УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22-ц/0690/2347/11
Категорія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Заполовського В.Й.,
суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
при секретарі судового засідання Мартинюк І.М.,
з участю позивачки та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Ігнатпільський кар’єр” про поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Після уточнення позовних вимог позивачка просила поновити її на посаді майстра завантажувально - розвантажувального цеху відкритого акціонерного товариства „Ігнатпільський кар’єр” з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути на її користь 615 грн. витрат за придбання спеціального одягу та за послуги ринку, а також стягнути 7000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позову посилалася на те, що в період з 2001 працювала у відповідача на посаді майстра завантажувально - розвантажувального цеху. Наказом №85-к від 16.05.2011 року її було звільнено з займаної посади у зв’язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КзПП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, індексації на заробітну плату за відпрацьований період. Вважає, що її звільнення з роботи відбулося з порушенням законодавства.
_________________________________________________________________
Справа №22ц/ 2347/11 Головуючий у суді 1ї інст.Невмержицький С.С.. Категорія 52 Суддя - доповідач Заполовський В.Й.
Крім того відповідач не виплатив їй кошти, витрачені на придбання спецодягу.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року позов задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 за наказом №85-к від 16.05.2011 року з 16.05.2011 року на 17.05.2011 року.
Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за один робочий день 17.05.2011 року в сумі 177 грн. 41 коп. та 435 грн. компенсації за придбаний спецодяг.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з відповідача 51 грн. судового збору на користь держави та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.
Так, доводами про незаконність судового рішення позивачка зазначає, що вона звільнена з роботи в період відпустки, тобто звільнена в порушення вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України; відповідачем не була запропонована інша робота на цьому ж підприємстві; вона мала переважне право на залишення на роботі. Зазначене, на її думку, не було враховано судом та призвело до неправильного вирішення справи.
Вказані доводи є безпідставними з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.08.2001 року працювала на посаді майстра зміни завантажувально-розвантажувального цеху відкритого акціонерного товариства «Ігнатпільський кар'єр».
Згідно наказу № 41-к від 16.03.2011 року, виданого директором ВАТ «Ігнатпільський кар'єр», на підприємстві проведено скорочення чисельності персоналу шляхом виведення із штатного розпису підприємства з 16.05.11 року 4 посад, в тому числі і двох посад майстрів завантажувально - розвантажувального цеху.
Наказом №85-к позивачка звільнена з роботи відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 16.05.2011 року.
Оскаржуваним рішенням суду дата звільнення позивачки обгрунтовано змінена з 16.05.2011 року на 17.05.2011 року, оскільки з врахуванням наказу №38-к від 24.03.2011 року про надання позивачці основної відпустки та наказу №81-к від 10.05.2011 року про продовження відпустки у зв’язку з хворобою, а також заяви останньої про виплату їй компенсації за чотири дні невикористаної відпустки, останнім днем відпустки позивачки була дата 16.05.2011 року (а. с. 16, 31, 32).
В процесі вирішення питання про звільнення позивачки з роботи, останній, виходячи згідно її кваліфікації та професійних якостей, відповідачем була запропонована вакантна посада машиніста грохота ДСЦ, від якої вона відмовилася, як при звільненні так і у судовому засіданні.
Інші наявні у відповідача вакантні посади, а саме секретаря - референта та водія автотранспортних засобів, займати позивачка не змогла через відсутність у останньої відповідної освіти та кваліфікації.
Відповідно до ст.42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема працівникам з тривалим, безперервним стажем роботи на даному підприємстві (п.3 ч.1 ст.42 КЗпП).
Доводи позивачки про неврахування судом тієї обставини, що вона мала переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками завантажувально - розвантажувального цеху, непереконливі, оскільки у справі є докази, що названі позивачкою працівники мають однакову з нею кваліфікацію і право на передбачені ст.42 КЗпП України переваги щодо залишення на роботі.
Зокрема, як свідчить інформація відповідача про майстрів підприємства, працівники, які залишені на роботі, мають більший ніж у позивачки тривалий, безперервний стаж роботи на даному підприємстві (відповідно 42 і 17 років порівняно з позивачкою 9 років). Крім того, на позивачку накладались стягнення за допущені недоліки у роботі, які у встановленому законом порядку незаконними не визнані, що підтверджено останньою. Водночас, особи, залишені на роботі, таких стягнень не мають.
Оцінивши обставини справи та наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивачки із займаної посади за скороченням штату проведено відповідачем з додержанням норм законодавства про працю.
Тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачці у задоволенні вимог про поновлення на роботі.
Оскільки інші вимоги, зокрема вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, то суд також правильно відмовив у задоволенні зазначених вимог.
Рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування в ході апеляційного розгляду справи не встановлено.
У зв’язку з цим рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді