 р., згідно узгодженого сторонами графіку, що було відображено у Протоколі від 13.01.2001 р.
Згідно ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Згідно ст. 44 ЦК УРСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Протокол від 13.03.2001 р. від імені позивача та відповідача підписані їхніми генеральними директорами, що сторонами не заперечується.
Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України „Про підприємства в Україні”, що діяв на дату складання Протоколу від 13.03.2001 р., керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України.
Згідно п. 6.6 Статуту відповідача генеральний директор Авіапідприємства без доручення діє від імені Авіапідприємства в органах державного управління, представляє інтереси Авіапідприємства у відносинах з підприємствами, організаціями та установами.
Отже, 13.03.2001 р., на думку колегії суддів, сторони в особі їхніх генеральних директорів уклали письмову угоду у вигляді Протоколу від 13.03.2001 р., згідно якій у відповідача виник обов’язок погасити заборгованість шляхом сплати позивачеві певних сум у певні строки, а у останнього - право вимагати виконання відповідачем цього обов’язку.
Крім того, за твердженням відповідача, проти чого не заперечує позивач, протокол робочої зустрічі вівся представниками позивача, і після оформлення його у письмовому вигляді, був направлений відповідачу, який листом від 29.03.2001 р. № 1.6-414 (а.с. 48 т. 1) надіслав позивачу примірник оформленого протоколу робочої зустрічі представників ДАП „Україна” та ДМА „Бориспіль” від 13.03.2001 р. стосовно вирішення питань аеропортових зборів при виконанні літерних рейсів та погашення дебіторської заборгованості ДАП „Україна” перед ДМА „Бориспіль”.
Згідно ст. 42 ЦК УРСР угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Направлення відповідачем підписаного з його боку без зауважень Протоколу від 13.03.2001 р. на адресу позивача є, на думку колегії суддів, поведінкою, в розумінні ст. 42 ЦК УРСР, яка свідчить про наявність його волі укласти угоду щодо погашення заборгованості перед позивачем на умовах, визначених у цьому протоколі.
За таких обставин, судом визнається як доведене, що відповідач станом на 01.03.2001 р. мав перед позивачем заборгованість в розмірі 3836021,45 грн. саме за умовами Додатку В 1.1
При цьому, присутність на робочій зустрічі інших відповідальних осіб як з боку позивача так й з боку відповідача і підписання цими особами наряду з генеральними директорами Протоколу від 13.03.2001 р., на що посилається відповідач, не зазначена чинним законодавством як підстава вважати, що угода не була укладена, і що позивач та відповідач як юридичні особи не взяли на себе певні зобов’язання та не набули певних прав.
Посилання відповідача на те, що у Протоколі від 13.03.2001 р. йдеться про те, що розрахунки починаючи з квітня 2001 р. здійснюються згідно з умовами Договору № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р., а не Протоколу від 13.03.2001 р., до уваги судом не приймаються, оскільки у Протоколі (останнє речення) в даному випадку йдеться про здійснення поточних розрахунків починаючи з квітня 2001 року, а не про погашення дебіторської заборгованості відповідача, щодо наявності якої в розмірі 3836021,45 грн. станом на 01.03.2001 р. сторони дійшли згоди при укладенні угоди у вигляді Протоколу від 13.03.2001 р. і щодо якої сторонами у цьому Протоколі узгоджено графік погашення.
У Протоколі від 13.03.2001 р сторони не домовлялися, що погашення заборгованості буде відбуватися шляхом виставлення позивачем рахунків.
Для виконання прийнятого на себе за Протоколом від 13.03.2001 р. зобов’язання відповідач мав всю необхідну інформацію – суму боргу, дату сплати, реквізити свого кредитора, що вказані у Додатку В 1.1
Твердження відповідача, що сума, яка зазначена у Протоколі від 13.03.2001 р. як дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.03.2001 р., склалась не лише за період з 22.06.2000 р., а і за попередні періоди, і не лише за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р., а й за раніше укладеними договорами, до уваги судом також не приймається, оскільки як на підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на Картку рахунку :63: Контрагенти: Бориспіль ДМА за 01.01.02 – 21.12.03 ДАП Україна, додану ним до відзиву від 18.12.2007 р. № 1.26-2877 (а.с.19-21 т. 2), з якої вбачається лише те, що:
- протягом 2002 р. відповідач перерахував позивачеві грошові кошти на загальну суму 540526,61 грн. згідно рахунків, виставлених у грудні 2001 року, квітні 1999 року, грудні 1999 року, січні 2001 року, на підставі договорів № 2.6.23-146 від 23.09.98 р. та № 2.5.9-5 від 22.01.98 р., актів звірки від 11.06.02 р. та від 31.05.02 р. та листа № 1.6-1309 від 01.11.02
- протягом 2003 р. відповідач перерахував позивачеві грошові кошти на загальну суму 273272,17 грн. згідно рахунків, виставлених у липні-грудні 2003 року, на підставі договорів № У-00000174 від 31.05.02 р. та № ДГ-0000227 від 28.08.03 р. та акту від 31.05.02 р.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що сума, що її визнав керівник відповідача у Протоколі від 13.03.2001 р. як дебіторську заборгованість відповідача перед позивачем за Додатком № В 1.1 станом на 01.03.2001 р., склалась не лише за період з 22.06.2000 р., а і за попередні періоди, і не лише за Додатком В 1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р., а й за раніше укладеними договорами, відповідачем суду не надано.
Посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності визнається колегією суддів помилковим з огляду на таке.
У п. 2 Протоколу від 13.03.2001 р. зафіксовано, що сторонами прийнято рішення про погашення заборгованості в сумі 3836021,45 грн. протягом 2001-2003 років за графіком: березень –травень 2001р. –65000 грн. щомісячно до 30 числа; червень грудень 2001р. –75000 грн. щомісячно до 30 числа; 2002р. –129000грн. щомісячно до 30 числа; 2003р. –130000 грн. щомісячно до 30 числа.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (ЦК України), що набрав чинності з 01.01.2004 р., правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Загальний строк позовної давності для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 71 ЦК УРСР встановлений в три роки.
Враховуючи, що строк виконання відповідачем зобов’язань за Протоколом від 13.03.2001 р. - з 30.03.2001 р. по 30.12.2003 р., встановлений ст. 71 ЦК УРСР загальний строк позовної давності не сплив на момент набрання чинності (01.01.2004) ЦК України, з огляду на що до спірних правовідносин необхідно застосовувати правила про позовну давність, встановлені ЦК України.
З огляду на правила п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до правовідносин сторін у цьому спорі, судом застосовуються положення цього Кодексу як до таких, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності.
Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позов заявлено про стягнення заборгованості з виплати сум, строк сплати яких згідно Протоколу від 13.03.2001 р. спливає 30.09.2003 р, 30.10.2003 р., 30.11.2003 р. та 30.12.2003 р.
Позивач з позовом до суду звернувся 29.09.2006 р., про що свідчить відмітка на конверті в якому позовна заява надійшла до суду, тобто в межах встановленого ЦК України трирічного строку позовної давності.
Отже, суд першої інстанції не мав правових підстав посилатися на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з виплат за вересень-грудень 2003 року згідно з Протоколом від 13.03.2001 р.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.
Згідно Протоколу від 13.03.2001 р., протягом вересня-грудня 2001 року відповідач в оплату боргу мав перерахувати позивачеві 520 000 (130 000*4) грн. Позивач вимагає стягнення 519621,45 грн.
Підстави для відмови у позові про стягнення з відповідача 519621,45грн. відсутні, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального права, в зв’язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р. у справі № 4/431-16/437 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 27, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р. у справі № 4/431–16/437 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2008 р. у справі № 4/431–16/437 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Державного авіаційного підприємства „Україна” (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київській шлях, 2, ідентифікаційний код 25196197, р/р 26002012817123 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313, або з будь–якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (08307, Київська область, м. Бориспіль – 7, аеропорт, ідентифікаційний код 20572069, р/р 26008013950016 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Київ, МФО 300733) основний борг в сумі 519621 (п’ятсот дев’ятнадцять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 45 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 5196 (п’ять тисяч сто дев’яносто шість) грн. 21 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
5. Стягнути з Державного авіаційного підприємства „Україна” (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київській шлях, 2, ідентифікаційний код 25196197, р/р 26002012817123 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (08307, Київська область, м. Бориспіль – 7, аеропорт, ідентифікаційний код 20572069, р/р 26008013950016 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Київ, МФО 300733) 2598 (дві тисячі п’ятсот дев’яносто вісім) грн. 11 коп. витрат на подачу апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.
7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 4/431–16/437.
Головуючий суддя
Судді
08.04.08 (відправлено)