Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-5506/11 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Давискиби Н.Ф.
Суддів: Осоцького І.І.
Вороюйової І.А.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_5, Національний банк України, Управління у справах захисту прав споживачів в Запорізькій області, про визнання недійсним кредитного договору, -
ВСТАНОВИЛА :
У червні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_5, Національний банк України, про визнання недійсним кредитного договору.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2011 року до участі у справі у якості 3 особи залучено Управління у справах захисту прав споживачів в Запорізькій області.
В позові зазначав, що 19 лютого 2008 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк»було укладено договір про надання споживчого кредиту у сумі 106250,00 доларів СІІІА. При укладанні та виконанні кредитного договору Банком було порушено вимоги законодавства, зокрема, Банк визначив валюту зобов'язання, використання якої не передбачено чинним законодавством України, здійснював діяльність, яка підлягає обов'язковому ліцензуванню, без наявності відповідних ліцензій. Уточнивши в ході судового розгляду свої позовні вимоги, просив суд визнати недійсними укладений між ним та ПАТ "УкрСиббанк" договір та від 19.02.2008р. №11300046000 про надання споживчого кредиту у сумі 106250,00 доларів США.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2011 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (стаття 308 ЦПК України).
Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 19.02.2008 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк»(перейменований в Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту №011300046000, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 106250 доларів США з терміном погашення до 18.02.2038 року зі сплатою 12,4% річних.
Відмовляючи у задоволенні позову про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами склались договірні правовідносини з надання кредиту, за яким банк надав позивачу кредит в іноземній валюті, а ОСОБА_3 отримавши їх, зобов'язався повернути ці грошові кошти зі сплатою відповідних відсотків на умовах, зазначених у договорі. Крім того, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що банк на підставі отриманої від Національного Банку України генеральної ліцензії, здійснює законну діяльність з надання кредитів в іноземній валюті, а тому вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону і задоволенню не підлягають. Висновки суду по суті спору відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів і нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до положень ст.ст.47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст.32, 44 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст.2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання кредиту в іноземній валюті.
Крім того, за правилами ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте ОСОБА_3 не довів, в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання кредитного договору, за умовами якого йому був наданий кредит в іноземній валюті та використаний ним на власні потреби. Позивачем не надано будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Укладання кредитного договору в іноземній валюті цілком відповідало внутрішній волі позивача; при отриманні кредиту позивач усвідомлював та гарантував, що умови кредитного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам
Посилання ОСОБА_3 на несправедливість умов кредитного договору в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачі" як на підставу визнання договору недійсним судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаї, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови кредитного договору відповідають законодавству, яке було чинним на час його укладання, обставин, з якими закон пов»язує недійсність спірного договору за ст.ст.203,215 ЦК України судом не встановлено, тому позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогам закону і задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає вимогам статей 213,214 ЦПК України, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст. ст. 308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: