Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 р.                                                                                     № 520/33227/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформлене Протоколом від 21 червня 2024 року, про (в частині) непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 на підставі його заяви від 30.09.2023 (зареєстрована в Мінреінтеграції 05.10.2023).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 21.06.2024 в частині непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно громадянина України ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Зазначає, що ним було подано достатній перелік документів для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, однак відповідач безпідставно повторно відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи Електронний суд та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що Комісіює здійснювався запит до Державного підприємства Український національний центр розбудови миру, яке виконує функції Національного Інформаційного Бюро (далі НІБ), стосовно наявності/відсутності підтвердження у Центрального агентства розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі ЦАР МКЧХ) незаконного позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи. У відповіді на запит зазначено, що у реєстрі НІБ відсутнє підтвердження про перебування у полоні держави-агресора ОСОБА_1 через ЦАР МКЧХ та відсутнє підтвердження про перебування у полоні держави-агресора позивача з інших відкритих джерел. Вказана інформація була використана Комісією при прийнятті оспорюваного рішення. Аналогічна інформація щодо відсутності даних по затриманню ОСОБА_1 у зв`язку із здійсненням ним діяльності, передбаченої підпунктами а,б п. 2. ч. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" надана і Об`єднаним центром з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України. На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач скористався своїм процесуальним правом та надав до суду відповідь на відзив, в якій додатково аргументував доводи, викладені в позовній заяві.

Ухвалою суду від 12.03.2025 клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено. Залучено Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України як співвідповідача у справі №520/33227/24.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі №520/37526/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання протиправним та  скасування рішення, зобов`язання вчинити  певні дії – задоволено. Визнано  протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформленого Протоколом від 24 жовтня 2023 року №7 ДСК, в частині, що  стосується ОСОБА_1 . Зобов`язано Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянути заяву громадянина України ОСОБА_1 від 30.09.2023 р. про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яка зареєстрована  05.10.2023 року, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням по справі №520/37526/23 встановлено наступні обставини:

ОСОБА_1 в жовтні 2023 року звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

У заяві позивач покликався на те, що 13.09.2014 р. він був незаконно затриманий збройними формуваннями держави-агресора російської федерації, які на той час іменували себе «Луганська народна республіка». Затримання відбулося на першому блокпості НЗФ, який слідував за підконтрольним Україні селом Малинове (Станично-Луганський р-н, Луганська обл.), під час слідування автобусом з Харкова до Луганська.

Як вказано  позивачем, причиною затримання та подальшого незаконного позбавлення свободи слугувала публічна громадянська позиція заявника (позивача) в підтримку незалежності та територіальної цілісності України, а також громадська та журналістська діяльність. Так, станом на 2014 рік позивач працював заступником головного редактора газети «Реальна газета» та влітку 2014 року готував новини для агентства «Українські національні новини» та статті для онлайн-видання «Обозреватель», активно дописував у соціальних мережах, брав активну участь в проукраїнських мітингах. Всі його статті, репортажі, дописи, публічні виступи тощо мали яскраве проукраїнське забарвлення і демонстрували негативне ставлення до російської окупації українських територій.

Так, позивачем у заяві були наведені приклади публікацій. Позивача утримували у так званій військовій комендатурі «Міноборони ЛНР» (захоплена будівля Жовтневої райради Луганська) (з 13.09.2014 по 14.09.2014), в будівлі захопленої Луганської облдержадміністрації (з 14.09.2014 по 16.09.2024), а також на базі НЗФ «Зоря» (колишня трикотажна фабрика) (з 16.09.2014 по 19.09.2014), де його разом з іншими в`язнями залучали до примусової праці (навантажувально-розвантажувальні роботи). Потім знову у військовій комендатурі «Міноборони ЛНР» (з 19.09.2014 по 26.09.2014), де так само залучали до примусової праці (господарські та будівельні роботи).

Позивачем вказано, що 26.09.2014 р. його звільнили завдяки клопотам його матері, а умовами звільнення було складання розписок про те, що до нього не застосовувалися заходи фізичного впливу, повернуті всі особисті речі, а також про те, що заявник усвідомив свої «помилки» стосовно «ЛНР».

Також позивачем вказано, що в порушення статті 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, щодо нього застосовувалося жорстоке поводження, наруга над його людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження, залучення до примусової праці. Все це у своїй сукупності призвело до погіршення його фізичного здоров`я, загострення раніше отриманих хвороб, завдало психологічної травми, наслідки чого він відчуває по сьогоднішній день.

В заяві позивачем наголошувалося на тому, що про його незаконне затримання писали колеги-журналісти, наводилися приклади статей. Також повідомлялося, що після звільнення його кілька разів допитували співробітники поліції та Служби безпеки України. Зокрема, слідчими Відділу поліції № 1 Щастинського РВП ГУ НП в Луганській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014130580001282 від 10.10.2014 р., в якому він має статус потерпілого. Відомості про факт незаконного позбавлення свободи наявні також в Об`єднаному центрі Служби безпеки України, про що свідчить лист від 01.06.2023 р. вих. № 33/7-Б-665д.

На підставі вищевикладених фактів, позивач у своїй заяві до відповідача  виснував, що його як цивільну особу, що перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором (її утвореннями) під час перебування на тимчасово окупованій території України у зв`язку із здійсненням ним діяльності (у тому числі громадської діяльності), спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України. Позивач просив встановити щодо себе факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Вказана заява була складена позивачем за формою, затвердженою Наказом Мінреінтеграції № 281 від 01.12.2022 р. «Про затвердження форм заяв для забезпечення соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». До заяви позивач додав ряд документів: копію паспорта та коду, копію довідки ВПО, копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копію листа Щастинської окружної прокуратури від 12.07.2023 р., копію листа СБ України від 01.06.2023 р., копію протоколу допиту, скріншоти новинних повідомлень колег-журналістів про незаконне затримання, а також скріншоти власних публікацій незадовго до затримання.

06 грудня 2023 року на месенджер Vіber позивач отримав лист Мінреінтеграції за вих. № 22/Б-19550-6.2-11828 від 15.11.2023 р., в якому повідомлено, що Комісія на засіданні 24 жовтня 2023 року за результатами розгляду заяви прийняла рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів. Інших відомостей про причини відмови лист не містив.

Також, судовим  розглядом по справі №520/37526/23 було встановлено, що за  результатом розгляду поданої позивачем  до  відповідача  заяви, останнім було прийнято  рішення у вигляді  протоколу №7 ДСК засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної  агресії  зі змісту якого  вбачається, що  під час розгляду було  вирішено  не  встановлювати  факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України   ОСОБА_1 . При  цьому вказано, що  доповідачем  з  приводу заяви  позивача  було  вказано, що  під час затримання позивач не  здійснював свою професійну  діяльність, а  затримання відбулось  під час поїздки для  передачі  речей  батькам.

На виконання судового рішення по справі №520/37526/23 Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянула заяву ОСОБА_1 від 05.10.2023, про що повідомила позивача листом від 04.07.2024 №22/Б-9495-6.1-5263, з якого вбачається, що Комісія на засіданні 21.06.2024 ухвалила рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 .

Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.

На виконання ухвали суду від 09.12.2024 відповідачем було надано до суду копію витягу з протоколу №4 ДСК засідання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії від 21.06.2024.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року № 2010-ІХ (далі - Закон № 2010-ІХ) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Статтею 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) один із таких документів:

а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;

б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно із частиною шостою статті 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Частиною сьомою статті 4 Закону № 2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

Згідно п. 4 Положення, комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;

4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.

Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Пунктом 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:

громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Відповідно до пункту 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Судом встановлено, що 21.06.2024 на засіданні Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за результатом повторного розгляду поданої позивачем заяви від 05.10.2023 (з урахуванням висновків суду) відповідачем прийнято рішення, оформлене  протоколом засідання комісії ДСК від 21.08.2024, згідно з яким відповідач прийняв рішення не встановлювати факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів на здійснення заявником діяльності або дій по відношенню до заявника, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 2 ч.1 ст.2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".

Суд зауважує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідач не зазначив, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем, відсутнє посилання на норми законодавства, якими вимагається надання таких документів, не надано оцінки доказам, поданим позивачем та чому таких доказів недостатньо для прийняття рішення, тощо, жодних мотивів прийняття рішення та його обґрунтування в рішенні не наведено.

Зазначене також не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких відповідач дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Наведені відповідачем у відзиві доводи з приводу позиції Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України та Державного підприємства "Український національний центр розбудови миру", які слугували в сукупності підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд не приймає до уваги та не надає правової оцінки, оскільки такі підстави відмови не визначені відповідачем у спірному рішенні, а визначені тільки у відзиві на позовну заяву та, крім цього, одержані після прийняття спірного рішення.

Також, суд звертає увагу відповідача, що лист Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 19.12.2024 №34/6449, який Комісія просить долучити до матеріалів справи клопотанням від 26.12.204 (вх.№01-26/12816/24) відсутній у вкладенні електронного листа (а.с.124-126).

Зазначене в сукупності свідчить, що спірне рішення прийняте не у спосіб, визначений Законом, без дотримання принципів, з якими законодавець пов`язує обов`язок суб`єкта владних повноважень прийняти рішення.

Також суд вказує, що з аналізу вищевказаних норм Положення слідує висновок, що Комісія здійснюючи надані повноваження, має право одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань. Також у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Апелюючи до осіб, які надавали письмові пояснення щодо позивача, відповідач, на думку суду, фактично переклав тягар доведення на позивача, та не здійснив належного та повного розгляду заяви позивача з використанням наданих повноважень, що, в свою чергу, призвело до прийняття протиправного рішення.

Крім того, використане відповідачем формулювання рішення, а саме: «Не встановлювати факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України» є таким, що не відповідає приписам частини сьомої статті 4 Закону № 2010-ІХ, якою визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає одне з таких рішень:

про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Зазначене додатково свідчить, що спірне рішення прийняте не у спосіб, визначений Законом.

З огляду на вказане вище та встановлені обставини, суд робить висновок, що Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не було здійснено належного та повного розгляду заяви позивача у встановленому законодавством порядку, що, в свою чергу, призвело до прийняття протиправного рішення Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформленого Протоколом від 21.06.2024 №4 ДСК, в частині, що стосується позивача, у зв`язку з чим таке підлягає скасуванню.

Щодо способу поновлення прав позивача, суд зазначає наступне.

Так, позивач просить суд зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 на підставі його заяви від 30.09.2023 (зареєстрована в Мінреінтеграції 05.10.2023).

Вказану вимогу позивач мотивує тим, що Комісією, на виконання рішення суду по справі №520/37526/23, було повторно прийнято рішення про відмову, чим порушено право позивача про встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а тому належний спосіб захисту, на його думку, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення.

Поряд із цим, суд зазначає, що встановлення вказаного факту є дискреційним повноваженням Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України і суд не вправі втручатись у цю дискрецію.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені  Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою  статті 2 КАС України  критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої  статті 245 КАС України  суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9  Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог  статті 245 КАС України.

Також, суд враховує, що рішення Комісії від 24.10.2023 №7 ДСК та рішення від 21.06.2024 №4 ДСК містять різну правову підставу для відмови у задоволенні заяви позивача та різні обставини щодо їх прийняття, що не може свідчити про їх ідентичність.

А тому, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду його заяви суд зазначає про наявність підстав для належного їх відновлення, шляхом зобов`язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до Закону України №2010-ІХ.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат підлягає відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (бульв. Чоколівський, буд. 13, м. Київ,  03186, код ЄДРПОУ 40446210), Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (код ЄДРПОУ 37472062, пр. Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати  протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформленого Протоколом від 21.06.2024 №4 ДСК, в частині, що  стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву громадянина України ОСОБА_1 від 30.09.2023 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яка зареєстрована  05.10.2023, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до Закону України №2010-ІХ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (код ЄДРПОУ 37472062, пр. Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Суддя                                                                                Ольга ГОРШКОВА