АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-720/11
Головуючий по 1-й інстанції Сьоря С.І.
Суддя-доповідач: Лобов О. А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Петренка В.М., Пікуля В.П.
при секретарі Колодюк О.П.
за участю сторін розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 17 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Крюківської районної ради м.Кременчука, Кременчуцької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням змін просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на нерухоме майно –будівлю сараю з підвалом, розташовану біля будинку АДРЕСА_1 в м.Кременчуці; визнати частково недійсними державні акти про право власності на земельну ділянку, видані 26 січня 2004 року ОСОБА_3 та 21 лютого 2006 року –ОСОБА_4; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 707 м.кв. по АДРЕСА_2 в м.Кременчуці, укладений 21 грудня 2005 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Поруч з будинком розташований сарай, який ще з післявоєнних років рахувався господарською спорудою, яка належить до квартири позивача. У 2004 році позивач дізнався, що земельна ділянка, на якій розташований належний йому сарай приватизована ОСОБА_3, який пізніше продав цю земельну ділянку ОСОБА_4
Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука від 17 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд неправильно витлумачив зміст ст.344, ст.376 ЦК України, ст.119, ст.120 ЗК України та положення ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, мати позивача, у 1992 році на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Кременчуцькою міською радою, придбала у власність квартиру АДРЕСА_1, яка складається із передньої (1), кімнати (2), кімнати (3), кухні (4), санвузла (5), комірки (6).
Згідно договору від 27 жовтня 1994 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар зазначену квартиру.
Згідно повідомлення управління Держкомзему у м.Кременчуці земельна ділянка по АДРЕСА_1 у приватну власність чи користування не передавалася.
Рішенням Крюківської районної ради м.Кременчука від 26 грудня 2003 року ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 707 м.кв. для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 в м.Кременчуці.
На підставі вказаного рішення 26 січня 2004 року ОСОБА_3 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку серії ПЛ №005732.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 21 грудня 2005 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку площею 707 м.кв. по АДРЕСА_2 в м.Кременчуці.
21 лютого 2006 року ОСОБА_4 у встановленому порядку отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯА №906458.
Частина земельної ділянки належної ОСОБА_4 площею приблизно 22 м.кв. самовільно використовується ОСОБА_2 для будівництва цегляного гаражу, яке він здійснює, за його твердженням, на місці розташування дерев?яного сараю, що начеб-то входив до складу його квартири.
Згідно висновку експерта №128-10 від 08 жовтня 2010 року цегляний гараж (сарай) по АДРЕСА_1 є капітальною будівлею, яка незавершена будівництвом.
За повідомленням ТОВ «Добробит», житлово-експлуатаційної організації, дерев?яні сараї, розташовані між будинкамиАДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 у м.Кременчуці, на балансі житлово-експлуатаційної організації ніколи не перебували.
Встановивши наведені фактичні обставини, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
Незавершений будівництвом гараж (сарай) по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, а тому відповідно до ст.331, ст.344 ЦК України відсутні підстави для визнання права власності на нього за позивачем.
Позивачем не доведені належними доказами обставини, передбачені ст.229, ст.230 ЦК України, отже відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 707 м.кв. по АДРЕСА_2 в м.Кременчуці та, відповідно, державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА №906458, виданого ОСОБА_4
Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ПЛ №005732, виданий ОСОБА_3, не може бути визнаний частково недійсним, оскільки він виданий на підставі рішення Крюківської районної ради м.Кременчука від 26 грудня 2003 року, яке у встановленому порядку не скасоване та не визнане незаконним.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам та ґрунтуються на законі.
Доводи апеляційної скарги про не застосування та неправильне застосування судом норм ст.344 ЦК України, ст.119 ЗК України є безпідставними, оскільки позивач неправильно розуміє положення ст.5 ЦК України щодо дії законів у часі.
Твердження апеляційної скарги про те, що мати позивача відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», придбавши квартиру АДРЕСА_1, автоматично набула у власність господарську споруду –приміщення дерев?яного сараю, розташованого поряд з будинком, а тому позивач має право на недобудований гараж (сарай) суперечать встановленим судом обставинам та вимогам закону.
За змістом ст.128, ст.224, ст.227 ЦК України у редакції 1963 року право власності на нерухоме майно виникає після укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.
Згідно договору купівлі-продажу, укладеного з Кременчуцькою міською радою, ОСОБА_5 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 в м.Кременчуці, при цьому дерев?яний сарай, який є предметом спору, не значиться у договорі як господарська споруда належна до цієї квартири (а.с.107). Цю обставину позивач не заперечував.
Дерев?яний сарай поруч з будинком АДРЕСА_1 у м.Кременчуці за станом на квітень 1991 року не був складовою частиною або приналежністю придбаної ОСОБА_5 квартири у розумінні ст.131, ст.132 ЦК України в редакції 1963 року з огляду на наявність у будинку №19А централізованого опалення, а також відсутність указівки про це у договорі купівлі-продажу квартири.
У зв?язку з цим цей сарай також не значиться у договорі дарування від 27 жовтня 1994 року (а.с.12).
Фактичне користування спочатку дерев?яним сараєм, а потім будівництво на його місці капітального гаражу за відсутності дозволу уповноваженого органу та рішення про надання земельної ділянки для цих цілей не є визначеною законом підставою для визнання за позивачем права власності на спірне майно.
Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 17 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді В.П. Пікуль
В.М.Петренко
Копія