Справа № 22-ц-119/2011 Головуючий у I інстанції –Бечко Є.М.
Категорія –цивільна Доповідач - Шемець Н. В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШемець Н.В.,
суддів:Мамонової О.Є., Позігуна М.І.,
при секретарі:Шульга Т.Є.
за участю:позивача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника відповідача ВАТ „ЧеЗаРа”- Войло О.П., третьої особи ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів „ЧеЗаРа” на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до відкритого акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів „ЧеЗаРа” про відшкодування шкоди та за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів „ЧеЗаРа” до ОСОБА_5 про відшкодування збитків, -
в с т а н о в и в:
У лютому 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ВАТ „ЧеЗаРа” завдані йому збитки в розмірі 89324,20 грн., а також судові витрати в сумі 2410,02 грн. (893,24 грн. державного мита, 30 грн. витрат з ІТЗ розгляду справи, 486,78 грн. вартість проведення судової експертизи, 1000 грн. на допомогу адвоката). Свої вимоги ОСОБА_5 мотивував тим, що 03липня 2005 року між ним, як поклажодавцем, та ВАТ „ЧеЗаРа”, як зберігачем, був укладений договір схову №203, згідно якого він передав, а зберігач прийняв та зобов’язався зберігати автомобіль Wolksvagen Т4 р.н. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 та його дружині на праві спільної сумісної власності. 13 лютого 2009 року позивач поставив зазначений автомобіль на закріплене за ним місце на стоянці, а 14 лютого 2009 року біля 3 год. його повідомили, що автомобіль згорів. Позивач зазначає, що автомобіль був знищений саме через винні дії ВАТ „ЧеЗаРа”, які виразилися в тому, що відповідач неналежним чином проводив охорону автостоянки та допустив, щоб автомобіль позивача був підпалений.
У травні 2010 року ВАТ „ЧеЗаРа” звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_5 41806,47 грн. на відшкодування витрат, понесених підприємством внаслідок відшкодування збитків ОСОБА_9 Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 лютого 2009 року на стоянці ВАТ „ЧеЗаРа” сталася пожежа, внаслідок якої було знищено транпортний засіб ОСОБА_5 та суттєвої шкоди завдано автомобілям, які знаходилися поряд на стоянці. Власнику одного з таких автомобілів – ОСОБА_9 судовим рішенням від 22 липня 2009 року стягнуто з ВАТ „ЧеЗаРа” заподіяні збитки. Товариство виконало судове рішення, і заявило позов до ОСОБА_5 про відшкодування понесених ним витрат в сумі 41806,47 грн. Позивач вважає, що відповідач має нести відповідальність, оскільки сигналізація автомобіля відповідача на момент виникнення пожежі перебувала у ввімкнутому стані, що і стало причиною загорання.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 жовтня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з ВАТ „ЧеЗаРа” на користь ОСОБА_5 89324,20 грн. у відшкодування шкоди, 893,24 грн. у відшкодування судового збору, 120 грн. у відшкодування збору на ІТЗ судового розгляду, 486,78 грн. у відшкодування витрат на дослідження спеціаліста, 1000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу, а разом 91824 грн. 22 коп.; в задоволенні позову ВАТ „ЧеЗаРа” відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ „ЧеЗаРа” просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог, та задовольнити зустрічний позов ВАТ „ЧеЗаРа”. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою документи компетентних органів, а саме: акт про пожежу від 14 лютого 2009 року, технічний висновок про причину пожежі від 27 лютого 2009 року, які свідчать про наявність вини ОСОБА_5 у загоранні його автомобіля, та не дослідив в повній мірі докази, що свідчать про грубу необережність позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
По справі встановлено, що 14 лютого 2009 року біля 4 години на автостоянці ВАТ „ЧеЗаРа” в АДРЕСА_1 сталося загоряння автомобіля позивача VW-Т4 д.н.з. НОМЕР_1; при цьому було пошкоджено автомобілі, що знаходились поруч, зокрема автомобіль, належний ОСОБА_9
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено обставин, які виключали б його відповідальність як зберігача речі, згідно ч.2 ст.950 ЦК України.
З таким висновком суду погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
Відповідно до дозволу №342 Чернігівської міської ради від 10 вересня 2007 року ВАТ „ЧеЗаРа” надано дозвіл на розміщення автостоянки в АДРЕСА_1(а.с.151).
Між ОСОБА_5 та ВАТ „ЧеЗаРа” укладено договір схову №203 від 03 липня 2005 року, згідно з умовами якого майнодавець передає, а охоронець приймає і зобов”язується зберігати автомобіль VW-Т4 д.н.з. НОМЕР_1; термін дії договору 5 років (а.с.7-9).
Також в матеріалах справи мається перепустка володільця транспортного засобу- карточка на ім”я ОСОБА_5, та талон про оплату за стоянку автомобіля позивача за період з січня 2006 по травень 2009 року (а.с.10).
13 лютого 2009 року позивач здав автомобіль на зберігання відповідачу, проте в результаті пожежі, що виникла 14 лютого 2009 біля 4 години, автомобіль був знищений.
Згідно ст.936 ЦК України договір зберігання є реальним, двостороннім договором, який передбачає певні права і обов”язки обох сторін, за яким одна сторона(зберігач) зобов”язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем),і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до положень ст.950 ЦК України за втрату(нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах, тобто, на зберігача покладено відповідальність у всіх випадках втрати(нестачі), пошкодження прийнятої на зберігання речі.
Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч.2 ст.950 ЦК України).
Також за п.2.1 договору схову №203 від 03 липня 2005 року охоронець зобов’язаний прийняти майно; забезпечити схов майна протягом терміну дії цього договору; повернути майно на першу вимогу майнодавця; нести матеріальну відповідальність за псування, втрату, недостачу майна з його вини; п.5.1 договору визначена відповідальність охоронця: за псування майна (втрату, недостачу, тощо) по вині охоронця охоронець зобов”язаний відшкодувати майнодавцю завдані збитки згідно чинного законодавства України.
Аналіз вищезазначених правових норм, що регламентують дані правовідносини, та умов договору схову, дають підстави для обґрунтованого висновку про те, що оскільки автомобіль позивача був знищений під час зберігання його на автостоянці ВАТ „ЧеЗаРа”, то саме відповідач повинен відшкодувати завдану позивачу шкоду.
Доводи апелянта про наявність вини ОСОБА_5 у загорянні його автомобіля апеляційний суд вважає недоведеними.
Так, під час апеляційного розгляду справи за клопотанням відповідача, була проведена комплексна судова пожежно-технічна та металографічна експертиза.
Згідно висновку експерта №5392/11-34 за результатами проведення металознавчих досліджень від 30 листопада 2011 року на представлених для дослідження провідниках струмопровідних клем, які під”єднувались до акумуляторної батареї автомобіля VOLKSWAGEN Т4, 1998 року випуску, реєстраційний НОМЕР_1, виявлено сліди короткого замикання; дане коротке замикання відбулось в умовах розжареного безкисневого середовища (умовах пожежі) і відповідає вторинному короткому замиканню.
Відповідно до висновку судової пожежно-технічної експертизи від 21 грудня 2011 року причиною виникнення пожежі автомобіля, належного ОСОБА_8, що сталася 14 лютого 2009 року в м.Чернігові за адресою: АДРЕСА_1 є занесення джерела відкритого вогню (полум’я сірника, свічки, запальнички, факела та т.п.) в осередкову зону пожежі. Осередкова зона пожежі знаходиться в передній частині автомобіля в районі розміщення двигуна автомобіля та передніх коліс автомобіля.
Зазначені висновки відповідають вимогам ст.ст.58,59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів; як докази дають правові підстави покладення цивільно-правової відповідальності у даному спорі саме на відповідача, який не довів, що автомобіль, що знаходився у нього на зберіганні, знищений пожежею саме внаслідок умислу чи грубої необережності позивача.
В акті про пожежу від 14 лютого 2009 року причиною пожежі (без зазначення установлена чи ймовірна) вказано коротке замкнення електромережі даного автомобіля (а.с.17-18). А технічний висновок про причину виникнення пожежі від 27 лютого 2009 року містить припущення, що горіння сталося з причини порушення правил технічної експлуатації електроустановок (електрообладнання) автомобіля (а.с.(62-64).
Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та за наявності висновків судової експертизи, апеляційний суд вважає, що доводи апелянта в цій частині не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позов ОСОБА_5 і, відповідно, відмовив у задоволенні позову ВАТ „ЧеЗаРа”.
Проте апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині визначення суми відшкодування шкоди.
Згідно висновку спеціаліста №10 від 14 травня 2009 року, який не оспорюється сторонами, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 459618,30 грн., що є більшим за його ринкову вартість, тому збиток складає ринкова вартість ДТЗ і, відповідно, шкода заподіяна власнику автомобіля VOLKSWAGEN Т4 р.н. НОМЕР_1, складає 89324,20 грн. (а.с.22-25.)
Апеляційний суд враховує, що при вирішенні спору про відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд повинен обговорити питання про передачу майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Проте, в ході даного судового засідання встановлено, що ОСОБА_5 розпорядився рештками автомобіля, за що виручив 11957,25 грн.(довідка-рахунок №852460 ТОВ „Мрія Груп ЛТД” від 25 серпня 2011 року).
Зазначене унеможливлює вирішення питання про передачу відповідачу залишків автомобіля, тому з метою захисту прав відповідача, апеляційний суд вважає правомірним зменшити суму відшкодування шкоди на суму, отриману позивачем за реалізацію залишків автомобіля; з ВАТ „ЧеЗаРа” на користь ОСОБА_5 підлягає до відшкодування 77366,95 грн (89324,20 грн. – 11957,25 грн.).
Крім того, підлягає зменшенню розмір судового збору з 893,24 грн. до 773,67 грн., а також, оскільки судом першої інстанції визначена загальна сума до відшкодування з врахуванням інших судових витрат, тому належить змінити і суму „разом 91824 грн.22 коп.” до „79747 грн.40 коп”.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ч.1 п.4, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів „ЧеЗаРа” – задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 жовтня 2010 року- змінити в частині суми у відшкодування шкоди, суми судового збору та загальної суми, стягнутих з відкритого акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів „ЧеЗаРа” на користь ОСОБА_5, зменшивши суму відшкодування шкоди з 89324 грн.20 коп. до77366 грн.95 коп., зменшивши суму судового збору з 893 грн.24 коп. до773грн.67 коп., суму „разом 91824 грн.22 коп.” зменшити до 79747 грн.40 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: