Справа №22ц-1340/2006 p.    Головуючий у першій інстанції - Морозов О.Б.

Категорія - цивільна                             Доповідач - Острянський В.І.

УХВАЛА

іменем       України

07 вересня 2006 року                                                                  місто Чернігів

Апеляційний   суд   Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Лакізи Г.П. суддів - Острянського В.І., Нечасного Л.А. при секретарі - Вареник О.М. за участю     - сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду М.Чернігова від 30 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісного майна подружжя і про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна від 28 квітня 2006 року і за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зняття його з реєстрації в квартирі АДРЕСА_2,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розподіл сумісного майна подружжя, пославшись на те, що він разом з відповідачкою з 1990 року перебував у громадянському шлюбі та проживав в кв. АДРЕСА_1; що проживали однією сім"єю і мали спільний сімейний бюджет.

Вказує, що в 1997 році відповідач одержала в дар від своєї матері 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 і при цьому сторони продали квартиру, в якій проживали, машину позивача, гараж та дачу і розпочали прибудову до буд. АДРЕСА_2.

І з 1997 року по 1999 рік сторони збудували двоповерховий будинок та обклали старий будинок цеглою. Правовстановлюючі документи оформлені на відповідачку.

Що 23 квітня 1999 року сторони зареєстрували шлюб.

Зважаючи на наведене, позивач вважає, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю сторін в справі і частки цього майна дружини та чоловіка є рівними, оскільки іншого не встановлено домовленістю між ними чи шлюбним договором.

Тому, він просив суд визнати будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін, визнати за ним право власності на 1\2 частину цього будинку; призначити судову будівельно-технічну експертизу для визначення варіантів розподілу спірного будинку відповідно до часток та визначити варіанти розподілу земельної ділянки.

У заяві про доповнення позовних вимог від 21 травня 2006 року ОСОБА_3, окрім наведеного, також просив визнати недійсним договір дарування нерухомого майна від 28 квітня 2006 року (а.с.50-51).

В зустрічній позовні заяві від 20 червня 2006 року ОСОБА_1 просить суд виписати ОСОБА_3 з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, посилаючись на те, що ОСОБА_3 зловживає спиртними напоями та влаштовує конфлікти у спірній квартирі, погрожуючи побиттям (а.с.77-78).

Рішенням суду від 30 червня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1\2 частини будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 квітня 2006 року.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 40 грн.50коп, судових витрат з кожної.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суду відмовив.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ставлять питання про скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі та про ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_3, і про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в повному обсязі, посилаючись на те, що місцевий суд неповно з"ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановивши оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_3 довів у судовому засіданні своє право на 1/2 частину спірної частини будинку АДРЕСА_2, який є спільною сумісною власністю подружжя і оскільки ОСОБА_1 знала про наявний судовий спір щодо будинку, то і договір дарування його частини від 28 квітня 2006 року є недійсним.

Проте з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний СУД.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 заявляв вимоги про призначення судової будівельно-технічної експертизи щодо визначення варіантів реального розподілу спірної частини будинку відповідно до часток з врахуванням збільшення частки ОСОБА_1 на суму вартості подарованого їй будинку на час укладення договору дарування та визначення варіантів розподілу земельної ділянки відповідно до долей у справі власності на спірну частину будинку.

Однак місцевий суд цих вимог первісного позивача не розглянув та не постановив щодо них ніякого рішення, що є порушенням правил п.5 ст.311 ЦПК України та безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_3 не подавав заяву про залишення його позову в цій частині без розгляду (п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України).

Крім того, поза увагою суду залишились положення п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04 жовтня 1991 року з наступними змінами „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" про те, що у разі визнання спільним сумісним майном будинку, що належав одному з подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, то в цьому випадку на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка дружини, якій він належав і в тому випадку, коли суд відступає від начала рівності часток подружжя з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.

За таких обставин рішення місцевого суду не можна вважати законним та обгрунтованим, останнє підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд через грубе порушення процесуального закону, а доводи апеляційної скарги з цих підстав підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311,315,319 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 -задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Ухвала набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України впродовж двох місяців з дня набуття нею законної сили.