ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 жовтня 2006 р.                                                                                   № 38/86  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Комінтернівському районі Одеської області, смт Комінтернівське Комінтернівського району Одеської області,

на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2006

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006

зі справи № 38/86

за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Комінтернівському районі Одеської області (далі  – Відділення)

до підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Бюро Верітас Україна” (далі –Товариство), м. Київ,

про стягнення 19 402,80 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –Гапєєнка М.В.,   

відповідача – Мелянчука О.Г.,  

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства 19 402,80 грн. у порядку регресу на підставі статей 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України.

Ухвалою названого суду від 14.03.2006 (суддя Власов Ю.Л.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. –головуючий, судді Малетич М.М., Студенець В.І.), провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України). Прийняті судові рішення мотивовано посиланням на те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України внаслідок необхідності залучення до участі у справі фізичної особи працівника відповідача (безпосереднього заподіювача шкоди).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати через неправильне застосування ними норм матеріального та процесуального права, а справу передати на розгляд місцевого господарського суду.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило відмовити в задоволенні скарги.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- позовні вимоги Відділення обґрунтовано необхідністю відшкодування витрат, пов’язаних із здійсненням страхових виплат особам, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія транспортного засобу Товариства;  

- вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.10.2004 зі справи № 1-434/2004 громадянина ОСОБА_1 (працівника Товариства) визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження);

- згідно з зазначеним вироком ОСОБА_1 повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду;  

- громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія транспортного засобу Товариства, постановами позивача від 27.09.2004 № 149 та від 18.09.2004 № 150 призначено страхові виплати.

Причиною подання касаційної скарги стало питання щодо підвідомчості поданого позову господарським судам України.

Згідно з частинами другою і третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

В силу положень статей 147, 150, 151 Конституції України юрисдикція Конституційного Суду України на даний спір не поширюється, а відтак він підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції.

Компетенція місцевих загальних судів визначена частиною другою статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якою вони розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України ці суди в порядку цивільного судочинства розглядають: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства; інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Частина третя статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, визначаючи повноваження господарських судів як спеціалізованих судів з розгляду спорів у сфері господарських правовідносин, установлює, що цими судами розглядаються також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Статтею 41 ГПК України передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом, та розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Предметом даного позову є вимоги Відділення до Товариства про стягнення коштів на відшкодування заподіяної шкоди в порядку регресу. Вимог до фізичних осіб позовна заява не містить. Відповідний спір не є спором між працівником і роботодавцем, не має ознак трудового спору в розумінні Кодексу законів про працю України та не є спором, який підвідомчий загальним або адміністративним судам України.  

Враховуючи суб'єктний склад учасників судового процесу, характер наявних правовідносин та визначений позивачем предмет спору, попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку щодо непідвідомчості даного спору господарським судам України.  

Можливе залучення громадянина ОСОБА_1 до участі у справі (що визнали за необхідне місцевий та апеляційний господарські суди) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не вплинуло б на підвідомчість спору.

Згідно з частиною першою статті 1 та частиною першою статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами –можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Однак третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, хоча й наділяється процесуальними правами (за певними винятками) і несе процесуальні обов’язки сторони (стаття 27 ГПК України), не є стороною (позивачем чи відповідачем) зі справи, а виступає як окремий учасник судового процесу поряд зі сторонами, прокурором, іншими особами, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України (стаття 18 цього Кодексу).

З огляду на наведене попередні судові інстанції неправильно застосували пункт 1 частини першої статті 80 ГПК України та безпідставно припинили провадження у справі, а тому справа має бути передана на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України       

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Комінтернівському районі Одеської області задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006  зі справи № 38/86 скасувати.

Справу передати на розгляд господарського суду міста Києва.

Суддя                                                                                                В.Селіваненко

Суддя              І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов