УХВАЛА

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 754/947/22

провадження № 61-5906 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,

представник позивача

-адвокат Горлатий Олександр Васильович,

відповідачі:

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,

-Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила, крім стягнення судових витрат, встановити порядок користування жилим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1 (далі - спірне жиле приміщення), у наступний спосіб:

1.1. виділити у користування їй кімнату площею 14,9 кв. м у спірному жилому приміщенні;

1.2. виділити ОСОБА_2 кімнату площею 16,9 кв. м у спірному жилому приміщенні;

1.3. залишити у спільному користуванні обох: кімнату площею 9,9 кв. м, коридор площею 12,3 кв. м, кухню площею 7,0 кв. м, ванну кімнату площею 2,5 кв. м, вбиральню площею 1,1 кв. м та комору площею 1,1 кв. м.

2. Позов обґрунтований тим, що позивачка та ОСОБА_2 є співвласниками спірного жилого приміщення у рівних частках. Позивачка зверталася до ОСОБА_2 із пропозицією спільно продати спірне жиле приміщення та поділити грошові кошти, однак відповіді не отримала. Також вона направляла йому пропозицію укладення нотаріально посвідченого договору про встановлення порядку користування спірним жилим приміщенням, однак відповіді також не отримала. Водночас на момент звернення позивачки до суду у неї та ОСОБА_2 виникають спори щодо користування спірним жилим приміщенням, доступу до нього та оплати відповідних комунальних послуг.

3. У спірному жилому приміщенні зареєстровані чотири особи: позивачка та її неповнолітній син ОСОБА_6 (народився у 2013 році); ОСОБА_2 та його неповнолітня дочка ОСОБА_4 (народилась у 2016 році). Також у спірному жилому приміщенні проживає без реєстрації дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішень суду першої інстанції

4. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 від 19 вересня 2022 року щодо зупинення провадження у справі через перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, оскільки надані суду копія повістки про виклик ОСОБА_2 до військкомату на 12 вересня 2022 року для уточнення облікових даних та копія військового квитка ОСОБА_2 з відміткою від 14 вересня 2022 року про те, що він є військовозобов'язаним, не доводять факт перебування його у Збройних Силах України.

5. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року позов задоволений - встановлений порядок користування спірним жилим приміщенням відповідно до запропонованого позивачкою та здійснений розподіл судових витрат.

6. Суд першої інстанції з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500 цс 15, мотивував своє судове рішення тим, що оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим майна зберігається, суд виділяє у користування сторін частину майна у натурі, що співмірна розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Водночас допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

7. Рішення суду не може підмінити собою домовленість щодо користування майном між його співвласниками та наймачами. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

8. Порядок користування спірним жилим приміщенням, про який просить позивачка, враховує баланс інтересів його співвласників та забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав, не буде порушувати прав всіх співвласників на спірне жиле приміщення та фактично існуючий порядок користування ним, оскільки це жодним чином не впливає на частку кожного співвласника у праві власності на це майно, не змінює ці частки.

9. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивачки підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання зазначеного позову у сумі 992,40 грн.

10. Додатковим рішенням від 06 жовтня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва відмовив у відшкодуванні судових витрат позивачки на правову допомогу через невідповідність форми заявлення цієї вимоги правилам ЦПК України та недоведеність сплати відповідної суми витрат позивачкою.

11. Оскільки зазначені судові рішення суду першої інстанції не є безпосереднім предметом касаційного перегляду у цьому провадженні, Верховний Суд залишає без оцінки наявні описки у відповідному додатковому рішенні суду першої інстанції.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

12. Ухвалою від 14 листопада 2022 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на зазначене рішення суду першої інстанції та надав учасникам справи строк для подачі відзиву на цю апеляційну скаргу.

13. Ухвалою від 06 березня 2023 року Київський апеляційний суду зупинив провадження у справі № 756/544/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.

14. Апеляційний суд виходив з вимог пункту 2 частини першої статті 251 та пункту 2 частини першої статті 253 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України), отримавши від ОСОБА_2 докази перебування його у статусі солдата на військовій службі у військовій частині з 16 вересня 2022 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15. Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 08 лютого 2010 року та Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 серпня 2021 року (зареєстроване у реєстрі за № 10-490).

16. Спірне жиле приміщення складається з трьох ізольованих кімнат площею 16,9 кв. м, 14,9 кв. м та 9,9 кв. м - загальна жила площа: 41,7 кв. м (загальна площа: 71,1 кв. м), що підтверджується поверховим планом (технічний паспорт).

17. Згідно із Витягом з реєстру територіальної громади міста Києва від 05 січня 2022 року № 26931285 у спірному жилому приміщенні зареєстровані чотири особи: позивачка та її неповнолітній син ОСОБА_6 (народився у 2013 році - свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 від 08 лютого 2013 року); ОСОБА_2 та його неповнолітня дочка ОСОБА_4 (народилась у 2016 році - свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 від 29 березня 2016 року).

18. Суд першої інстанції також під час розгляду справи встановив, що у спірному жилому приміщенні проживає без реєстрації дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . На момент розгляду цієї судової справи судом першої інстанції між усіма зазначеними особами склався наступний фактичний порядок користування спірним жилим приміщенням: позивачка зі своїм сином займає кімнату площею 14,9 кв. м, а відповідач із своєю сім`єю - кімнату площею 16,9 кв. м, інші приміщення знаходяться у спільному користуванні цих осіб.

19. Судам були надані: копія повістки про виклик ОСОБА_2 до військкомату на 12 вересня 2022 року для уточнення облікових даних; копія військового квитка ОСОБА_2 , яка містить відмітку від 14 вересня 2022 року про те, що він є військовозобов`язаним.

20. Відповідно до копії довідки (форма № 5), наданої апеляційному суду та виданої командиром військової частини НОМЕР_3 - полковником ОСОБА_7 , солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у цій військовій частині з 16 вересня 2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Горлатим О. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, у якій вона, посилаючись на порушення апеляційним судом процесуальних норм, просить скасувати це судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга також містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеної ухвали апеляційного суду та відповідні аргументи щодо цього.

Рух справи у суді касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року, крім іншого, після усунення її недоліків задоволене клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку касаційного оскарження відповідного судового рішення - поновлений цей строк, відкрите касаційне провадження у справі.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2025 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

24. 29 квітня 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, ОСОБА_1 стверджує, що зазначена довідка від військової частини, як й інші надані відповідачем документи з цього питання, не підтверджує наявності підстави для зупинення провадження у справі, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

26. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

27. Зокрема, недоліки, які на думку позивачки, має апеляційна скарга ОСОБА_3 , що передбачає виконання умов статті 185 ЦПК України, стосуються відкриття апеляційного провадження у цій справі, а не його зупинення, а тому мають наводитись у межах оскарження відповідної процесуальної дії апеляційного суду (відкриття апеляційного провадження за конкретною апеляційною скаргою), тобто разом з оскарженням судового рішення апеляційного суду по суті спору, що дає процесуальні підстави Верховному Суду здійснювати касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень на підставі дійсно релевантних їм аргументів касаційної скарги та відповідно до вимог й процесуальних повноважень, передбачених ЦПК України.

28. Ухвала Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року про відкриття апеляційного провадження у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховний Суд залишає без уваги аргументи, які стосуються недоліків апеляційної скарги ОСОБА_3 та присвячені доказуванню помилковості відкриття апеляційного провадження у цій справі й не є такими, що передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

29. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

30. Згідно із пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

31. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

32. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

33. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

34. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

35. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини перша, третя та четверта статті 77 ЦПК України).

36. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

37. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

38. Частина друга статті 89 ЦПК України передбачає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

39. Пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України передбачає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. У цьому випадку відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

40. Провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу (частина перша статті 254 ЦПК України).

41. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

42. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження. Самостійне касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження ЦПК України не передбачене.

44. Згідно із абзацом шостим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених, зокрема у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Водночас абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України уточнює, що у цьому випадку в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

45. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

46. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України).

47. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України (відповідно до частин першої та третьої статті 43 ЦК України).

48. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над її майном. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, до ухвалення судом рішення про визнання такої особи безвісно відсутньою. Заходи для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, вживаються нотаріусом шляхом проведення опису відповідного майна та призначення опікуна над таким майном (частина перша статті 44 ЦК України).

49. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов`язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (частина третя статті 44 ЦК України).

50. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (частина перша статті 45 ЦК України).

51. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).

52. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з`явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (частина перша статті 48 ЦК України).

53. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (частина друга статті 318 ЦК України). Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина четверта статті 319 ЦК України).

54. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

55. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (частини перша та друга статті 358 ЦК України).

56. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України).

57. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (частина перша статті 360 ЦК України).

58. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (у актуальній редакції далі - Указ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (у актуальній редакції далі - Закон про правовий режим воєнного стану) в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався, зокрема з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента від 15 квітня 2025 року № 235/2025.

59. Пункт 2 зазначеного Указу без будь-яких територіальних обмежень у межах України встановлює обов`язок військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом про правовий режим воєнного стану заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

60. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (частина перша статті 1 Закону про правовий режим воєнного стану). Це визначення кореспондує абзацу чотирнадцятому статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (у актуальній редакції далі - Закон про оборону України).

61. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 3 Закону про правовий режим воєнного стану до військового командування, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, віднесені також командири військових частин.

62. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 14 Закону про правовий режим воєнного стану Генеральний штаб Збройних Сил України організовує діяльність військових адміністрацій, командувань видів Збройних Сил України, управлінь оперативних командувань, командувань військових з`єднань та частин Збройних Сил України на території, на якій введено воєнний стан.

63. Частина дев'ята статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у актуальній редакції далі - Закон про військовий обов`язок та службу) передбачає, що відповідно до військового обов'язку серед громадян України виділяється, зокрема така категорія як військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

64. Частина шоста статті 2 Закону про військовий обов`язок та службу визначає наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

65. Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону про військовий обов`язок та службу).

66. Стаття 23 Закону про військовий обов`язок та службу визначає строки військової служби, зокрема для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію; для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

67. Відповідно до частини першої статті 24 Закону про військовий обов`язок та службу початком проходження військової служби, зокрема вважається: 1) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (пункт 4); 2) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 5); 3) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 6).

68. Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань (згідно із частиною другою статті 24 Закону про військовий обов`язок та службу).

69. Частина третя статті 24 Закону про військовий обов`язок та службу передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

70. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань (абзаци другий та третій частини першої статті 39 Закону про військовий обов`язок та службу).

71. Абзац шостий частини першої статті 39 Закону про військовий обов`язок та службу передбачає, що у разі оголошення демобілізації звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, здійснюється відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

72. Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина перша статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року «Про Збройні Сили України» (у актуальній редакції далі - Закон про ЗСУ та ЗСУ)).

73. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону про ЗСУ військові частини Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися, зокрема до заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, що передбачає й відсіч та стримування збройної агресії російської федерації.

74. Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону про оборону України. Абзац п'ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у актуальній редакції далі - Закон про мобілізацію) уточнює, що це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

75. Бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (абзац двадцять п`ятий частини першої статті 1 Закону про оборону України).

76. Воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України (абзац двадцять шостий частини першої статті 1 Закону про оборону України).

77. Район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії (абзац двадцять сьомий частини першої статті 1 Закону про оборону України).

78. Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (частина перша статті 2 Закону про оборону України).

79. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни (частина перша статті 4 Закону про оборону України).

80. Частина перша та друга статті 11 Закону про оборону України передбачає, що Генеральний штаб ЗСУ є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

81. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону про оборону України до повноважень Генерального штабу Збройних Сил України, зокрема віднесені: здійснює керівництво у сфері оборони та забезпечення громадської безпеки і порядку в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан у межах, визначених відповідним законом (абзац п`ятий); організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей, міст Києва та Севастополя під час виконання завдань оборони держави (абзац десятий); здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, з`єднань, частин, установ і організацій військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та для виконання завдань територіальної оборони (абзац дванадцятий).

82. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону про мобілізацію).

83. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (абзац шостий частини першої статті 1 Закону про мобілізацію).

84. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 2 Закону про мобілізацію).

85. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (абзац перший частини восьмої статті 4 Закону про мобілізацію).

86. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (абзац перший частини п`ятої статті 22 Закону про мобілізацію).

87. Згідно із преамбулою Закону України від 12 липня 2018 року № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (у актуальній редакції далі - Закон про правовий статус зниклих безвісти) він визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей. Для його цілей особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

88. Особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом про правовий статус зниклих безвісти (частини перша та друга статті 4 Закону про правовий статус зниклих безвісти).

89. Особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України, а також має право на всебічне розслідування обставин її зникнення та встановлення її місцеперебування (частина перша статті 5 Закону про правовий статус зниклих безвісти).

90. За особою, зниклою безвісти за особливих обставин, зберігаються місце роботи та займана посада, але не більш як до моменту визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, встановленому законодавством (частина п`ята статті 8 Закону про правовий статус зниклих безвісти).

91. Виключення зі списків особового складу Збройних Сил України військовослужбовців, визнаних судом безвісно відсутніми чи оголошених померлими, здійснюється на підставі рішень суду про таке визнання чи оголошення: осіб офіцерського складу - Міністром оборони України; осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу - командувачами видів Збройних Сил України, прирівняними до них особами і вище (пункт 247 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у актуальній редакції далі - Положення).

92. Пункт 251 розділу XIV Положення передбачає, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов`язані виконують військовий обов`язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

93. Відповідно до пункту 252 розділу XIV Положення у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду, зокрема: проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону про мобілізацію, а також прийом громадян на військову службу за контрактом (пункт 1); військовослужбовці з військових частин, не задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, у порядку, визначеному Міністерством оборони України, можуть бути відрядженими для тимчасового заміщення посад у військових частинах, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, без виключення зі списків особового складу військових частин. Посади відряджених військовослужбовців не підлягають комплектуванню до їх повернення з відрядження або виникнення обставин незворотньої сили, що унеможливлюють таке повернення. Тимчасове виконання обов`язків за такими посадами може бути покладено на інших військовослужбовців або на цивільних осіб у порядку, визначеному пунктом 121 Положення. Після виконання завдань у військових частинах, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, військовослужбовці повертаються до місць проходження служби, з яких були направлені у відрядження (пункт 4-1).

94. Доукомплектування особовим складом Збройних Сил України в особливий період здійснюється за рахунок призову військовозобов`язаних, громадян призовного віку чоловічої статі та резервістів, а також прийому громадян на військову службу за контрактом (абзац перший пункту 254 розділу XIV Положення).

95. У разі введення воєнного стану та утворення військових адміністрацій населених пунктів, районних, обласних військових адміністрацій для формування військових адміністрацій до них відряджаються військовослужбовці з метою виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі без виключення зі списків особового складу. Заміщення посад військовослужбовцями здійснюється згідно з переліком посад у військових адміністраціях населених пунктів, які підлягають заміщенню військовослужбовцями військових формувань, особами рядового і начальницького складу правоохоронних органів, та переліком посад, що можуть бути заміщені військовослужбовцями військових формувань, особами рядового і начальницького складу правоохоронних органів у районній, обласній військовій адміністрації, затвердженими Президентом України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 263 розділу XIV Положення).

96. У разі потреби Головнокомандувач Збройних Сил України може відкликати з військової адміністрації відряджених військовослужбовців, повідомивши про таке відкликання начальника військової адміністрації з наданням відповідної заміни. Після повернення в розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України військовослужбовці продовжують проходити військову службу або звільняються з військової служби в установленому порядку (абзаци восьмий та дев`ятий пункту 263 розділу XIV Положення).

97. Згідно із пунктом 2.9.4.3. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року, яка діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції та подачі довідки за формою № 5 у ній суду апеляційної інстанції (далі - Інструкція з діловодства ЗСУ) військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил України та членам їх сімей для підтвердження факту перебування на військовій службі (роботі) можуть видаватися довідки за формами 5, 6 (додатки 24, 25) для подання за місцем вимоги.

98. Відповідно до змісту наведених вище норм ЦК України позивачка має право на звернення до суду з відповідним позовом для захисту своїх права та інтересу, якщо вважає, що вони порушені, та може це довести.

99. У справі № 753/19628/17 (постанова від 09 листопада 2022 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що довідка командира військової частини, складена за формою № 5, встановленою Інструкцією з діловодства ЗСУ, яка передбачена для підтвердження перебування військовослужбовця на військовій службі у відповідній військовій частині, не є достатнім доказом для виконання судом вимог пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Оскільки у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України мова йде про перебування сторони спору у складі ЗСУ, яке, у свою чергу, переведені на воєнний стан, то це означає, що має бути довідка про те, що військова частина або сам військовослужбовець виконує бойові завдання у зоні бойових дій. А довідка за формою № 5 лише вказує на перебування військовослужбовця на військовій службі у певній військовій частині без уточнення зазначених подробиць цієї військової служби, які необхідні для реалізації пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

100. Зазначеного висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов на підставі того, що у справі № 461/5209/19 (ухвала від 29 серпня 2022 року) він у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду визнав обґрунтованою вимогу сторони касаційного провадження, заявлену у серпні 2022 року, про зупинення цього провадження через перебування цієї особи на військовій службі, оскільки до цього клопотання були додані довідки з військової частини про те, що ця особа перебуває на військовій службі у цій військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, у якій знаходиться й сам цей військовослужбовець.

101. Фактично відповідний зміст зазначеного правового висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, пославшись на постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 й від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 та вказавши додатково, що для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суду мають бути надані спеціальні докази перебування особи, яка заявляє клопотання про зупинення провадження на підставі цієї правової норми, у складі Збройних Сил України (далі - ЗСУ) у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій (без конкретизації цих доказів або нормативних документів, які встановлюють їх форму та зміст), а довідки військової частини ЗСУ (її командира) та витяги з наказів по військовій частині ЗСУ, які підтверджують перебування цієї особи на військовій службі у цій військовій частині під час дії Указу не є належним та достатнім доказом для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

102. У справі № 756/3462/20 (постанова від 29 березня 2023 року) Верховний Суд у контексті застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не розглядав питання довідок військової частини про проходження військовослужбовцем військової служби у цій частині, зокрема за формою № 5, а розглядав питання довідки від посадової особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки, дійсність якої до того ж була поставлена під сумнів інформацією від інших посадових осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, та дійшов висновку, що підстави застосування зазначеної процесуальної норми ЦПК України має доводити наказ по особовому складу військової частини.

103. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з зазначеним правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (шляхом уточнення переліку можливих доказів) та від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 погодитись не може у зв'язку з наступним.

104. ЦПК України не ставить обов'язок суду щодо реалізації процесуальної норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у залежність від предмету спору, характеру правовідносин сторін, з яких він виник.

105. У справі № 461/5209/19 Верховний Суд не робив жодних правових висновків щодо належності, достатності чи допустимості довідки за формою № 5 щодо перебування військовослужбовця на військовій службі у військовій частині як доказу, який не доводить підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Верховний Суд лише здійснив юридичну оцінку конкретного клопотання у конкретній справі на підставі її конкретних обставин. Зокрема, Верховний Суд у своїй ухвалі від 09 січня 2025 року про поновлення касаційного провадження у справі № 461/5209/19, вказав, що враховував довідки військової частини про подальше проходження військової служби відповідним військовослужбовцем у цій військовій частині, однак мова вже не йшла про те, що вони підтверджували перебування цього військовослужбовця у зоні бойових дій.

106. Вище наведені норми Закону про правовий режим воєнного стану, Закону про оборону, Закону про ЗСУ, Закону про військовий обов'язок та службу, Закону про мобілізацію з точки зору їх взаємозв'язку вказують на те, що введення на території всієї України Указом воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період під час якого, у тому числі здійснюється мобілізація, що має забезпечувати готовність, у тому числі всього складу ЗСУ, до ефективного здійснення цього завдання. У зв'язку з цим відповідно до прямого змісту наведених норм ЗСУ з оголошенням Указом воєнного стану на всій території України починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу. Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.

107. Залучення військовослужбовця, який проходить військову службу у лавах ЗСУ, до бойових дій у певному районі таких дій є результатом виконання зазначеної функції ЗСУ та наслідком введення воєнного стану, запровадження особливого періоду та результатів мобілізації. Однак воно не визначає переведення ані військовослужбовця, ані частини, у якій він служить, ЗСУ загалом на організацію і штат воєнного часу, на воєнний стан, бо є наслідком, а не першопричиною у цьому контексті.

108. Відповідно до пункту 252 розділу XIV Порядку військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка не задіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не означає, що він з метою виконання завдань оборони України не може бути оперативно відряджений до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. В цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду, що є наслідком запровадження воєнного стану на території всієї України. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій (дивитись пункт 263 Положення).

109. Тому, з урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України мова йде саме про переведення ЗСУ на воєнний стан, а не про перебування у районі воєнних (бойових) дій та участі у цих діях відповідної особи. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об'єктивно не перешкоджають йому приймати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання відповідним військовослужбовцем свого права, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права, на підставі наданих йому доказів, оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу, зокрема як це передбачено частиною третьою статті 141 ЦПК України.

110. Враховуючи зазначене та повноваження командира військової частини, які випливають, наприклад, з абзацу першого частини першої статті 3 Закону про правовий режим воєнного стану, він наділений повноваженнями видавати довідки за формою № 5, передбаченою Інструкцією з діловодства ЗСУ, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов'язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас ця довідка за формою № 5 не може бути єдиним можливим відповідним доказом, оскільки довідки, надані у справі № 461/5209/19 також жодним чином не протирічать підтвердженню факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан.

111. Суди попередніх інстанцій у цій справі не встановили, а її учасники не довели, що надана судам довідка за формою № 5 не відповідає вимогам Інструкції з діловодства ЗСУ, зокрема її додатку № 24.

112. Зміст пункту 2 частини першої статті 251 у взаємозв'язку із статтею 254 ЦПК України вказує на те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі, зокрема можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ (у певній військовій частині) або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

113. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду також звертає увагу на те, що у разі смерті або оголошення померлою відповідної особи за умови, що вище зазначені обставини не настали, поновлення, зупиненого на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, провадження відповідно до такої основної засади (принципу) цивільного судочинства як пропорційність позбавлене сенсу, якщо відповідні спірні правовідносини допускають правонаступництво, оскільки у суду виникає обов`язок зупиняти провадження у справі вже на підставі пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України - смерть або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

114. У цьому випадку поновлення окремим судовим рішенням провадження у справі через зникнення підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, та чергове зупинення цього провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України не відповідатиме зазначеній засаді (принципу) цивільного судочинства. Тому у цій ситуації раціональним буде поновлення провадження у справі після вирішення питання процесуального правонаступництва у зупиненому провадженні з поясненням у відповідному судовому рішенні зміни підстав зупинення провадження у справі.

115. У разі набуття відповідною особою статусу зниклою безвісти за особливих обставин до моменту визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, встановленому законодавством, на неї розповсюджуються гарантії Закону про правовий статус зниклих безвісти, зокрема відповідно до частини п`ятої статті 8 цього Закону та частини другої статті 24 Закону про військовий обов`язок та службу ця особа залишається у статусі військовослужбовця, на якого розповсюджується пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

116. Водночас згідно із змістом цих правових норм визнання судом відповідної особи безвісно відсутньою припиняє зазначений статус, що означає необхідність поновлення провадження у справі. Однак розгляд подібної справи суд, керуючись предметом конкретного спору, характером правовідносин та конкретними обставинами справи, має здійснювати як з урахуванням статті 44 ЦК України, так й з урахуванням mutatis mutandis правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц, про те, що визнання судом учасника справи безвісно відсутнім унеможливлює здійснення цією особою її процесуальних прав і виконання нею її процесуальних обов`язків у судовій справі, передбачених цивільним процесуальним законодавством, а фізична відсутність у сторони цієї можливості принципово позбавляє сам суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що відповідало б завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін.

(2) Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

117. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).

118. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.

119. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).

120. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду задля розвитку судової практики вважає за необхідне, з урахуванням зазначеного вище, відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (шляхом уточнення переліку можливих доказів) та від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, з приводу того, що доведення підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України можливе лише на підставі доказів залучення відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить військову службу, до воєнних (бойових) дій у відповідному районі, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом, складена відповідно до чинної інструкції з діловодства ЗСУ, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

121. Під час запровадженого Указом на всій території України воєнного стану ЗСУ функціонують в особливий період та є переведеними на воєнний стан у повному складі - на організацію та штат воєнного часу. Тому військовослужбовці, у тому числі мобілізовані до лав ЗСУ, які надали суду довідку, яка відповідає чинній інструкції з діловодства ЗСУ або не суперечить законодавству України, та підтверджує факт проходження ними військової служби у військовій частині, якщо для цього не встановлена законодавством інша спеціалізована та конкретна форма довідки, мають право на реалізацію за своїм клопотанням пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України щодо зупинення провадження у цивільній справі. Аналогічне стосується інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Поновлення цього зупиненого провадження має відбуватись за правилами та з урахуванням принципів, зазначених у цій ухвалі.

122. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).

123. Порядок передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судуврегульований статтею 404 ЦПК України, зокрема відповідно до її частини четвертої Верховний Суд постановляє ухвалу з цього питання.

Керуючись статтями 260, 403, 404, частиною другою статті 415 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Передати на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк