УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22-а-401/11
Категорія 10.3.2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Рафальської І.М..
суддів Зарицької Г.В., Кашапової Л.М..,
при секретарі Ганько Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за апеляційної скаргою відповідача на постанову судді Олевського райсуду Житомирської області від 14 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
15 липня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з нього на свою користь за період з 1.05.2008р. по 1.05.2009р. 2028грн. - коштів, передбачених ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та 16777,80 грн. – коштів, передбачених ч.1 ст. 39 цього Закону/доплати до заробітної плати/ за період з 1.05.2006р. по 1.05.2009р.
В обґрунтування позову зазначав, що такі виплати проводилися йому раніше у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, що суперечить в частині розміру цих виплат положенням ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" /далі-Закон № 796-ХП/.
Постановою судді Олевського райсуду Житомирської області від 14 вересня 2009 року позов задоволено.
У апеляційній скарзі відповідач просить дану постанову скасувати, оскільки вважає її незаконною, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог; посилається на порушення райсудом норм матеріального та процесуального права; на те, що його дії є правомірними, оскільки він керується положеннями чинної постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; на те, що районне управління не має рахунків, що передбачають безпосереднє надходження з державного бюджету коштів для надання пільг та компенсацій для постраждалих від Чорнобильської катастрофи; що він не є розпорядником коштів, а законами України про державний бюджет на відповідні роки не передбачалась виплата коштів у визначеному законом розмірі.
Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 1943 р.н., про що свідчить копія паспорта/а.с.4/, є пенсіонером і потерпілим від Чорнобильської катастрофи 2 категорії/посвідчення серія Б № НОМЕР_1 а.с.5/, та проживає у м.Олевську Житомирської області, яке за переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991р. та за розпорядження Кабінету Міністрів України № 17 від 12.01.1993р., відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно довідки Олевської районної лікарні №2088 від 18.06.2009р., позивач працює на посаді заступника головного лікаря цієї лікарні з 12.02.1991р./а.с.7/.
Відповідно до вимог ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні посиленого радіоекологічного контролю 30 процентів від мінімальної заробітної плати.
Згідно вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача кошти, передбачені ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в порушення ст.ст. 69, 70, 71, 86 КАС України не звернув уваги на те, що позивач не надав документальних доказів на підтвердження тих фактів, що він отримує щомісячну допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства і конкретно в якому розмірі та за який період.
Надана позивачем довідка/а.с.14/, видана відповідачем тільки відносно того, що місячна грошова доплата за роботу на радіоактивно забруднених територіях у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування відбувається з відповідного розрахункового рахунку, не може бути належним доказом, оскільки в ній не зазначено, кому видана ця довідка, відносно якої особи, в якій сумі надавалася грошова допомога, та за який період.
Інших доказів на підтвердження цієї позовної вимоги позивачем, в порушення ст.71 КАС України, суду не надано; в судове засідання апеляційного суду позивач не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді.
За наведених обставин постанова суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення з нього на користь позивача 2028 грн. за ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з прийняттям нової –про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
Що стосується іншої вимоги – доплати до зарплати, то, відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивач має право на цю доплату у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, проте, як видно з довідки Олевської районної лікарні /а.с.6/, відповідач за спірний період перераховував кошти для цих виплат не в розмірах, визначених Законом /виходячи з розміру мінімальної зарплати/, а частково, в розмірі 5,20грн, визначеному постановою КМУ № 836 від 26.07.96р./а.с.8-10/.
Вирішуючи спір, райсуд, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру доплат застосуванню підлягає саме Закон № 796-ХП, а не постанова КМУ № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав позивача.
Проте, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до змісту ст.2 Закону України "Про оплату праці", доплата, передбачена ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
-2-
не є складовою частиною заробітної плати, а тому на спірні правовідносини положення ст.233 КЗпП України не поширюються.
За таких обставин постанова суду і в цій частині підлягає скасуванню, проте, з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовної вимоги за ч.1 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку з вищезазначеним та враховуючи визначений ст.99, 100 КАС України /в редакції на час виникнення спірних правовідносин/, річний строк звернення до суду /а позивач звернувся до суду 15 липня 2009 року/, та, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп,, яким визнано неконституційними та такими, що втратили чинність положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема, підпункту 8 п.28 розділу П Закону, яким обмежено розмір даних виплат, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовні вимоги позивача в частині визнання дій неправомірними та стягнення коштів за ч.1 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1 травня 2006 року по 14 липня 2008 року, задоволенню не підлягають, тільки підлягають задоволенню вимоги про стягнення коштів з 15 липня 2008 року до 1 травня 2009 року у розмірі 5398,10 грн./525:2+525х2+545х2+605+605х3+625-49,40=5398,10/, а тому колегія суддів визнає неправомірними дії відповідача саме за період з 15 липня 2008р. до 1 травня 2009 року та стягує з нього на користь позивача за вказаний період з врахуванням отриманої суми 49,40грн./а.с.6/ - 5398,10 грн.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Так, статтею 17 Закону України від 23 лютого № 3477-ІV „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року /далі-Конвенцію/ та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У рішенні Європейського суду у справі „Кечко проти України”/2005р./, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань /рішення у справі „Бурдов проти Росії, 2002р./
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області задовольнити частково.
Постанову судді Олевського райсуду Житомирської області від 14 вересня 2009 року скасувати в частині визнання дій відповідача неправомірними та стягнення коштів за ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 2028,80грн., та в частині визнання дій відповідача неправомірними та стягнення коштів за ч.1 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 16777,80грн., ухваливши в цих частинах нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених ст.37 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області по невиплаті ОСОБА_1 у повному розмірі доплати до зарплати за ч.1 ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 15 липня 2008 року до 1 травня 2009 року.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 доплату до заробітної плати за ч.1 ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 15 липня 2008 року до 1 травня 2009 року у розмірі 5447 /п’яти тисяч чотириста сорока семи/ грн.50 коп.
В частині стягнення доплати до зарплати за період з 1.05.2006р. по 14.07.2008р. відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Постанова набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: