Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого - судді Збитковської Т.І.
суддів - Міщенко О.А, Матюхи Ю.М.
з участю прокурора - Горбань О.В.
засудженого –ОСОБА_2
захисника - ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2, захисників засудженого –ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вирок Володимирецького районного суду від 23 червня 2011 року. Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вологда Російської Федерації, громадянин України, освіта вища, мешканець АДРЕСА_1, військовозобов’язаний, одружений, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, постраждалий від аварії на ЧАЕС 4 категорії, працюючий за контрактом геодезистом ТзОВ "Донспецмонтаж", раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі пункту „ б” ст. 1 Закону України „Про амністію” від 19. 04. 2007 року від призначеного покарання звільнений.
Як визнав доведеним суд, 24 липня 2002 року біля 1 год. ночі ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки „ Фольксваген - Пасат” д.н. НОМЕР_1, на автодорозі Суховоля - Стара Рафалівка Володимирецького району Рівненської області неподалік дачних ділянок, в порушення п.п. 1.5, 12.1, 12.3, Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, і при виявленні на своїй смузі руху перешкоди у вигляді автомобіля "Опель - Омега" д.н.з. НОМЕР_2, не вжив заходів до зменшення швидкості руху автомобіля аж до його повної зупинки, застосував невиправданий маневр об’їзду, внаслідок чого допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які знаходились біля автомобіля "Опель-Омега" на межі проїжджої частини та узбіччя.
В результаті наїзду ОСОБА_5 від отриманих ушкоджень помер на місці дорожньо-транспортної пригоди, а ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
У поданій на вирок апеляції засуджений ОСОБА_2 і його захисники - ОСОБА_4 та ОСОБА_3, покликаючись на незаконність вироку, вказують, що при розслідуванні і розгляді даної справи мали місце, як істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, так і однобічність та неповнота досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, а тому просять вирок суду першої інстанції скасувати з направленням справи прокурору Рівненської області на додаткове розслідування.
Апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відкликана в порядку ст. 355 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали подану апеляцію, думку прокурора щодо залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені в апеляції ОСОБА_2 та захисників засудженого, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, за обставин, вказаних у вироку суду, підтверджена сукупністю зібраних і досліджених у справі доказів, яким судом дана правильна юридична оцінка.
Згідно показань ОСОБА_2, даних ним під час досудового слідства / т.1 а.с. 37,107/, 24 липня 2002 року в нічний час він, рухаючись автомобілем „Фольксваген-Пасат” по автодорозі Суховоля –Стара Рафалівка в напрямку м. Кузнецовськ зі швидкістю 90-95 км/год, побачив на відстані біля 100 метрів автомобіль, що займав частину смуги руху його транспортного засобу із включеним дальнім світлом фар, і знизив швидкість до 80 км/год, однак, вважав, що даний автомобіль не є перешкодою для його руху, оскільки стоїть або повільно рухається, і продовжив рух, притискаючись до правого узбіччя.
Заходів до зупинки автомобіля не вживав, а безпосередньо перед роз’їздом з автомобілем на близькій відстані побачив декількох людей на проїжджій частині дороги та узбіччі, відчув удар об передню частину автомобіля, і лише тоді почав зупинятись. Коли з допомогою людей, що підбігли, підняли його автомобіль, виявили під ним молодого чоловіка без ознак життя, а на узбіччі - чоловіка з травмами ніг.
Потерпілий ОСОБА_6, як в суді, так і на досудовому слідстві, ствердив про те, що автомобіль ОСОБА_2 наближався до нього на великій швидкості, після чого він відчув удар в ділянку ніг, сильний біль і був відкинутий на автомобіль ”Опель”, та впав на землю.
Згідно показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні, вони ледве встигли зістрибнути в кювет, коли автомобіль „ Фольксваген –Пасат” на великій швидкості, не гальмуючи, проїхав повз автомобіль” Опель- Омега”, почули удар і вибігли на дорогу шукати ОСОБА_10 та ОСОБА_6, якого знайшли лежачим на землі за автомобілем „ Опель”, а ОСОБА_10 - без ознак життя під автомобілем „ Фольксваген”, що зупинився на відстані біля 30 метрів від „Опеля –Омеги”.
Відповідно до висновків судово-медичних експертиз / т.1 а.с. 45-47, 49-50/, виявлені у потерпілого ОСОБА_6 та на трупі ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження, враховуючи встановлений механізм їх отримання, перебувають у прямому причинному зв’язку із наїздом на них автомобіля „ Фольксваген - Пасат” під керуванням ОСОБА_2
З протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_2 / т.1 а.с. 38-43/ вбачається, що видимість проїжджої частини дороги з місця водія автомобіля „ Фольксваген - Пасат” при включеному ближньому світлі фар та дальньому світлі фар зустрічного автомобіля „ Опель-Омега” становить 65,2 м. Видимість пішохода за тих же умов становить 24,7 м.
За таких обставин суд першої інстанції правильно зазначив про те, що виявивши перешкоду –автомобіль” Опель - Омега”, що знаходився на проїжджій частині, частково займаючи смугу руху автомобіля „ Фольксваген –Пасат”, ОСОБА_2 в порушення вимог п. 12.3 ПДР не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки свого транспортного засобу, а застосував маневр об”їзду перешкоди справа, що спричинило наїзд на потерпілих.
Технічна можливість зупинки транспортного засобу засудженим до місця знаходження автомобіля „ Опель - Омега” підтверджується висновками судово - автотехнічної експертизи № 984 від 16.04.2003 року та комісійної судово - автотехнічної експертизи № 5652 від 10.12.2003 року / т. 1 а.с. 96,174/, з яких слідує, що в момент виявлення небезпеки - автомобіля „ Опель-Омега” на відстані 65,2 водій ОСОБА_2 у випадку застосування гальмування мав технічну можливість зупинити свій транспортний засіб до місця розташування автомобіля „ Опель- Омега.”
Згідно п.п.5-6 висновку комісійної судово - автотехнічної експертизи № 5652 /т.1 а.с. 174/ підтверджується і небезпечність маневру об”їзду ОСОБА_2 автомобіля „ Опель-Омега”.
Оцінюючи зібрані у справі докази, які є належними і допустимими, у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про винність ОСОБА_2 у скоєнні ДТП.
Твердження в апеляції щодо невиконання судом вимог, викладених в ухвалі апеляційного суду від 15.07.2008 року щодо повторного проведення відтворення обстановки і обставин події та призначення додаткової судово –автотехнічної експертизи, як на істотне порушення вимог КПК України, не можна вважати обґрунтованим.
Як вбачається із змісту вказаної ухвали, суд першої інстанції зобов”язано усунути суперечності у висновках експертиз шляхом аналізу всіх зібраних у справі доказів із зазначенням у вироку, які вихідні дані суд визнає такими, що відповідають дійсності, і з їх урахуванням оцінити висновок експерта, а при необхідності - вирішити питання про призначення повторної судово - автотехнічної експертизи, та в порядку ст. 315-1 КПК України доручити органу досудового слідства проведення відтворення обстановки і обставин події за участю очевидців із залученням експертів.
В ході розгляду даної кримінальної справи судом першої інстанції в порядку ст. 315-1 КПК України не здобуто інших доказів, зокрема, що стосуються протоколу відтворення обстановки і обставин події, оскільки очевидці дорожньо-транспортної пригоди на підставі ст. 63 Конституції України, з врахуванням сплину багатьох років з часу ДТП, від участі у повторному відтворенні обстановки і обставин події відмовилися, повністю підтримавши свої показання./ т. 3 а.с. 65-72/.
Суд дав аналіз всім зібраним у справі доказам із зазначенням у вироку, які вихідні дані визнає такими, що відповідають дійсності, і з їх врахуванням дав відповідну оцінку експертним висновкам, належним чином вмотивувавши своє рішення щодо відсутності потреби у призначенні ще однієї авто технічної експертизи.
Зокрема, суд вказав, що момент виникнення небезпеки для руху автомобіля „ Фольксваген-Пасат”, з врахуванням здобутих доказів у справі, виник для ОСОБА_2 з часу виявлення ним на своїй смузі руху автомобіля „ Опель-Омега”, і саме такий момент виникнення небезпеки був досліджений при проведенні комісійних судових авто- технічних експертиз /Львівського НДІ та Київського НДІ судових експертиз / № 984 від 16.04.2003 року/ т.1 а.с. 92-97/ та № 5652 від 10.12.2003 року / т.1 а.с. 169-174/, і не взяв до уваги висновок судової авто - технічної експертизи № 2227 від 2.10.2002 року / т.1 а.с. 55-60/, який ґрунтується на визначеному досудовим слідством моменті небезпеки для водія ОСОБА_2 з часу видимості пішохода.
Посилання в апеляції і на порушення вимог закону щодо строків досудового слідства та розслідування справи особою, що підлягала відводу, не ґрунтується на матеріалах кримінальної справи.
Як вбачається із справи, 18.03.2003 року постанова про закриття кримінальної справи від 03.10.2002 року була скасована і слідство у справі було відновлено (т.1 а.с.87); провадження у справі зупинялось в період з 18.03.2003 р. по 27.06.2003 р. на підставі п. 3 ст.206 КПК України (т.1 а.с.90, 98); 27.06.2003 року ОСОБА_2 було пред”явлено обвинувачення (т.1 а.с.104) і проведено слідчі дії; 19.08.2003 року справу з обвинувальним висновком повернуто прокурором для провадження додаткового розслідування (т.1 а.с.152), в період з 19.09.2003 року по 21.01.2004 р. провадження у справі було зупинено на підставі п.1 ст. 206 КПК України у зв’язку із розшуком обвинуваченого (т.1 а.с.166, 175).
Що ж стосується відводу слідчого Захарчука О.Л., то постанова про його усунення або передачу справи іншому слідчому у встановленому порядку, відповідно до вимог ст. 60 КПК України, прокурором не виносилася, не зважаючи на звернення ОСОБА_2 та його захисника –ОСОБА_10, а тому законних підстав вважати, що справа розслідувана слідчим, який не вправі був проводити досудове слідство , що є безумовною підставою для скасування вироку, не вбачається.
При призначенні покарання засудженому суд, як видно з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу ОСОБА_2, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є потерпілим від наслідків ЧАЕС, і за відсутності у справі обтяжуючих покарання обставин, призначив засудженому покарання, максимально наближене до мінімального межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, звільнивши його від покарання, відповідно до Закону України” Про амністію” від 19.04.2007 року.
При цьому суд врахував, як положення згаданого Закону, так і особисту письмову заяву ОСОБА_2, у якій він у разі визнання його винним у вчиненні даного злочину, просив суд застосувати до нього акт амністії / т. 3 а.с. 113/, про що ствердив сам засуджений при апеляційному розгляді справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування та направлення справи для проведення додаткового розслідування, як про це клопоче в апеляції засуджений та його захисники, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Вирок Володимирецького районного суду від 23 червня 2011 року стосовно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його захисників –ОСОБА_4 і ОСОБА_3 –без задоволення.
С У Д Д І :
Т.І.Збитковська О.А. Міщенко Ю.В. Матюха