Номер провадження: 11-сс/813/742/25
Справа № 522/23280/24 1-кс/522/1536/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,
прокурора – ОСОБА_6 ,
захисника підозрюваного ОСОБА_7 – ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 – ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22023240000000123 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, -
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2025 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні №22023240000000123 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України та накладено арешт на майно вилучене у ОСОБА_7 25.02.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: смартфон Apple Iphone 15 Pro Max s/n: GWLRQ9Q1WR із сім-карткою оператору Київстар; сводные накладные и движения зерна від: 01.02.2025, 02.02.2025, 06.02.2025, 12.02.2025, 13.02.2025, всього на 5 арк.; акти утилізації тари №№1, 2 від 08.10.2024, 11.10.2024, 12.10.2024, всього на 6 арк.; копія рішення №1-1 від 19.08.2021, на 1 арк.; копія акту прийому-передачі до угоди №1 від 30.12.2016, на 1 арк.; копія статуту ТОВ «Сільськогосподарське підприємство імені Димитрова», на 18 арк.; копія виписки по рахунках ТОВ «СП імені Димитрова» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 13 арк.; смартфон Redmi Note9S imei1: НОМЕР_1 із сім-карткою оператору Київстар; ноутбук Asus із кабелем; флеш-носій чорного кольору; жорсткий диск Maivo.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що зазначене в клопотанні майно, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_7 – ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що клопотання слідчого про арешт майна є необґрунтованим, а також не доведено, що вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника підозрюваного ОСОБА_7 – ОСОБА_8 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Зі змісту клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що ОВС УСБУ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023240000000123 відомості про яке 10.07.2023 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в умовах російського військового вторгнення в Україну та ведення Російською Федерацією війни проти України забороненими міжнародним законодавством способами та засобами, на території м. Одеса та Одеської області група невстановлених осіб здійснює дії направлені на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, в тому числі переслідуючи мету завдання шкоди України, вчиняє умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору РФ.
Громадянин України ОСОБА_7 , перебуваючи з 2017 року єдино особовим засновником (з долею у 100%) ТОВ «СП им. Димитрова», будучи обізнаним про факт агресії РФ проти України, на початку 2023 року (більш точні дата, час та місце досудовим розслідуванням не встановлені) вступив у злочинну змову із громадянином України ОСОБА_10 , який є директором ТОВ «СП им. Димитрова» та іншими невстановленими особами, направлену на пособництво державі-агресору Російській Федерації, шляхом передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора та її збройним формуванням.
Зокрема встановлено, що ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 та іншими невстановленими особами узгодили та маючи умисел на завдання шкоди Україні, будучи обізнаним щодо збройної агресії РФ проти України, видано Наказ №14 від 23.01.2023 щодо виплати матеріальної допомоги учасникам спеціальної військової операції, який реалізовано того ж дня, шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку ТОВ «СП им. Димитрова», а саме 100 тисяч рос. рублів на рахунок представника оперативного штабу допомоги військовослужбовцям РФ, які приймають участь у збройній військовій агресії проти України.
На теперішній час громадянин ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведеного на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2025 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , виявлено та вилучено:
-смартфон Apple Iphone 15 Pro Max s/n: GWLRQ9Q1WR із сім-карткою оператору Київстар;
-сводные накладные и движения зерна від: 01.02.2025, 02.02.2025, 06.02.2025, 12.02.2025, 13.02.2025, всього на 5 арк.;
-акти утилізації тари №№1, 2 від 08.10.2024, 11.10.2024, 12.10.2024, всього на 6 арк.;
-копія рішення №1-1 від 19.08.2021, на 1 арк.;
-копія акту прийому-передачі до угоди №1 від 30.12.2016, на 1 арк.;
-копія статуту ТОВ «Сільськогосподарське підприємство імені Димитрова», на 18 арк.;
-копія виписки по рахунках ТОВ «СП імені Димитрова» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, на 13 арк.;
-смартфон Redmi Note9S imei1: НОМЕР_1 із сім-карткою оператору Київстар;
-ноутбук Asus із кабелем;
-флеш-носій чорного кольору;
-жорсткий диск Maivo.
26.02.2025 громадянину ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України.
26.02.2025 вилучені предмети, речі й документи визнано речовими доказами, оскільки вони мають відношення до кримінального провадження та містять доказове значення.
Колегія суддів вважає, що існує необхідність в додатковому дослідженні вилученого майна, результати проведення яких можуть стати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень у кримінальному провадженні, оскільки можуть підтвердити або спростувати робочу наразі версію сторони обвинувачення.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що вилучене під час проведення обшуку майно відповідає критеріям визначеним статтею 98 КПК України, на яке відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений арешт, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди злочину, є предметом, що були об`єктом кримінально протиправних дій, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Всупереч доводам апеляційної скарги слідчий суддя вірно зазначив, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна про які йдеться у клопотанні сторони обвинувачення.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.
Будь-яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає та апелянтом надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 – ОСОБА_8 – залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22023240000000123 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4