Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-6079/11 Головуючий у 1 інстанції: Глчанський С.В.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Давискиби Н.Ф.
Суддів: Осоцького І.І.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі Філії –Запорізьке обласне управління, Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області, про зобов’язання виконати обов’язок в натурі, -
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України»в особі Філії –Запорізьке обласне управління, Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області, про зобов’язання виконати обов’язок в натурі.
В позові зазначав, що він має майнові права на грошовій вклад. Наявність якого підтверджується ощадною книжкою з рахунком НОМЕР_1.. 15.04.2011 року він звернувся до Банку з вимогою про видачу грошей з ощадної книжки з рахунком НОМЕР_1. Проте Банк до чинного часу не повернув йому гроші.
З цих підстав, просив суд, визнати за ним право на отримання грошей по вкладах в колишньому Ощадбанку СРСР, які підтверджуються ощадними книжками з рахунками №Н-42 від відповідачів; зобов’язати відповідачів припинити дії (невидачу грошей) які порушують право власності на використання грошей по вкладах з вказаними рахунками; зобов’язати відповідачів виконати обов’язок в натурі, а саме виплатити солідарно всі гроші із вкладів та стягнути судові витрати з відповідачів солідарно.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2011 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про зобов'язання відповідачів виконати в натурі грошові зобов'язання, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон що їх регулює.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач був вкладником Ощадного банку СРСР і на даний час розмір вкладу складає з урахуванням співвідношення встановленого ст. 1 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 09.1996 року –0 грн.47 коп.
Цим же законом, яким врегульовано відносини, що виникли у позивача з правонаступником ощадного банку СРСР, встановлено, що компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводять виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, порядок перерахування цих коштів установам Ощадного банку України визначені Кабінетом Міністрів України. Відповідно до умов цього ж закону заощадження повертаються поетапно і у мажах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Вказаним законом Держава встановила порядок і запровадила компенсаційні рахунки на захист інтересів своїх громадян, які є об'єктом права приватної власності громадян, при цьому обмежила право володіння, користування та розпорядження цим майном, що не суперечить вимогам Конституції України, а тому немає підстав вважати, що права позивача порушені вказаним ним у позові відповідачами. Держава з власної волі взяла на себе зобов'язання відшкодувати громадянам ці витрати і тому мала право, на те щоб передбачити порядок виплати цієї компенсації. Позивач не може претендувати на негайну виплату коштів з компенсаційних рахунків в обсязі йому необхідному, оскільки це не передбачено законодавством України.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження і в рішенні Конституційного суду України від 10.10.2001 року та остаточному рішення Європейського суду з прав людини Ради Європи щодо неприйнятності заяв громадян України проти України від 2.07.2002 року.
З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції і підстав для скасування рішення не вбачає.
Судова колегія також вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст. ст.308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Оріхівського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: