УХВАЛА

05 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2860/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Слободін М. М., Плахов О. В., Склярук О. І.

від 13.02.2025

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота"

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота", Національний банк України

про стягнення коштів в розмірі 618 682 051,50 грн

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/614 від 21.04.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/2860/18 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 для розгляду справи № 922/2860/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Кролевець О. А.

ВСТАНОВИВ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про солідарне стягнення шкоди у розмірі 618 682 051,50 грн (з урахуванням заяви від 30.09.2022 та додаткових пояснень від 30.09.2022).

За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі № 922/2860/18 у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", відмовлено.

Постановою від 13.02.2025 Східний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі № 922/2860/18. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Присудив до стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", заподіяну шкоду у розмірі 618 682 051,50 грн.

16 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 та клопотаннями про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги та про зупинення виконання рішення суду.

При цьому, підставами касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 ОСОБА_1 визначив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 1, 2 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції:

- застосував частину 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21, у подібних правовідносинах щодо предмету доказування у справах за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про відшкодування шкоди;

- застосував норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, у подібних правовідносинах щодо визначення підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності;

- не застосував норми статей 257, 260, 267 Цивільного кодексу України та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, у подібних правовідносинах щодо визначення початку перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Також ОСОБА_1 зазначив, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування положень абзацу 1 статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (в редакції на момент вчинення спірних правочинів; близька за змістом норма міститься і на момент звернення позивача із позовом до суду) щодо укладення із пов`язаними особами банку угод на сприятливіших за звичайних умов та визнання таких угод недійсними; щодо застосування частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України при зверненні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у власних інтересах. Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 також зазначив, що суд порушив частину 1 статті 15, частину 1 статті 79, частини 1, 3 статті 86, частини 1, 2, 4, 5 статті 236,, пункт 3 частини 1 статті 282, частину 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України з подальшим посиланням на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених частиною статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, та застосованого судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення щодо редакцій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Ухвалою від 07.04.2025 Верховний Суд визнав належно обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для відкриття касаційного провадження; відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки скаржник не вжив всіх можливих заходів задля доведення відсутності у нього реального доходу, а також не навів безсумнівних доводів про час і обсяг очікуваних грошових надходжень, які призначалися б для сплати судового збору; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків шляхом:

- визначення чи є підставою касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 наявність виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; у разі визначення підставою касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 наявність виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - належного та змістовного обґрунтування мотивів необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, щодо редакцій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- надання Суду доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18 у сумі 986 720,00 грн.

У вказаній ухвалі Суд також роз`яснив ОСОБА_1 , що у разі подання касаційної скарги за наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього. Також Суд наголосив, що посилання на помилкове застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, яких Суд дійшов у правовідносинах, та які, за оцінкою скаржника, не є подібними до правовідносин у справі, рішення в якій оскаржуються, не є належним обґрунтуванням виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

ОСОБА_1 попереджено, що якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Оскільки касаційна скарга підлягала залишенню без руху, Суд не розглядав клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення суду.

З довідки про доставку документа в кабінет Електронного суду, роздрукованої з автоматизованої системи документообігу суду КП "ДСС", вбачається, що ухвала Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 922/2860/18 доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 08.04.2025 о 16:14.

18 квітня 2025 року на адресу Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, в якій скаржник, в обґрунтування наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, не перевіряючи і не з`ясовуючи редакції норм статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо конкретного періоду дії спірних правовідносин, встановлення кола осіб, які несуть відповідальність за прийняття збиткових рішень, та притягнув ОСОБА_1 до відповідальності за той період, коли він навіть не працював в даному банку і не належав до кола пов`язаних осіб (з 14.11.2007 по 21.02.2011). Тому, на думку ОСОБА_1 , слід відступити від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, які незаконно та неправильно були застосовані судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови, що потягло за собою притягнення до відповідальності особи, яка не мала ніякого відношення до прийняття спірних нібито неправомірних (збиткових) рішень керівними органами банку.

Поряд із цим, Суд повторно наголошує, що у разі коли скаржник вважає, що судом, зокрема, апеляційної інстанції неправильно застосовано певні висновки Верховного Суду (тобто скаржник не погоджується не із самим висновком Верховного Суду, а з тим, що його неправильно застосовано судом), то це не є належним обґрунтуванням виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що вимоги ухвали Верховного Суду від 07.04.2025 в частині належного обґрунтування наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником не виконані.

Крім того, у заяві про усунення недоліків стосовно вимог ухвали Верховного Суду від 07.04.2025 щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що на даний час його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір у розмірі 986 720,00 грн, у зв`язку із чим ним подається клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Посилаючись на статтю 3, 8, 55, пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 3, 11 Господарського процесуального кодексу України, частину 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013, від 23.11.2018 № 10-р/2018, від 13.05. 2024 № 6-р(II)/2024, від 20.01.2025 № 2-р/2025, а також рішення Європейського суду з прав людини ОСОБА_1 просить звільнити його від сплати судового збору за подання касаційної скарги та стверджує, що у нього відсутні доходи і заробітна плата починаючи з вересня 2022 року, а сума судового збору в розмірі 986 720,00 грн є значно суттєвою, непомірною та явно перевищує 5% розміру його річного доходу, тощо.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Крім того, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу за попередній календарний рік, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Водночас положення пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).

Однак, положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001).

З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

Верховний Суд неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена також довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22). Підставою для звільнення/зменшення або відстрочення сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо, які підтверджують у сукупності на визначений конкретний період майновий стан особи.

Таким чином у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 та з дотриманням статей 73, 76- 79 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним поняттям та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Водночас, на підтвердження свого фінансового становища, ОСОБА_1 надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період січень 2023 року по лютий 2025 року, виписки Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" по рахунку НОМЕР_1 за період 01.01.2023 -25.02.2025 та за період 01.01.2024 - 31.12.2024, довідка Пенсійного фонду України форми ОК - 5 за звітні періоди з 1998 року по 2022 рік, довідка Пенсійного фонду України форми ОК - 7 за звітні періоди з 2011 року по 2022 рік. При цьому, з наданих самим скаржником відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період січень 2023 року по лютий 2025 року вбачається, що у ОСОБА_1 наявний рахунок в Акціонерному товаристві "СЕНС БАНК", однак виписки по цьому рахунку ОСОБА_1 не надано. Не надано також й документів щодо наявності чи відсутності рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, тощо. Поряд із цим з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 24.04.2025 ОСОБА_1 є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Бійцівський клуб "ЕСПАДА" з розміром частки 50%, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПРАВОЗАХИСТ" з розміром частки 50% та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАШ ПРАВОЗАХИСТ".

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Згідно із пунктом 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи, що строк для усунення недоліків, встановлений ухвалою Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 922/2860/18, станом на день подання заяви про усунення недоліків, разом із якою подано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, не сплив, Суд, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.10.2023 у справі № 910/10939/22 (пункти 43-46), дійшов висновку продовжити ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 922/2860/18, яку ухвалою Верховного Суду від 07.04.2025 залишено без руху.

При цьому Суд звертає увагу, що наслідком неусунення недоліків касаційної скарги протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини 4 статті 174 та частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями статями 119, 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

2. Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не перевищує десять днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений Судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

О. А. Кролевець