ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                         Невдашенко Л.П. -головуючий,

                                          Михайлюка М.В.

                                         Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відділової лікарні станції Знам'янка, Одеської залізниці, на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2006 року у справі № 5/217 Господарського суду Кіровоградської області за позовом -Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Знам'янка, Кіровоградська обл., до Відділової лікарні станції Знам'янка, Одеської залізниці, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2, м. Знам'янка, Кіровоградська обл., про  визнання продовженим договору оренди,

за участю представників сторін:

відповідача (скаржника) - Відділової лікарні станції Знам'янка, Одеської залізниці - Бокатенко В.І. (дов. від 22.06.2006 р.);

                                                     ВСТАНОВИВ:

У вересні 2005 року позивач -Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, пред'явив у господарському суді позов  до відповідача - Відділової лікарні станції Знам'янка, Одеської залізниці, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2, про  визнання продовженим договору оренди.

Вказував, що 1 липня 2003 року він уклав з відповідачем на строк до 1 липня 2005 року договір оренди нерухомого, індивідуально визначеного, державного майна-нежитлового приміщення прохідного пункту лікарні площею 11,58 кв.м., оціночною вартістю 2 250 грн., що розташоване в АДРЕСА_1 в м. Знам'янка, Кіровоградської області.

Посилаючись на порушення його прав орендаря та на те, що 1 липня 2005 року відповідач уклав з третьою особою договір про наміри, метою якого є укладення з останнім договору оренди приміщення, що перебуває в його орендному користуванні, позивач просив визнати продовженим на той самий термін і на тих самих умовах укладений між ним та відповідачем  договір оренди спірного приміщення.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18 січня 2006 року (суддя Змеул О.А.) позов задоволено.

Постановлено визнати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах укладений між сторонами 1 липня 2003 року договір оренди державного, індивідуально визначеного майна: нежитлового приміщення прохідного пункту лікарні площею 11, 58 кв.м., розташованого в АДРЕСА_1 в м. Знам'янка, Кіровоградської області та стягнути з відповідача на користь позивача 900 грн. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката.

Рішення мотивоване посиланнями на ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ненаданням відповідачем доказів про надіслання позивачеві  у місячний термін з дня закінчення строку дії договору від 1 липня 2003 року повідомлення про припинення його дії  та наявністю підстав вважати договір продовжений на тих самих умова на строк до 1 липня 2007 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2006 року (колегія суддів у складі: Чохи Л.В. - головуючий, Головка В.Г., Чус О.В.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати судові рішення та постанову у даній справі, з підстав порушення судами вимог норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 43 ГПК України, - та постановити нове рішення про відмову в позові за безпідставністю.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом  норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а прийняті у справі рішення та постанова -до скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду  не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди від 1 липня 2003 року, позивач-орендар отримав у строкове платне користування на строк до 1 липня 2005 року належне до державної власності нерухоме, індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення прохідного пункту лікарні площею 11,58 кв.м., оціночною вартістю 2 250 грн., що розташоване в АДРЕСА_1 в м. Знам'янка, Кіровоградської області.

Відповідно до умов п.11.5 Договору оренди сторони передбачили порядок продовження дії договору після закінчення строку його чинності, відповідно до яких договір вважається  продовженим на той самий строк і на тих самих умовах у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Відповідно до ст. 17  Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач у встановлений місячний строк, після закінчення терміну дії договору оренди, тобто після 1 липня 2005 року, не повідомив позивача про припинення дії договору, тому укладений між сторонами договір оренди спірного приміщення від 1 липня 2003 року вважав продовжений на строк до 1 липня 2007 року на умовах зазначеного договору.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням вимог ст. 43 ГПК України.

Звертаючись до суду з позовом, Суб'єктом підприємницької діяльності -ОСОБА_1 надано лист Відділової лікарні станції Знам'янка Одеської залізниці № НОМЕР_1 від 01.07.2005 р. (а.с. 36) в якому зазначено про припинення дії договору оренди НОМЕР_2 від 01.07.2002 р.

На підтвердження своїх доводів про недотримання відповідачем порядку припинення договору, позивач вказував, що зазначений лист був отриманий ним через місяць після спливу терміну дії договору.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджував, що зазначений лист був отриманий особисто позивачем 01.07.2005 р., що підтверджено підписом останнього у журналі реєстрації вихідної кореспонденції Відділової лікарні та просив дослідити зазначений доказ в судовому засіданні.

Всупереч зазначених вимог місцевий господарський суд доводів та заперечень сторін належним чином не перевірив та не дав їм ніякої оцінки, не з'ясував час отримання позивачем повідомлення про припинення дії договору. Будь-які дані про дослідження журналу вихідної кореспонденції Відділової лікарні матеріали справи не містять.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про недотримання відповідачем умов зміни та припинення договору оренди та про наявність підстав вважати договір продовженим не можна вважати обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, в порушення вимог ст. 104 ГПК України помилок  місцевого суду не виправив, і залишаючи це рішення без змін, продублював викладені судом першої інстанції висновки.

Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем умов зміни та припинення договору оренди та про наявність підстав вважати договір продовженим, слід вважати необгрунтованими та такими, що є наслідком порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо повного та всебічного з'ясування суттєвих обставин справи, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 111¹⁰ ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають  нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов'язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділової лікарні станції Знам”янка Одеської залізниці задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2006 року у справі № 5/217 скасувати.

Справу передати на новий судовий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області в іншому складі.

Головуючий:                                                         Л.П. Невдашенко

Судді:                                                                     М.В. Михайлюк

                                                                                         Н.Г. Дунаєвська