ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2025 р.                                                                 Справа №914/3067/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                                Галушко Н.А.

суддів                                                                                Желіка  М.Б.

                                                                                                 Орищин Г.В.

без виклику учасників процесу

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна сервісна компанія" від 21.02.2025 (вх. № 01-05/488/25 від 24.02.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 (суддя Рим Т.Я., повне рішення складено 14.02.2025)

у справі №914/3067/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна сервісна компанія"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіком Транс"

про: стягнення 162 792, 33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна сервісна компанія" (далі - ТОВ "Транспортна сервісна компанія", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіком Транс"  ( далі – ТОВ "Логіком Транс", відповідач) про стягнення 162 792, 33 грн, з яких: 16  400,00 грн – основна заборгованість, 1  528, 33 грн  - інфляційні втрати, 144  864, 00 грн – штрафні санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані  неналежним виконанням  відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 06/07/23-П від 26.07.2023  щодо повної та своєчасної оплати  поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у справі №914/3067/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Логіком Транс"    на користь ТОВ "Транспортна сервісна компанія"    16    400, 00 грн основного боргу, 1    528, 33 грн інфляційних втрат, 3    430, 30 грн  пені, 317, 82 грн витрат на оплату судового збору та 979, 41 грн  витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що  наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факти поставки позивачем товару відповідачу на суму 56  400, 00 грн, а також часткового виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати вартості отриманого  товару на суму 40  000, 00 грн.

Враховуючи наведене,  суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 16  400,00 грн основного боргу та 1  528, 33 грн інфляційних втрат.

Розглядаючи позов в частині вимог про стягнення 144  864, 00 грн штрафних санкцій, нарахованих позивачем на підставі п.6.3. договору у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення, суд дійшов висновок, що виходячи з  порядку їх розрахунку, вказані санкції є пенею, а не штрафом. Відтак, з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та розміру подвійної облікової ставки НБУ, суд здійснив перерахунок та виснував, що до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 3  430,30 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ "Транспортна сервісна компанія" подало апеляційну скаргу від 21.02.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у справі №914/3067/24 в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позов повністю.

Вимоги апелянта обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що враховуючи положення ЦК України про свободу договору та право сторін  самостійно визначати розмір відповідальності, у п. 6.3. договору поставки № 06/07/23-П від 26.07.2023  сторони окремо передбачили нарахування пені (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ)  та штрафних санкцій (у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення).

Оскільки вказаний вище пункт договору не визнаний недійсним, відповідач не подав зустрічного позову та не  заперечував проти позовних вимог, суд першої інстанції, самостійно відмовляючи у застосуванні норм договору, вийшов за межі своїх повноважень та порушив основні принципи господарського процесу.

ТОВ "Логіком Транс" відзиву на апеляційну скаргу не подало, хоча було належним чином повідомлене про розгляд даної справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025  справу №914/3067/24 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Транспортна сервісна компанія" на рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у справі №914/3067/24, вирішено розглядати таку без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

06.07.2023 ТОВ "Транспортна сервісна компанія" (далі – постачальник) та ТОВ "Логіком Транс" (далі – покупець) уклали договір поставки №06/07/23-П (далі – Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується у погоджений сторонами строк передати у власність покупця шини, акумуляторні батареї та приладдя до транспортних засобів (далі – товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, виконати інші зобов`язання, передбачені цим Договором.

Товар за цим Договором поставляється згідно видаткових накладних. Найменування товару, його кількість та асортимент погоджуються сторонами у відповідних видаткових накладних, оформлених постачальником та підписаних уповноваженими представниками сторін у порядку, встановленому Договором (п.1.2. Договору).

Відповідно до п.п.3.1.,3.3. Договору ціна товару погоджується сторонами у відповідній видатковій накладній, підписаній сторонами. Покупець оплачує товар на підставі видаткової  накладної у чотирнадцятиденний строк, який починається із дня поставки товару.

Згідно з п. 6.3 Договору за порушення покупцем зобов`язань, передбачених пунктом 3.3 Договору, на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення нараховується пеня, яка обчислюється в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення виконання зобов`язань, та штрафні санкції у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

На виконання взятих на себе зобов`язань за Договором позивач поставив відповідачу товар на суму  56 400,00 грн з ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 1180 від 09.07.2024, підписаною представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток без жодних зауважень та застережень.

Відповідач оплатив поставлений позивачем товар частково (в сумі 40 000,00 грн), що підтверджується платіжними інструкціями № 63 від 10.09.2024 на суму 30 000,00 грн  та № 154 від 07.11.2024 на суму 10 000,00 грн.

Докази сплати решти вартості поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, ТОВ "Транспортна сервісна компанія" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТОВ "Логіком Транс"  16  400,00 грн основного боргу, 1  528, 33 грн   інфляційних втрат та 144  864, 00 грн штрафних санкцій, нарахованих за період з 24.07.2024 по 12.12.2024.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факти поставки позивачем товару відповідачу на суму 56  400, 00 грн, а також часткового виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати вартості отриманого  товару на суму 40  000, 00 грн.  

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у даній справі позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача    16    400, 00 грн основного боргу, 1    528, 33 грн інфляційних втрат, 3    430, 30 грн  пені, 317, 82 грн витрат на оплату судового збору та 979, 41 грн  витрат на професійну правничу допомогу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог (щодо стягнення штрафних санкцій у заявленому в позові розмірі). В решті ( в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат) рішення суду першої інстанції не оскаржується жодною зі сторін.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

За змістом положень статей  626,  627,  628 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на наведені законодавчі положення, обставини справи та умови Договору (п.3.3.), у відповідача виник обов`язок оплатити позивачу вартість отриманого за видатковою накладною №1180 від 09.07.2024 товару в сумі 56  400, 00 грн до 23.07.2024.

Однак, як зазначалось вище,  відповідач порушив договірне зобов`язання щодо оплати поставленого товару у визначений Договором строк у повному обсязі.  

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч. 1  ст. 611 ЦК України).

Згідно зі  ст. 549 ЦК України  неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2  ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3  ст.549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання (постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 18.01.2024 у справі №    916/410/23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила про те, що за змістом положень параграфу 2  глави 49 Цивільного кодексу України  особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 погодилася з правовою позицією Верховного Суду України про те, що міра відповідальності, виражена у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення, є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов`язання.

Сторони даної справи у пункті 6.3 Договору погодили, що за порушення покупцем зобов`язань щодо оплати товару на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення нараховується пеня, яка обчислюється в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення виконання зобов`язань, та штрафні санкції у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Отже, у пункті 6.3. Договору сторони, хоч і зазначили про нарахування штрафних санкцій, не встановили фіксований розмір штрафу (що є визначальним для його правової природи), а погодили міру відповідальності у відсотковому розмірі від суми боргу  саме за кожен день прострочення.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те,  що погоджена сторонами у пункті 6.3. Договору міра відповідальностї (3 % від простроченої суми за кожен день прострочення) є за своєю правовою природою, враховуючи спосіб її обчислення, саме пенею.

Відповідно до  статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»  платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з   статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»  розмір пені, передбачений  статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з  преамбулою вказаного Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»  він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього  Закону  не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний. Тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 25.07.2022 у справі № 925/264/21).

Враховуючи наведене, перевіривши наведений в оскаржуваному судовому рішенні у даній справі розрахунок пені,  суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача  3  430, 30 грн пені.

При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання позивача у апеляційній скарзі на свободу договору та право сторін  самостійно визначати розмір відповідальності, оскільки передбачене законом право сторін врегулювати в договорі свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд не призводить до виникнення у суду безумовного обов`язку тлумачити положення договору буквально, як їх визначили сторони правочину, всупереч чинного законодавства ( аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 916/828/24).

Щодо покликання апелянта на порушення судом першої інстанції основних принципів господарського процесу з огляду на відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Право на справедливий суд, визначене  статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Відповідно до положень  статті 236 ГПК України  обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з частиною першою  статті 237 ГПК України  при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 у справі №908/2663/22 звертав увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі     № 904/5726/19, від 28.09.2022 у справі  № 483/448/20).    

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17 викладено висновок про те, що з огляду на вимоги статей  79,  86 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Відтак, у суду є не лише право, але і обов`язок перевірити  правильність здійснення позивачем розрахунку позовних вимог та застосувати до правовідносин між сторонами належні норми права, незважаючи на відсутність заперечень інших учасників справи проти позовних вимог.

Отже, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Відповідно до  ст.13 ГПК України  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до  ст.73 ГПК України  доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1  ст.76 ГПК України  суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до  ст.86 ГПК України  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2025 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до  ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.    129,   236,    269,    270,    275,    276,    281,    282,    284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна сервісна компанія" від 21.02.2025 (вх. № 01-05/488/25 від 24.02.2025) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської   області від 14.02.2025 у справі №914/3067/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та  не підлягає оскарженню.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                                      Галушко Н.А.

суддя                                                                                          Желік М.Б.

        суддя                                                                                          Орищин Г.В.