Справа  1-205/11

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2011 року  Сокирянський районний суд Чернівецької області

в складі:

                    головуючого-судді                                        Римлянської Г.О.

                              при секретарі                                       Сімак О.І.

                   з участю прокурора                                        Берник У.І.

                                 потерпілого                               ОСОБА_1

         представника потерпілого                               ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сокиряни справу по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки селища Тальменка Алтайського краю Російської Федерації, жительки м.Сокиряни, вул. Тульська, 4 Чернівецької області, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженої, непрацюючої, раніше не судимої,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого

у вчиненні злочину, передбаченого ст.166 КК України, -

ВСТАНОВИВ:  

Підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будучи матір’ю та батьком неповнолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5, діючи всупереч вимогам ст. 150 Сімейного Кодексу України, яка передбачає що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, недбало ставились до виконання своїх батьківських обов’язків, а саме: в період з 2006 року по червень 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приділяли уваги вихованню, навчанню та матеріальному забезпеченню свого сина ОСОБА_1 не здійснювали належний нагляд щодо відвідування сином загальноосвітньої школи № 1 м. Сокиряни та вищого професійного училища м. Сокиряни, не забезпечували його відповідним харчуванням, необхідними матеріально-побутовими умовами, не дбали про здоров’я ОСОБА_1, не створили йому належних умов для проживання.  Невиконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх батьківських обов’язків щодо їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_1 призвело до настання для останнього тяжких наслідків у вигляді порушень в інтелектуально-мнестичній сфері (недостатня сформованість процесів опосередкування, операцій мислення, низька здатність до узагальнення у особистості з недостатньою сформованістю мотиваційно-вольової сфери та обмеженим запасом знань та уявлень про оточуюче), невідповідністю його паспортному віку, що відповідають суттєвому відставанню у розумовому та психічному розвитку.

Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свою вину в об’ємі  пред’явленого обвинувачення визнали повністю та не оспорюючи фактичні обставини справи, вказані в постанові про притягнення в якості обвинуваченого та обвинувальному висновку, дали суду наступні показання:

Підсудна ОСОБА_3 пояснила, що її син ОСОБА_1 почав пропускати навчання та перестав ночувати вдома ще навчаючись у 5 класі в ЗОШ № 1. Вона на це великої уваги не звертала і не намагалася його знайти щоб повернути додому. А у вересні 2010 року ОСОБА_1 переїхав повністю проживати до ОСОБА_5, який проживає неподалік від їх будинку. Також їй відомо, що він пропускав навчання, так як про це їй розповідали його класний керівник з школи та з викладачі училища. Однак, вона нічого не робила, щоб змусити ОСОБА_1 навчатись. Джерелом доходу її сім’ї є кошти, які вона разом з чоловіком отримують пасучи корови, та виконуючи іншу роботу по найму у людей (збирають яблука, копають картоплю та ін. роботи). Зароблені кошти вона витрачала на придбання продуктів харчування для сім’ї, в тому числі і для ОСОБА_1, коли він перебував вдома, а також для придбання алкогольних напоїв. Матеріально сина вона не забезпечувала, коштів на повсякденні потреби вона йому не надавала, оскільки у неї їх не було. На своє утримання та власні потреби ОСОБА_1 заробляє кошти самостійно, працюючи по найму у людей, а також отримує стипендію. Визнає, що вона недостатньо уваги приділяла вихованню сина, не здійснювала за ним достатній контроль, через що він пропускав навчання у школі та перестав жити вдома, а вона нічого не робила для того щоб повернути сина додому. Не цікавилась навчанням сина, оскільки не розуміється в предметах, які він вивчав. Вона вживає алкогольні напої переважно лише тоді, коли працює у людей, а у людей працює в середньому по 3 дні на тиждень.

Підсудний ОСОБА_4 пояснив суду аналогічні обставини, доповнивши, що з 14 років він брав сина з собою на роботу по найму у людей. Зароблені гроші він часто витрачав на спиртне, а на своє утримання син витрачав особисто зароблені кошти, а також стипендію, яку отримує. Навчанням сина він не цікавився, змирившись з тим, що сину не дається навчання.

Крім повного визнання підсудними своєї вини у вчиненні злочину вона також підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.

Показаннями у судовому засіданні потерпілого, який пояснив, що з моменту порушення проти батьків кримінальної справи він повернувся проживати додому, а з січня по серпень 2011 року проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 у свого товариша ОСОБА_5, бо хотів самостійності. Починаючи з 7 класу він почав часто пропускати навчання ЗОШ №1 у зв’язку з тим, що працював по найму у людей, оскільки батьки його матеріально не забезпечували. Через відсутність одягу, з метою заробити гроші на його придбання він вимушений був працювати, бувало і під час навчального процесу. Після закінчення навчання в школі він вступив до Сокирянського ВПУ, де навчається по даний час спеціальності тракториста. Через вищезгадані потреби він вимушений пропускати навчання і в Сокирянському ВПУ, щоб працювати та заробляти кошти. Навчається погано, бо навчання йому не дається. Батьки його не забезпечували сезонним одягом та взуттям, а також не створили умов для нормального проживання. Вдома немає телевізора, холодильника, комп’ютера. Мобільний телефон він купив собі сам на особисто зароблені кошти.

Показаннями  у судовому засіданні представника потерпілого, яка пояснила, що з ситуації, що склалася, вбачається, що  підсудні по справі, як батьки неповнолітнього потерпілого, порушили право дитини на любов та піклування з їхнього боку, на  здобуття дитиною освіти. Вони порушили обов’язок виховувати та утримувати дитину, тому дитина вимушена працювати та заробляти кошти для свого прожиття самостійно. Підсудні внаслідок браку коштів не розвивали здібності дитини і це стало причиною відставання неповнолітнього потерпілого у розвитку. Внаслідок такого відношення підсудних до потерпілого, їхньої байдужості до його життя, у останнього пропало бажання проживати спільно з ними.  

Висновком  судово-психологічної експертизи від 20.06.2011 року, з якого вбачається, що у неповнолітнього ОСОБА_1 спостерігається відставання у психологічному розвитку, яке відноситься до суттєвих порушень. Невиконання батьками своїх батьківських обов’язків по відношенню до їх неповнолітнього сина могли в значній мірі вплинути на його психологічний розвиток. Поняття лікування не застосовується до даного психологічного відставання. Наявне відставання корегується психолого-педагогічними методами при своєчасному зверненні до фахівців. На даний момент упущено час, коли корекційна робота могла мати ефективний результат при мінімальних часових затратах (а.с.36-38).

Висновком  амбулаторної  комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 23.08.2011 року, з якого вбачається, що в результаті експериментально-психологічного дослідження у ОСОБА_1 виявлені помірні порушення в інтелектуально-мнестичній сфері (недостатня сформованість процесів опосередкування, операцій мислення, низька здатність до узагальнення у особистості з недостатньою сформованістю мотиваційно-вольової сфери та обмеженим запасом знань та уявлень про оточуюче). Виявлені порушення відповідають суттєвому відставанню в розумовому та психічному розвитку. Рівень психічного (інтелектуального та емоційно-вольового) розвитку не відповідає дійсному віку (тобто паспортному віку). Виявлені відставання в психічному (інтелектуальному та емоційно-вольовому) розвитку є суттєвими. Соціальна, батьківська та матеріальна деривація (обмеження) могли обумовлювати суттєве відставання неповнолітнього ОСОБА_1 в психічному (інтелектуальному та емоційно-вольовому) розвитку  (а.с.79-80).

Заслухавши підсудних, які у відповідності зі ст. 299 ч.3 КПК України не заперечують проти проведення  скороченого судового слідства, не маючи сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, враховуючи відсутність заперечень прокурора, потерпілого та представника потерпілого, суд визнав за недоцільне дослідження доказів відносно тих фактичних  обставин справи, які ніким не оспорюються.

Дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід вірно кваліфікувати за ст.166 КК України, як злісне виконання батьками обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.

Призначаючи підсудним вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу кожного із винних, обставини, що пом'якшують та  обтяжують  покарання.

            Відповідно до ст. 12 ч.3 КК України вчинений підсудним злочин є середньої тяжкості.

            ОСОБА_3 є раніше не судимою, за місцем проживання характеризується негативно як особа, що зловживає спиртними напоями, не створила для неповнолітнього сина умов та не займається його вихованням, не перебуває на обліку у лікаря  психіатра, однак  перебуває на обліку у лікаря-нарколога як особа, яка страждає алкоголізмом.

            ОСОБА_4 в силу ст. 89 КК України вважається раніше не судимим, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності і відбував покарання у виді позбавлення волі, за місцем проживання характеризується негативно як особа, що зловживає спиртними напоями, не створила для неповнолітнього сина умов та не займається його вихованням, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та   психіатра.

            Обставиною, що пом'якшує покарання кожного із підсудних, є щире каяття, що ґрунтується на  повному визнанні кожним із них своєї вини у вчиненні злочину..

            Обставин, що обтяжують покарання кожного із підсудних, не встановлено.

          Характеристика вчиненого злочину, дані про винних осіб, їх поведінка до та після вчинення злочину, думка представника потерпілого, дають суду підстави вважати, що виправлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є можливим в умовах існуючого суспільства, тому за ст.166 КК України кожному із них слід призначити покарання у виді обмеження волі умовно, з іспитовим терміном, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.

            Міру запобіжного заходу засудженим слід залишити без змін.

Керуючись  ст. ст. 323,324  КПК  України,  суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнати винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 166 КК України та призначити кожному покарання – два роки обмеження волі.

            На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити від відбування  призначеного покарання з випробуванням, якщо кожен із них протягом  дворічного  іспитового строку не вчинить нового злочину  та  виконає  покладені  на  нього  обов’язки.

             Згідно ст. 76 ч.1 п. п. 3,4 КК України зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

             Міру запобіжного заходу засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити без змін – підписку про невиїзд з постійного місця проживання (а.с.89-90, 99-100) .

             Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Чернівецької області протягом 15 діб з моменту його  проголошення  шляхом подачі апеляції через Сокирянський  районний  суд.

                               Головуючий: