Апеляційний суд міста Києва
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
19 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого – судді Тютюн Т.М.,
суддів Лясковської В.І., Юденко Т.М.,
за участю прокурора Гуменюк Л.М.,
законних представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією законного представника засудженого ОСОБА_5 ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року,
у с т а н о в и л а :
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець м. Києва, громадянин України,
учень 9 класу ССЗШ № 320 м. Києва, що проживає за адресою:
АДРЕСА_1, судимий вироком
Подільського районного суду м. Києва від 13.12.2010 року
за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі
ст.ст.75, 104 КК України звільнений від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
засуджений за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3,
уродженець м. Нерюнгрі, республіка Саха (Якутія), громадянин України,
учень 9 класу СЗШ № 307 м. Києва, що проживає за адресою:
АДРЕСА_2, несудимий,
____________________________________
Справа № 11/2690/2120/2011
Категорія: ч.2 ст.186 КК України
Головуючий у першій інстанції: Бабайлова Л.М.
Доповідач: Тютюн Т.М.
засуджений за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 104 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та на підставі ст.76 КК України на нього покладено наступні обов’язки: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Судом вирішено питання про речові докази.
Вироком суду ОСОБА_5 і ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні грабежу за наступних обставин.
23 квітня 2011 року близько 17 години 20 хвилин ОСОБА_5 з метою таємного викрадення чужого майна вступив у попередню змову з ОСОБА_6 Діючи згідно з розподілом ролей, ОСОБА_5 підійшов до припаркованого на перехресті вулиць Милославської і Радунської в м. Києві автобуса “ЛАЗ” д/н НОМЕР_1 маршруту № 73 та, в той час, коли ОСОБА_6 знаходився неподалік і спостерігав за оточуючою обстановкою, ОСОБА_5 просунув руку через відчинене вікно кабіни водія і повторно таємно викрав майно, належне ОСОБА_8, – куртку, безрукавку, гаманець з грішми в сумі 285 гривень, дві дисконтні картки магазинів, службове посвідчення “ Київпастранс ” на ім’я ОСОБА_8 З викраденим майном загальною вартістю 730 гривень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 направились у бік будинку АДРЕСА_2. Коли злочинні дії були викриті ОСОБА_8, який переслідував ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та кричав, щоб повернули викрадене майно, розуміючи, що їх дії стали носити відкритий характер, утримуючи викрадене, останні з місця вчинення злочину зникли.
Дії кожного із засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України – відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_5 також – повторно.
В апеляції законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_1, не оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом, які викладені у вироку, та правильності кваліфікації дій, просить вирок суду змінити і пом’якшити призначене ОСОБА_5 покарання. Як зазначає апелянт, суд першої інстанції не врахував особу винного і призначив йому надмірно суворе покарання. Тому вона просить апеляційний суд врахувати те, що ОСОБА_5 є неповнолітнім, щиро розкаявся у вчиненні злочину, має намір продовжити навчання, позитивно характеризується, виховувався у неповній сім’ї, відсутність претензій з боку потерпілого, а також стан здоров’я засудженого, який страждає на кардіологічне захворювання і потребує операції.
Вирок щодо ОСОБА_6 ніким з учасників судового розгляду не оскаржувався.
Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство, заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, законних представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 на підтримку апеляції, захисника ОСОБА_4, який просив апеляцію законного представника задовольнити та на підставі ст.365 КПК України змінити вирок і щодо ОСОБА_6, скоротивши йому іспитовий строк до одного року, засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтримали апеляцію та своїх захисників, провівши судові дебати, надавши засудженим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами в їх сукупності, і ніким з учасників судового розгляду не оспорюються. Тому колегія суддів не перевіряє їх відповідно до вимог ч.1 ст.365 КПК України.
Кваліфікація дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч.2 ст.186 КК України є вірною.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає загальним засадам, визначеним у ст.65 КК України.
Що стосується доводів апеляції про суворість призначеного ОСОБА_5 покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
При призначенні ОСОБА_5 покарання суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який є судимим, обставину, що пом’якшує покарання, – вчинення злочину неповнолітнім, в тому числі ті дані й обставини, на які є посилання в апеляції законного представника, і правильно призначив йому покарання у виді позбавленні волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті кримінального закону.
Також судом правильно застосовано вимоги ст.71 КК України, оскільки ОСОБА_5, будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням за попереднім вироком, вчинив злочин протягом іспитового строку. При цьому необхідно звернути увагу на те, що за сукупністю вироків покарання засудженому призначено у розмірі, найближчому до мінімального.
Твердження в апеляції, що судом не враховано, що ОСОБА_5 повністю визнав вину та щиро розкаявся, не відповідають дійсності, оскільки засуджений в ході судового слідства заперечив наявність попередньої змови з ОСОБА_6, обвинувачення в чому повністю знайшло своє підтвердження.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстави для його пом’якшення і, відповідно, зміни вироку, як про це ставиться питання в апеляції, відсутні.
В порядку, визначеному ст.365 КПК України, слід звернути увагу на те, що суд першої інстанції у вступній частині вироку, зазначаючи анкетні дані засудженого ОСОБА_6, допустив неточність у написанні місця його народження, що може призвести до сумнівів і протиріч при виконанні вироку. Тому колегія суддів вважає, що суду першої інстанції слід вирішити вказане питання в порядку, передбаченому ст.ст.409, 411 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, –
у х в а л и л а :
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни , а апеляцію законного представника засудженого ОСОБА_1 – без задоволення .
Суду першої інстанції в порядку, передбаченому ст.ст.409, 411 КПК України, усунути неточності, допущені при написанні місця народження засудженого ОСОБА_6
Судді:
Тютюн Т.М. Лясковська В.І. Юденко Т.М.