Апеляційний суд міста Києва
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
14 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого – судді Тютюн Т.М.,
суддів Стрижко С.І., Жук О.В.,
при секретарі Голуб Ю.В.,
за участю прокурорів Мінакової Г.О., Тертичного О.А.,
захисника ОСОБА_1,
засудженої ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, захисника ОСОБА_1 на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 24 березня 2011 року,
у с т а н о в и л а :
Вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 24 березня 2011 року
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженка с. В. Димерка Броварського району Київської області,
українка, громадянка України, що зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2,
проживає за адресою: Київська область, Обухівський район,
АДРЕСА_1, не судима,
засуджена за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України і їй призначено покарання:
- за ч.2 ст.364 КК України – 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, в тому числі в банківській сфері, на строк 3 роки;
- за ч.2 ст.366 КК України – 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, в тому числі в банківській сфері, на строк 2 роки.
_______________________________________
Справа № 11/2690/1738/2011
Категорія: ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України
Головуючий у першій інстанції: Захарова А.С.
Доповідач: Тютюн Т.М.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, в тому числі в банківській сфері, на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на підставі ст.76 КК України покладено наступні обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Судом вирішено питання про речові докази у справі.
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винною у зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам юридичної особи, та службовому підробленні, що спричинило тяжкі наслідки, вчинених за наступних обставин.
Наказом директора Київської регіональної дирекції ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” № 267-к від 25.01.2007 року ОСОБА_2 переведена на посаду начальника відділу малого та середнього бізнесу Солом’янського районного відділення Київської регіональної дирекції ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” (далі – КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”) .
В силу покладених на неї відповідно до посадової інструкції прав та обов’язків ОСОБА_2 була службовою особою.
20 квітня 2007 року до Солом’янського районного відділення КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” звернувся ОСОБА_5 із заявою про отримання кредиту в сумі 120 000 доларів США під комерційну іпотеку, а саме, під заставу нежитлової будівлі (телятника) загальною площею 826,7 м2 за адресою: АДРЕСА_3.
ОСОБА_2 20 квітня 2007 року, діючи умисно, в інтересах ОСОБА_5, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, діючи з порушенням вимог п.3.10 Додатку 3 до Постанови Правління АППБ “ Аваль ” № 59/16 від 31.05.2006 року “ Стандарт продукту. Комерційна іпотека на розвиток бізнесу для клієнтів МСБ ” , п.1.3 Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” , затвердженого постановою Правління “ Райффайзен Банк Аваль ” № П-114/1 від 23.10.2006 року, без рішення кредитного комітету обласної дирекції чи центрального офісу банку про можливість прийняття в заставу даної нерухомості, що розташована за межами обласних центрів та міст згідно переліку, як нестандартної, без наявних документів на земельну ділянку, розташовану під нерухомістю сільськогосподарського призначення, провела оцінку вартості нежитлової будівлі (телятника) загальною площею 826,7 м2 за вказаною адресою, що була запропонована ОСОБА_5 як застава для отримання кредиту в сумі 120 000 доларів США.
За результатами проведеного експертного дослідження ОСОБА_2 склала звіт № 01/04/1000 з експертної оцінки від 20.04.2007 року, який є офіційним документом, оскільки засвідчує факти, які мають юридичне значення, а також має властивість породжувати правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин, вказавши, що об’єкт оцінки – нежитлова будівля (складське приміщення) за вказаною вище адресою має ринкову вартість 1 317 375 гривень. Також ОСОБА_2 внесла до звіту завідомо неправдиві відомості про фактичне здійснення нею 20.04.2007 року огляду об’єкту оцінки і про його технічні та конструктивні характеристики, інженерне обладнання та комунікації, санітарно-технічний стан, поточне використання як виробничо-складського приміщення, що повністю не відповідало дійсності, так як фактичний стан приміщення нею перевірений не був, а його ліквідаційну вартість у сумі 856 294 гривень як таку, що є найбільш ймовірною сумою, що буде направлена на погашення боргу клієнта перед банком, визначено безпідставно. В порушення вимог п.3.3 Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” ОСОБА_2 не зареєструвала звіт у загальнобанківській системі, не затвердила у начальника відповідного відділу по роботі із заставним майном та не передала до архіву підрозділу по роботі із заставним майном.
На підставі визначеної ОСОБА_2 вартості заставного майна та захищеної нею кредитної заявки ОСОБА_5 як клієнта МСБ-сегменту на кредитному комітеті кредитним комітетом Солом’янського районного відділення КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” 20 квітня 2007 року прийнято рішення про видачу ОСОБА_5 кредиту в сумі 118 000 доларів США на строк 120 місяців, укладено з ним кредитний договір № 014/95-04/486М від 26.04.2007 року та договір іпотеки нежитлового приміщення (телятника) загальною площею 826,7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, оціночною вартістю 1 317 375 гривень, хоча вказане приміщення не було придатне до використання на момент видачі кредиту, а його оціночна вартість визначена ОСОБА_2 безпідставно, внаслідок чого ОСОБА_5 видано незабезпечений кредит в сумі 118 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, установленим НБУ, складало 595 900 гривень.
Згідно з розділом 6 Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” відповідальність за достовірність даних, викладених в договорі застави, повноту всіх дій щодо захисту прав заставодержателя несе нотаріус (згідно із Законом України “Про нотаріат”) , а з боку Банку – особа, що супроводжує клієнта в кредитній службі.
Таким чином діями ОСОБА_2, які призвели до унеможливлення звернення стягнення ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” на заставлене майно дійсною вартістю не більше 10 000 гривень, оскільки позичальник ОСОБА_5 свої договірні зобов’язання не виконав, ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” заподіяні матеріальні збитки в сумі 595 900 гривень, що більше ніж у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у зв’язку з чим спричинено тяжкі наслідки.
Дії ОСОБА_2 судом кваліфіковано за ч.2 ст.364 КК України – як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам окремих юридичних осіб; та за ч.2 ст.366 КК України – службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки.
В апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом, які викладені у вироку, та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2, просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, і призначити їй покарання: за ч.2 ст.364 КК України – 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на строк 3 роки; за ч.2 ст.366 КК України – 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на строк 2 роки; на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на строк 3 роки.
На думку апелянта, призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та її особі і є явно несправедливим внаслідок м’якості, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що вона вчинила умисний закінчений злочин, яким банківській установі в умовах фінансової та економічної кризи в країні заподіяно шкоду, особу засудженої, яка не розкаялася у вчиненому. А тому, як зазначає прокурор, поведінка ОСОБА_2 свідчить про відсутність усвідомлення протиправності дій, суспільну небезпечність особи засудженої та неможливість її виправлення без реального відбуття покарання.
В апеляції захисник ОСОБА_1 зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Апелянт вказує, що судом не доведено, що ОСОБА_2 відповідно до своїх повноважень мала право видавати кредит, адже кредитний договір та договір іпотеки укладалися між ОСОБА_5 та ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” в особі заступника начальника Солом’янського відділення КРД ОСОБА_6 та заступника начальника Солом’янського відділення КРД ОСОБА_7, а повноваження приймати рішення про видачу кредиту має виключно кредитний комітет відповідного відділення банку. А відтак, на думку захисника, дії ОСОБА_2 із складання звіту з експертної оцінки, який у сукупності з іншими документами надавався на розгляд кредитного комітету, не мають прямого зв’язку з наданням кредиту ОСОБА_5
Захисник вказує і на неправильність висновків суду щодо складання звіту засудженою як суб’єктом оціночної діяльності, адже це суперечить нормам діючого законодавства, оскільки ОСОБА_2 не мала відповідного сертифікату. Отже, звіт з експертної оцінки виражає тільки особисту точку зору його підзахисної про вартість нерухомого майна, містить певні застереження і є внутрішнім банківським документом, використання якого в інших закладах заборонено.
На думку захисника, у вироку не доведено, що при складанні звіту засуджена виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки і що такі її дії спричинили тяжкі наслідки юридичній особі, а також унеможливили звернення стягнення на заставне майно відповідно до договору іпотеки за наявності рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 6.08.2010 року, яким з ОСОБА_5 стягнуто суму заборгованості за кредитним договором та звернуто стягнення на заставне майно, та з урахуванням часткового виконання ОСОБА_5 зобов’язань за договором. Апелянт стверджує і про те, що звіт з експертної оцінки не є офіційним документом з визначених вище підстав, а також у розумінні діючого законодавства України, адже не містить відповідних реквізитів, носить лише інформативний характер і не здатний породити правові наслідки.
На підставі викладеного захисник просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_2 за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за відсутністю в її діях складу злочинів.
Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство, заслухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та заперечував проти задоволення апеляції захисника, пояснення захисника ОСОБА_1, який просив задовольнити його апеляцію, скасувати вирок суду і закрити провадження в справі за відсутністю в діях його підзахисної складу злочинів та відмовити в задоволенні апеляції прокурора, пояснення засудженої на підтримку доводів захисника, провівши судові дебати, надавши засудженій останнє слово, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, повністю підтверджуються наявними в справі доказами, яким суд у сукупності дав належну оцінку.
Так, свідок ОСОБА_5 давав послідовні показання про те, що в березні 2007 року придбав нежиле приміщення (телятник) за адресою: АДРЕСА_3. Для отримання кредиту з метою придбання автокрану звернувся до відділення ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”, а саме, до ОСОБА_8, з якою раніше разом працював. Після консультації надав документи згідно переліку, чи надавав фотокартки будівлі, не пам’ятає. Наявні в матеріалах кредитної справи фотокартки він не надавав і на них зафіксована не його будівля. Отримавши кредит у сумі 118 000 доларів США, до квітня 2009 року виконував умови договору, а потім не мав можливості сплачувати кредит.
Свідок ОСОБА_9 показав, що в 2007 році працював начальником сектору безпеки Солом’янського районного відділення КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” і брав участь у складі кредитного комітету при розгляді заявки ОСОБА_5 на видачу кредиту. Всі документи, необхідні для видачі ОСОБА_5 кредиту, готувала ОСОБА_2, в обов’язки якої входили ці питання, а також оцінка майна, що передається в заставу. Оскільки в матеріалах кредитної справи відсутні документи, складені службою безпеки та юрисконсультами банку щодо можливості видачі кредиту, цілком ймовірно, що ОСОБА_2 готувала весь пакет документів.
Свідок ОСОБА_6, який станом на 2007 рік обіймав посаду заступника начальника Солом’янського районного відділення КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”, показав, що був членом кредитного комітету відділення і до його компетенції входив розгляд кредитних заявок клієнтів. Необхідні документи для видачі кредиту ОСОБА_5 готувала ОСОБА_2 відповідно до своїх обов’язків начальника відділу малого та середнього бізнесу, в тому числі щодо оцінки майна, що передається в заставу. Підпис у протоколі засідання кредитного комітету від 20.04.2007 року належить йому. ОСОБА_2 неправомірно прийняла в заставу нежитлову будівлю (телятник), порушивши вимоги п.1.3 Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” , п.3.10 Додатку “ Стандарт продукту. Комерційна іпотека на розвиток бізнесу для клієнтів МСБ ” , оскільки нежитлове приміщення могло бути предметом застави лише за умови прийняття відповідного рішення кредитним комітетом обласної дирекції чи центрального офісу банку. Враховуючи те, що такого рішення в кредитній справі немає, ОСОБА_2 не мала права оформляти в заставу дане майно. На підставі наданих ОСОБА_2 документів кредитним комітетом було прийнято рішення про видачу кредиту в сумі 118 000 доларів США, так як відповідно до звіту в заставу надавалося складське приміщення, а не телятник, вартістю значно вищою, ніж сума виданого кредиту.
Як вбачається з досліджених судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_10 – інженера з інвентаризації Козелецького відділення Ніжинського МЕТІ, 28.03.2007 року він здійснював виїзд у с. Омелянів для інвентаризації телятника. Ним встановлено, що вхідні двері, віконні рами, перекриття, електропроводка у приміщенні відсутні. Покрівля на 90 % відсутня, штукатурки на стінах не було. Телятник, побудований з цегли та ракушняка, представляв собою тільки стіни (т.2 а.с.263-265).
Свідок ОСОБА_11 – голова Омелянівської сільської ради дав аналогічні показання про стан нежитлової будівлі, а також про те, що ОСОБА_5 після придбання телятника мав намір розібрати його на будівельні матеріали, ніколи як складське приміщення не використовував, оскільки приміщення не було пристосоване для цього (т.2 а.с.266-269).
Показання свідків, у тому числі під час очних ставок з ОСОБА_2 (т.3 а.с.213-219, 238-242), суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами в справі, а саме, протоколом відтворення обстановки та обставин події, під час якого оглянуто належне ОСОБА_5 приміщення (т.2 а.с.270-279), документами з особової справи засудженої – наказом № 267-к від 25.01.2007 року, посадовою інструкцією (т.2 а.с.115-118, 146), інвентаризаційною справою домоволодіння АДРЕСА_3 (т.2 а.с.234-262), кредитною справою ОСОБА_5 (т.2 а.с.16-114), в якій містяться: складений ОСОБА_2 звіт № 01/04/1000 з експертної оцінки від 20.04.2007 року (т.2 а.с.52-55), копія технічного паспорта на нежитлову будівлю на АДРЕСА_3 (т.2 а.с.26-29), планування якої, як правильно зазначив у вироку суд першої інстанції, не відповідає плануванню будівлі, фотознімки якої наявні в кредитній справі (т.2 а.с.56-59); кредитний договір № 014/95-04/486М від 26.04.2007 року, договір іпотеки до кредитного договору, укладені між ОСОБА_5 та ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”, згідно з якими ОСОБА_5 надано кредит в сумі 118 000 доларів США під заставу нерухомості за згаданою адресою (т.2 а.с.60-71, 72-74); копія протоколу засідання кредитного комітету від 20.04.2007 року; розрахунок заборгованості по кредитному договору, яка складає 125 745, 74 доларів США, з них непогашений кредит – 107 910, 9 доларів США (т.2 а.с.99-103).
Доводи в апеляції захисника про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, з огляду на те, що до кола її посадових обов’язків не входили видача кредиту та прийняття в іпотеку нерухомого майна, є безпідставними, як і твердження про те, що немає прямого зв’язку між діями засудженої із складання звіту з оцінки майна та наданням кредиту ОСОБА_5 і, відповідно, спричиненням шкоди юридичній особі.
Як вбачається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_2 визнана винною не в наданні кредиту або прийнятті в іпотеку відповідного майна, а в зловживанні службовим становищем, що виразилося в умисному порушенні нею як службовою особою вимог нормативних актів при підготовці необхідних для оформлення кредиту документів.
Згідно з п. 3.10 Додатку 3 до Постанови Правління АППБ “ Аваль ” № 59/16 від 31.05.2006 року “ Стандарт продукту. Комерційна іпотека на розвиток бізнесу для клієнтів МСБ ” н ерухомість, яка розташована за межами обласних центрів або міст згідно переліку, може бути предметом застави лише за умови прийняття рішення кредитним комітетом ОД (обласної дирекції) чи ЦО (центрального офісу) Банку як нестандартна.
Згідно з п. 1.3 Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” , затвердженого постановою Правління “ Райффайзен Банк Аваль ” № П-114/1 від 23.10.2006 року, предмет застави має вільно відчужуватися (застава майна, що перебуває в оренді, можлива тільки при умові внесення відповідних змін в договори оренди та застави). Не може бути предметом застави та не підлягає оцінці нерухомість сільськогосподарського призначення без земельної ділянки, оформленої належним чином.
Згідно з п.3.3 Порядку після складання звіту працівник Банку, що здійснив оцінку, реєструє його у загальнобанківській системі “ Реєстр оцінок ” та надає на затвердження начальником відповідного відділу по роботі із заставним майном. Звіт складається виключно українською мовою у двох примірниках, один з яких зберігається у кредитній справі, а інший – архіві підрозділу по роботі із заставним майном разом з документацією, що використовувалась.
З положеннями Порядку роботи із заставним майном та Додатку “ Стандарт продукту. Комерційна іпотека на розвиток бізнесу для клієнтів МСБ ” ОСОБА_2 була ознайомлена, чого не заперечувала, і керувалася ними в роботі.
Однак, як вірно вказано у вироку, засуджена без рішення кредитного комітету ОД чи ЦО Банку про можливість прийняття в заставу запропонованої ОСОБА_5 нерухомості, яка розташована за межами обласних центрів та міст згідно переліку, як нестандартної, без наявних документів на земельну ділянку, розташовану під нерухомістю сільськогосподарського призначення, безпідставно провела оцінку вартості телятника, не зареєструвала звіт у загальнобанківській системі, не затвердила його у начальника відповідного відділу по роботі із заставним майном та не передала до архіву підрозділу по роботі із заставним майном.
В подальшому саме на підставі захищеної ОСОБА_2 кредитної заявки та складеного нею звіту кредитним комітетом прийнято рішення про надання ОСОБА_5 незабезпеченого кредиту в сумі 118 000 доларів США, і, оскільки зобов’язання за договором позичальником виконані не були, а звернути стягнення на предмет застави виявилося неможливим, ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” спричинено тяжкі наслідки у виді заподіяння матеріальних збитків .
В судовому засіданні суду першої інстанції та апеляційного суду засуджена показала, що звіт був обов’язковим серед документів, що подавалися на розгляд кредитного комітету, для отримання кредиту.
При цьому, відповідно до п.3.1 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення своїх зобов’язань позичальник, тобто ОСОБА_5, передає в іпотеку банку предмет іпотеки, який є його власністю. Отже, укладання договору іпотеки між ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” та ОСОБА_5 є істотною умовою договору кредиту.
І з цього приводу суд першої інстанції правильно зазначив, що звітом засвідчено факт наявності у власності ОСОБА_5 ліквідного майна, отже, ним породжено наслідки правового характеру. Крім того, з самого змісту звіту вбачається мета оцінки – визначення ринкової вартості об’єкта оцінки з метою забезпечення кредитних зобов’язань.
А тому безпідставне складання засудженою звіту з оцінки об’єкту нерухомості, захист кредитної заявки ОСОБА_5, у зв’язку з чим кредитним комітетом прийнято позитивне рішення про надання кредиту і, відповідно, наслідки у виді спричинення банку матеріальних збитків, знаходяться у прямому причинно наслідковому зв’язку.
Не заслуговують на увагу і посилання захисника на те, що ОСОБА_2 не виступала як суб’єкт оціночної діяльності, а тому зроблений нею звіт виражає лише її особисту точку зору на вартість нерухомого майна.
Так, відповідно до визначення термінів у Порядку роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” оцінювачем є фізична особа, яка пройшла навчання за програмою базової підготовки оцінювачів за будь-яким з її напрямів, відповідне стажування та склала кваліфікаційний іспит, одержала кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
Разом з тим, відповідно до п.3.2.1 цього Порядку обстеження об’єкту оцінки може проводитись і начальником відділення, що надає кредит, зі складанням Акту огляду за формою Звіту про проведення експертної оцінки (Додаток 4а до цього Порядку).
А згідно з п.3.6 Порядку оцінка окремих видів майна, коли сума кредитної заявки не перевищує 150 000 євро при умові, коли в заставу надається майно, ринок якого є достатньо розвинутим (наявна достатня інформація відносно ринкових цін) на житлову (квартири, приватні будинки) або комерційну нерухомість (офісні приміщення, магазини та інше), здійснюється працівниками кредитної служби банку, що не мають сертифіката оцінювача або оцінювача-стажиста (в тому числі підрозділів кредитування (продажу) малого та середнього бізнесу, відділень Банку), самостійно у порядку, наведеному у п.3.1, за виключенням пунктів 3.1.4-3.1.5, 3.3. За результатами оцінки складається Звіт з оцінки згідно форми, що наведена у Додатку 4а1 та розрахунку.
Отже, вказаним Порядком на ОСОБА_2 покладено обов’язок із складання звіту з експертної оцінки як на начальника відділу МСБ СРВ КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”, тобто службову особу підр озділу кредитування .
А відповідно до п.6 Порядку, як зазначено у вироку, відповідальність за достовірність даних, викладених в договорі застави, з боку Банку несе особа, що супроводжує клієнта в кредитній службі.
Таким чином засуджена при складанні звіту несла відповідальність за достовірність викладених у ньому даних, а не виражала свою особисту точку зору, як вказує захисник. Що стосується застережень у звіті, а саме, переліку обмежень щодо застосування результатів оцінки, викладу припущень, у межах яких проводилася оцінка, в тому числі випадків, коли експерт не бере на себе відповідальність, то вони не стосуються даного випадку, оскільки в них йдеться про описання правового статусу об’єкту оцінки та питань, пов’язаних з юридичними аспектами прав власності, прихованих фактів тощо.
Стосовно посилань захисника на помилковість висновків суду про неможливість звернення стягнення на заставне майно колегія суддів звертає увагу на наступне.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 6.08.2010 року в цивільній справі № 2-1018/10 позов ПАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” 1 006 116 гривень та у рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на нерухоме майно – нежитлову будівлю телятник (т.4 а.с.52-55). Дані про виконання рішення суду відсутні.
Разом з тим, з службової записки начальника управління пізнього збору проблемної заборгованості роздрібних клієнтів КРД ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ” № 09-14-04/1673 від 12.11.2009 року (т.2 а.с.107) вбачається, що вартість предмета застави складає не більше 10 000 гривень. Відповідно до службової записки начальника управління ризиками Чернігівської ОД групи регіонального ризик-менеджменту Департаменту управління ризиками ЦО АТ “ Райффайзен Банк Аваль ” № 91 від 26.11.2009 року (т.2 а.с.108) стан будівлі телятника є зношеним та непридатним для експлуатації, фізичний знос становить більше 90 %, економічний знос – 100 %, будівля є повністю неліквідним майном. Вказані дані повністю узгоджуються з протоколом відтворення обстановки та обставин події, фототаблицею, відповідно до яких будівля нежитлового приміщення (телятника) майже повністю зруйнована.
Такими, що не знайшли свого підтвердження, на думку колегії суддів, є і доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.366 КК України. Апелянт вказує, що твердження обвинувачення про внесення ОСОБА_2 завідомо неправдивих відомостей про фактичне здійснення нею 20.04.2007 року огляду об’єкту оцінки нежитлової будівлі не доведено і спростовується доказами в справі, а також не доведено, яким чином дії засудженої із складання звіту спричинили тяжкі наслідки ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”, акцентує увагу на тому, що звіт не є офіційним документом.
З такими доводами не можна погодитися, оскільки складання звіту передбачено Порядком роботи із заставним майном в “ Райффайзен Банк Аваль ” , затвердженим постановою Правління “ Райффайзен Банк Аваль ” № П-114/1 від 23.10.2006 року, а форма звіту визначена в Додатку 4а до Порядку. Вказаний Порядок визначає коло осіб, які мають право здійснювати оцінку заставного майна і, відповідно складати звіт, і є обов’язковим для працівників банку, які працюють із заставним майном.
Як зазначено вище, звіт з оцінки породжує юридичні наслідки, що спростовує доводи захисту про протилежне, а також про відсутність зв’язку між діями засудженої із складання звіту і суспільно небезпечними наслідками у вигляді спричинення юридичній особі тяжких наслідків.
А посилання в апеляції на недоведеність внесення засудженою до звіту з оцінки завідомо неправдивих відомостей, взагалі, є надуманими.
Так, пунктом 3.1.2 Порядку передбачено види ознайомлення з об’єктом оцінки, зокрема, натурне обстеження, тобто огляд об’єкту оцінки з метою перевірки його наявності, стану та умов зберігання, та документальна перевірка (без огляду), яка допускається у разі наявності у особи, що здійснює оцінку забезпечення, характеристик та інформації щодо стану об’єкту оцінки, у тому числі існування певних випадків.
В судовому засіданні першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 показала, що проводила документальну перевірку за наявності вичерпних фотоматеріалів об’єкту оцінки, а дані про технічні та конструктивні характеристики приміщення, інженерне обладнання, комунікації та поточне використання як виробничо-складське приміщення їй повідомив ОСОБА_5
Колегія суддів приходить до висновку, що показання ОСОБА_2 в цій частині не відповідають дійсності, з наступних підстав.
В матеріалах кредитної справи наявні лише чотири копії фотокартки, з яких навіть неможливо ідентифікувати об’єкт оцінки.
Як спосіб перевірки у звіті ОСОБА_2 зазначила огляд, а не документальну перевірку, і сама погодилася, що це різні способи оцінки. У графі дата огляду зазначено 20.04.2007 року, хоча натурного обстеження об’єкту не було. При цьому застереження на випадок, якщо огляд не проводився, що передбачено формою звіту, відповідні пояснення та обґрунтування не зазначені.
Технічні та конструктивні характеристики приміщення, інженерне обладнання, комунікації та поточне використання, зазначені в звіті, повністю не відповідають дійсності. А, використовуючи порівняльний підхід для оцінки приміщення, відповідно до ринкової інформації щодо пропозицій або продажу подібних об’єктів, засудженою в якості порівняння були взяті дані про вартість об’єктів, розташованих у Київській області, в тому числі Макарівському, Бородянському, Вишгородському, Броварському районах, які не можна вважати подібними з приміщенням телятника в с. Омелянів Козелецького району Чернігівської області як з урахуванням місця розташування, так і відповідно до поточного використання.
Чому в документі зазначено спосіб перевірки, який не відповідає дійсності, а також як приклад для порівняльного підходу взято об’єкті, розташовані в різних регіонах, засуджена пояснити не змогла.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно і об’єктивно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім доказам у їх сукупності і вірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Тому підстави для скасування вироку та закриття справи, як про це ставиться питання в апеляції захисника, відсутні.
Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є і доводи в апеляції прокурора про м’якість призначеного засудженій покарання внаслідок звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
Зокрема, судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини їх вчинення, особу винної, яка раніше не судима, працює, відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.
А посилання апелянта на відсутність щирого каяття засудженої та заподіяння вчиненим нею злочином шкоди банківській установі, що є актуальним в умовах фінансової та економічної кризи, взагалі, не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, наведені прокурором доводи не свідчать про особливу суспільну небезпечність особи ОСОБА_2 та неможливість її виправлення без відбування покарання.
Таким чином, судом першої інстанції дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені ст.65 КК України, обґрунтовано призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади і наведені ґрунтовні мотиви застосування ст.75 КК України, що спростовує доводи апеляції про протилежне.
Тому підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_2 з постановленням нового вироку з призначенням покарання, яке належить відбувати реально, як про ставиться питання в апеляції прокурора, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, –
у х в а л и л а :
Вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 24 березня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни , а апеляції прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та захисника ОСОБА_1 – без задоволення .
Судді:
Тютюн Т.М. Стрижко С.І. Жук О.В.