УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року

м. Київ

Справа № 953/2587/24

Провадження № 51-1585 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу положень ст. 89 КК України,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Відповідно до вимог ст. 72 КК України зараховано до строку покарання ОСОБА_5 строк його попереднього ув`язнення з 07.02.2024 року по 09.05.2024 року включно з розрахунку день за день.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з 10 травня 2024 року. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_5 01 лютого 2024 року, приблизно о 21:15, перебуваючи неподалік житлового будинку по вул. Гвардійців Широнінців, буд. 127 -Г у м. Харків, покликав ОСОБА_6 до себе та при наближенні останнього схопив рукою електронний засіб для паління Smok Nova 5 kit, вартістю 935,67 грн, та вирвав його з руки ОСОБА_6 , й таким чином відкрито, в умовах воєнного стану заволодів майном останнього. Після цього ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_5 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року щодо ОСОБА_5 змінено та виключено з мотивувальної частини вироку посилання на повторність кримінальних правопорушень як кваліфікуючу ознаку дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК Украйни. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на суворість призначеного покарання, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано дійшли висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Зазначає, що обвинувачення побудоване на показах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , яка не була присутня при зазначених подіях, а суб`єктивно сприйняла події з розповіді потерпілого.

Вказує, що суд першої інстанції хоча і оглянув диски з відеозаписами подій за участю всіх учасників судового розгляду, але не навів їх зміст у вироку, не дав оцінки цьому доказу.

Вважає, що судом при призначенні ОСОБА_5 покарання не було враховано, що обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив стороні захисту у повторному дослідженні дисків з відеозаписами й своїх висновків належним чином не мотивував.

Вважає, що апеляційний суд формально погодився з висновками суду першої інстанції і належним чином доводи апеляційних скарг захисників не проаналізував, тому ухвала Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.

Як вбачається з долученої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою закону суд зробив із дотриманням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Крім того, потрібно зауважити, що доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_4 за змістом здебільшого є аналогічними доводам апеляційних скарг захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_5 , обґрунтовано вказав, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджується дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну, повну і об`єктивну оцінку.

Зі змісту вироку вбачається, що, обґрунтовуючи свій висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції послався на:

показання потерпілого ОСОБА_6 , який в судовому засіданні пояснив, що 01.02.2024 о 21:00 він вийшов погуляти з собакою, палив електрону сигарету й біля будинку по вул. Гвардійців Широнінців, буд. 127-Г у м. Харкові зустрів незнайомого ОСОБА_5 . Той сказав, що він військовий та спитав, чи є сигарети. Він відповів, що в нього електронний пристрій, яким він палив. Неочікувано для нього ОСОБА_5 з його руки вирвав електронний пристрій та став уходити. Він йому свій пристрій для паління не давав, обвинувачений силою в нього його забрав. Він просив віддати пристрій, ходив за ним, просив, але той не віддавав, а, навпаки, намагався вдарити його по обличчю, жбурляв в нього каміння, й тоді він злякався та побіг. Обвинувачений також з його пристроєм для паління побіг, і пристрій для паління йому не повернув. Коли він просив віддати пристрій у ОСОБА_5 , вийшла жінка з кіоску, яка чула, що він просив віддати, і спитала, чи не забрав той в нього телефон. Він сказав, що телефон в нього не забирали;

показання свідка ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні пояснила, що працює на Північній Салтовці в кіоску й 01.02.2024 року вона о 21:00 годині закривала кіоск. Біля входу до її кіоску бачила хлопця та чоловіка, і хлопець просив чоловіка йому щось віддати, а той не віддавав, були суперечки. Вона вийшла та спитала у хлопця, чи не забрав чоловік в нього телефон? Хлопець відповів, що телефон той не забирав. Тоді вона сказала, що, якщо чоловік не відійде від її кіоску, вона викличе поліцію. Чоловік відійшов, а хлопець ходив за ним та просив щось віддати.

Крім цього, суд послався на дані протоколу огляду відеозаписів подій від 06.02.2024 року, де зафіксовані обставини подій 01.02.2024 року за участю ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 .

Диски з відеозаписами подій було також оглянуто в судовому засіданні за участю всіх учасників судового розгляду, про що зазначено у вироку місцевого суду у переліку доказів, на ґрунті яких місцевий суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_5 , а саме після зазначення даних, які містяться у протоколах огляду відеозаписів подій від 06.02.2024 року, де зафіксовані обставини подій 01.02.2024 року за участю ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 .

Крім цього, апеляційний суд аргументовано вказав, що версія обвинуваченого про те, що потерпілий добровільно віддав йому засіб для паління та домовився з ним про те, що поверне його наступного дня, обґрунтовано визнана судом першої інстанції неправдивою, оскільки з наведених вище показів вбачається, що потерпілий та свідок кожен окремо зазначали, що наполегливі умовляння потерпілого віддати засіб для паління у ОСОБА_5 не отримали належної реакції, й більш того він чинив активний супротив (намагався вдарити, штовхався, кидав каміння) при спробах потерпілого повернути своє майно, а отже ОСОБА_5 вчинив саме грабіж, а не шахрайство.

Оцінивши указані вище та інші докази, покладені в основу вироку, з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України.

Щодо доводів захисника про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не спростував доводів поданих на вирок суду першої інстанції апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів касаційного суду також вважає їх необґрунтованими з таких підстав.

Зі змісту ухвали апеляційного суду від 28 січня 2025 року вбачається, що захисники обвинуваченого ОСОБА_5 просили перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст.186 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисників щодо неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, неправильної оцінки доказів, щодо недоведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому злочину, апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому, з чим погоджується і Верховний Суд.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційних скарг захисників, обґрунтовано вказав, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України, за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та досліджених у судовому засіданні доказах.

Щодо відсутності у тексті вироку місцевого суду детального опису змісту відеозапису подій з місця вчинення кримінального правопорушення, на що не відреагував апеляційний суд, колегія суддів вбачає необхідним вказати таке.

Положеннями ст. 374 КПК України передбачені вимоги до змісту вироку суду. При цьому вказаними положеннями не встановлено обов`язку суду детально описувати у вироку зміст кожного з доказів, які були досліджені судом. Такий опис у кожному конкретному випадку має бути здійснений настільки детально, наскільки це вимагається необхідністю підтвердження чи спростування конкретних обставин, які підлягають доказуванню у конкретному провадженні.

Тому, враховуючи, що місцевим судом в судовому засіданні переглядався указаний вище відеозапис подій, й на підтвердження факту відкритого заволодіння майном потерпілого стороною обвинувачення були надані й інші докази, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема показання потерпілого, свідка, колегія суддів касаційного суду вбачає, що відсутність детального опису змісту переглянутого відеофайла у тексті вироку місцевого суду за обставин цього конкретного провадження не може впливати на його законність чи обґрунтованість.

Також не вбачаються обґрунтованими й доводи захисника ОСОБА_4 про порушення апеляційним судом положень ст. 404 КПК України щодо безпосередності дослідження обставин провадження, оскільки повторне дослідження обставин провадження є правом, а не обов`язком апеляційного суду, яке здійснюється за умови переконання суду в тому, що таке дослідження в суді першої інстанції було здійснено неповно або з порушеннями.

За змістом ухвали апеляційного суду колегія суддів відхилила клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказу - протоколу огляду відеозаписів подій від 06.02.2024 року, де зафіксовані обставини подій 01.02.2024 року за участю ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , що є правом суду в межах дискреційних повноважень та свободи розсуду.

При цьому іншої оцінки окремим доказам, порівняно з оцінкою цих доказів місцевим судом, суд апеляційної інстанції не надавав.

Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір покарання у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах закону.

Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції врахував характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення; дії обвинуваченого під час вчинення злочину та після цього, надані до суду дані щодо особи обвинуваченого, його вік, спосіб життя; відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання; ставлення обвинуваченого до вчиненого.

Суд також взяв до уваги, що ОСОБА_5 не працевлаштований, офіційних джерел доходу не має, не одружений, дітей на утриманні не має, тобто не має стійких соціальних зв`язків, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, завдану потерпілому шкоду не відшкодував.

Обставин, які пом`якшують покарання, як і обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Тобто судом були враховані всі обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі.

Харківський апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційних скарг захисників обвинуваченого ОСОБА_5 й обґрунтовано залишив їх без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Переконливих доводів, які б свідчили пронаявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 січня 2025 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3