АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1490/11
Головуючий по 1-й інстанції Васильєва
Суддя-доповідач: Лобов О. А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2011 року м.Полтава
колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Акопян В.І., Пікуля В.П.
при секретарі Колодюк О.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року,
ОСОБА_3, представника за довіреністю ОСОБА_2, на ухвали Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року про залишення позовних вимог без розгляду та про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі,
ОСОБА_4 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року,
Прокурора Полтавської області на рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Київського РВ ПМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання іпотечного договору припиненим.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2010 року ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_6, згідно якого просила ухвалити рішення про визнання нікчемним договору іпотеки від 17 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, застосувати наслідки недійсності укладеної угоди, посилаючись на порушення прав малолітньої дитини.
У вересні 2010 року ОСОБА_6 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Київського РВ ПМУ ГУ МВС України в Полтавській області та просив, з урахуванням змін і доповнень, ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь 184 000 грн. боргу, 49 684 грн. 70 коп. відсотків за користування коштами, визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, виселити із вказаної квартири ОСОБА_4, малолітню ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, зняти відповідачів з реєстраційного обліку за цією адресою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не виконав умови договору позики щодо повернення отриманих коштів, отже маються законні підстави звернути стягнення на заставлену у забезпечення вимог за основним договором квартиру шляхом визнання за позивачем права власності на неї та виселення осіб, які там проживають.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 05 жовтня 2010 року позовна заява ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 залишена без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.
16 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним договору позики від 17 червня 2009 року, укладений між ним та відповідачем, посилаючись на його фіктивність.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 05 січня 2011 року справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Київського РВ ПМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики об?єднані в одне провадження.
20 січня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м.Полтави з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики від 17 червня 2009 року та визнання припиненим договору іпотеки від того ж числа.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 09 лютого 2011 року об?єднані в одне провадження справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Київського РВ ПМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики від 17 червня 2009 року та визнання припиненим договору іпотеки від того ж числа. Остання справа витребувана з Ленінського районного суду м.Полтави.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 17 червня 2009 року залишені без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_9. представника ОСОБА_2, про зупинення розгляду справи до розгляду Ленінським районним судом м.Полтави справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики від 17 червня 2009 року та визнання припиненим договору іпотеки від того ж числа, провадження у якій відкрите 02 березня 2011 року.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково:
стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 24 224 грн. 70 коп. різниці вартості предмету іпотеки та заборгованості за договором позики;
звернуто стягнення на предмет іпотеки –квартиру АДРЕСА_1 в м.Полтаві у рахунок стягнення заборгованості за договором позики від 17 червня 2009 року у сумі 209 460 грн.;
за ОСОБА_6 визнане право власності на квартиру АДРЕСА_1 в м.Полтаві;
ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 виселено з квартири АДРЕСА_1 в м.Полтаві і знято з обліку за вказаною адресою;
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання припиненим договору іпотеки відмовлено.
Вирішене питання про судові витрати.
ОСОБА_2, ОСОБА_4, прокурор Полтавської області в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд не перевірив та не дав належної оцінки доводам щодо фіктивності та удаваності укладеного договору позики та, відповідно, не застосував закон, який регулює ті відносини, які сторони договору у дійсності мали на меті створити.
ОСОБА_3, представник за довіреністю ОСОБА_2, в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої інстанції від 04 березня 2011 року та постановити нові ухвали про задоволення у повному обсязі заяв ОСОБА_2 від 15 і від 24 лютого 2011 року (залишення без розгляду його позовів і повернення сплаченого державного мита), а також про задоволення заяви його представника адвоката ОСОБА_9 про зупинення провадження у справі.
Заявлені вимоги мотивовані порушенням судом вимог п.4 ч.1 ст.201, п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України.
У письмових запереченнях адвокат ОСОБА_11, посилаючись на безпідставність доводів апеляційних скарг, просить їх відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційні скарги слід відхилити з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність грошові кошти у сумі 184 000 грн. зі строком повернення до 17 червня 2010 року та зі сплатою 22% річних і можливої неустойки за порушення зобов?язання.
У той же день між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов?язань за договором позики укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 в м.Полтаві.
За станом на час укладення іпотечного договору вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_7
Згідно довідки ГЖЕД №7 про склад сім?ї №530 від 17 червня 2009 року у квартирі АДРЕСА_1 в м.Полтаві малолітні чи неповнолітні діти, які б мали право на користування цією квартирою, відсутні.
У встановлений договором позики термін ОСОБА_2 не повернув отримані від ОСОБА_6 кошти.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_6 і про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
При цьому суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог відповідачів про фіктивність та/або удаваність договору позики та з відсутності правових підстав для визнання припиненим договору іпотеки.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_4 та прокурора Полтавської області про недійсність договору позики від 17 червня 2009 року у зв?язку з його фіктивністю (ст.234 ЦК України) та удаваністю (ст.235 ЦК України) виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.
Згідно ч.2, ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо встановлена законом цей правочин є нікчемним. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Системний аналіз наведених норм закону дає підстави стверджувати, що за відсутності заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору позики від 17 червня 2009 року або ж рішення суду, яким цей договір визнаний недійсним, суд першої інстанції правомірно виходив із дійсності укладеної угоди позики.
Перелічені ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в апеляційних скаргах обставини не визначені законом як такі, що обумовлюють нікчемність договору позики.
Що стосується доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про незаконність виселення мешканців квартири АДРЕСА_1 в м.Полтаві, то колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Статтею 39 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, у ч.1 ст.40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
У чч. 2 і 3 цієї ж ст.40 встановлений певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст.109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку».
Таким чином, ЗУ "Про іпотеку" передбачає можливість виселення мешканців квартири, яка перебуває в іпотеці, в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 у листопаді 2010 року вручив мешканцям квартири АДРЕСА_1 письмову вимогу про виселення (т.1 а.с.192 –193), проте ця вимога залишена без задоволення.
Стосовно доводів апеляційних скарг про порушення прав неповнолітніх і малолітніх дітей, то вони спростовуються належними і допустимим доказами (довідкою ГЖЕД №7 про склад сім?ї №530 від 17 червня 2009 року (т.1 а.с.40) і письмовою заявою ОСОБА_7 від 17 червня 2009 року т.1 а.с.41), яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку.
Твердження і пояснення апеляційних скарг у цій частині (щодо проживання малолітніх і неповнолітніх дітей на час укладення договору іпотеки) колегія суддів розцінює як намагання приховати ту обставину, що у червні 2009 року ОСОБА_2 і ОСОБА_7 з метою отримати грошові кошти від ОСОБА_6 навмисно не повідомили останнього, а також нотаріуса про наявність встановлених законом обмежень для укладення такої угоди або ж навмисно з метою унеможливити виконання зобов?язань за договором позики у подальшому вселили у спірну квартиру малолітніх і неповнолітніх дітей.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону.
З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2001 року ОСОБА_2 подав до Київського районного суду м.Полтави заяву про залишення без розгляду його позову до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики (т.1 а.с.210).
Аналогічна заява подана ОСОБА_2 24 лютого 2011 року (т.2 а.с.33).
15 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м.Полтави із заявою про залишення без розгляду його позову до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики та припинення договору іпотеки (т.2 а.с.37).
Вирішуючи питання щодо поданих ОСОБА_2 заяв суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики та повернення сплаченого державного мита у сумі 1 700 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд неправомірно залишив поза увагою заяву ОСОБА_2 від 15 лютого 2011 року є безпідставними, оскільки зазначена заява подана іншому суду (Ленінському районному суду м.Полтави).
Окрім того, після 15 лютого 2011 року ОСОБА_2 повторно подав заяву про залишення без розгляду лише вимоги про визнання недійсним договору позики.
У судовому засіданні 04 березня 2011 року приймав участь адвокат ОСОБА_9, представник ОСОБА_2, і останній мав можливість через свого представника довести до суду своє волевиявлення щодо заявлених ним позовних вимог.
Твердження апеляційної скарги про необізнаність ОСОБА_2 щодо витребування з Ленінського районного суду м.Полтави справи за його позовом до ОСОБА_6 не заслуговують уваги, оскільки він не був позбавлений особисто або через свого представника можливості знайомитися з матеріалами справи.
Що стосується відмови суду першої інстанції задовольнити клопотання адвоката ОСОБА_9, представника ОСОБА_2, про зупинення провадження у справі, то колегія суддів визнає, суд першої інстанції допустив формальне порушення вимог п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України, проте, враховуючи конкретні обставини –ухилення ОСОБА_2 від явки до суду, його неодноразові звернення до Ленінського районного суду м.Полтави з позовом про визнання недійсним договору позики, таке порушення не є суттєвим та таким, що вплинуло на правильність вирішення спору.
Отже, відсутні підстави для скасування зазначених ухвал суду першої інстанції.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст.312, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, представника за довіреністю ОСОБА_2, прокурора Полтавської області відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 березня 2011 року та ухвали цього ж суду від 04 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді В.І. Акопян
В.П. Пікуль
Копія