АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-393/11
Головуючий по 1-й інстанції Хіль
Суддя-доповідач: Лобов О. А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Акопян В.І., Пікуля В.П.
при секретарі Зеленській О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки військовослужбовців та працівників правоохоронних органів «Офіцерська кредитна спілка»на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки військовослужбовців та працівників правоохоронних органів «Офіцерська кредитна спілка»про визнання недійсним кредитного договору.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив, з урахуванням доповнень, ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір споживчого кредиту №070912 від 12 вересня 2007 року, укладений між Кредитною спілкою військовослужбовців та працівників правоохоронних органів «Офіцерська кредитна спілка»(надалі –«Кредитна спілка») і позивачем, посилаючись на невідповідність угоди вимогам закону.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 10 грудня 2010 року позов задоволений: визнаний недійсним договір споживчого кредиту №070912 від 12 вересня 2007 року, укладений між КС «Офіцерська кредитна спілка»і ОСОБА_2
Кредитна спілка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновки суду про недійсність договору споживчого кредиту у цілому суперечать встановленим обставинам та вимогам закону.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав:
Відповідно до п.4 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог в разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 12 вересня 2007 року між Кредитною спілкою і ОСОБА_2 укладений договір споживчого кредиту (надалі –«Кредитний договір») , згідно якого Кредитор зобов?язався надати позичальнику кредит у сумі 25 000 грн. для ремонту квартири строком на двадцять чотири місяці зі сплатою 3,5% місячних на суму залишку неповернутої суми кредиту.
15 січня 2009 року Кредитна спілка і ОСОБА_2 підписали додатковий договір, яким змінили пункт 3.3 Кредитного договору від 12 вересня 2007 року, визначили розмір заборгованості за вказаним договором станом на 15 січня 2009 року і затвердили графік погашення заборгованості.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Кредитний договір не містить умови про розмір фінансового активу (сума кредиту) і умови про відповідальність Кредитора, що суперечить вимогам ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.345 ГК України.
Окрім того, суд першої інстанції визнав, що умови Кредитного договору, викладені у пунктах 9.1, 9.2, 9.3, суперечать вимогам ст.3 ЦК України, ч.1,ч.2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», тобто є несправедливими, а ті умови Кредитного договору, якими Кредитній спілці надано право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки за кредитом, є нікчемним відповідно до ст. 1056-1 ЦК України.
У зв?язку з цим суд першої інстанції на підставі ч.6 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів»вважав за можливе визнати Кредитний договір недійсним у цілому.
З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.2 ст.213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Рішення суду першої інстанції цим вимогам закону не відповідає.
Згідно ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 ст.345 ГК України, ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що договір споживчого кредиту повинен містити умови, зокрема, про розмір фінансового активу (розмір кредиту у грошовому виразі), а також про відповідальність сторін за невиконання умов договору.
Зі змісту пункту 1.1 Кредитного договору Кредитна спілка зобов?язалася надати у кредит Позичальнику грошові кошти у сумі 25 000 грн., при цьому у дужках після цифр словами вказана сума десять тисяч грн. 00 коп.(а.с.10).
Наведене, як стверджує позивач, з яким погодився і суд першої інстанції, свідчить про відсутність у Кредитному договорі суттєвої умови про розмір фінансового активу.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у період з жовтня 2007 року по вересень 2008 року на виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 видано 78 249 грн. (а.с.122-144).
У період з листопада 2007 року по грудень 2008 року ОСОБА_2 сплатив у рахунок погашення кредиту 72 582 грн. 16 коп. (а.с.145 -150).
Та обставина, що зазначена у пункті 1.1. Кредитного договору сума кредиту як у цифрах, так і прописом є меншою ніж та, що за згодою обох сторін видана позичальнику та частково повернута ним, не може свідчити про відсутність узгодженої між сторонами істотної умови щодо розміру кредиту, так як сторони угоди у відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України за взаємною згодою у належній формі (за письмовими заявами ОСОБА_2) визначили розмір суми кредиту у процесі виконання умов договору.
Позивач ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів про те, що визначення суми кредиту між сторонами угоди відбулося внаслідок обставин, передбачених ст.229 –233 ЦК України.
У першому реченні підпункту 9.1 Кредитного договору встановлено, що сторони угоди несуть відповідальність за порушення умов цього договору.
Аналіз норм ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», параграфів 1 і 2 глави 71 ЦК України свідчить про те, що закон не містить спеціальної норми, яка б встановлювала відповідальність кредитодавця (позикодавця) за невиконання умов кредитного договору.
Законом –ст.613, ст.615, ст.616 ЦК України, встановлені загальні умови, підстави та види відповідальності кредитора за невиконання зобов?язань.
Отже, положення першого речення підпункту 9.1 Кредитного договору слід розцінювати як таке, що передбачає відповідальність і кредитодавця, і позичальника за порушення умов договору на загальних підставах.
У реченні другому підпункту 9.1 Кредитного договору встановлено, що позичальник у разі невиконання своїх зобов?язань повинен виконати їх, сплатити проценти згідно умов договору, а також відшкодувати кредитодавцю шкоду, включаючи упущену вигоду.
Зміст наведеної умови договору повністю відповідає приписам ст.611, ст.625 ЦК України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів визнає безпідставними і такими, що суперечать встановленим обставинам доводи позовної заяви та висновки суду першої інстанції про те, що Кредитний договір не містить істотних умов (визначення розміру кредиту, відповідальність кредитодавця), а умови підпункту 9.1 договору є недійсними, оскільки не відповідають вимогам справедливості, розумності і добросовісності.
Положеннями підпунктів 9.2, 9.3 встановлені підстави та умови покладення на позичальника обов?язку сплачувати кредитодавцю проценти у подвійному і потрійному розмірі.
Аналізуючи наведені умови Кредитного договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх невідповідність вимогам ст.3 ЦК України, ч.1, ч.2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки вказані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків сторін.
Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину у цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відсутність у тексті Кредитного договору умов, визначених підпунктами 9.2, 9.3, не змінює суті та істотних умов цієї угоди. Недійсність зазначених умов Кредитного договору не може бути підставою для визнання недійсним договору у цілому.
За таких обставин рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме визнати недійсними підпункти 9.2, 9.3 Кредитного договору.
Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Кредитної спілки військовослужбовців та працівників правоохоронних органів «Офіцерська кредитна спілка»задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10 грудня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково: визнати недійсними положення підпунктів 9.2 і 9.3 договору споживчого кредиту №070912 від 12 вересня 2007 року, укладеного між Кредитною спілкою військовослужбовців та працівників правоохоронних органів «Офіцерська кредитна спілка»і ОСОБА_2, у задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді В.П. Пікуль
В.І. Акопян
Копія