Справа №22-ц-2168/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Громова
Номер провадження 22-ц/1890/12197/11 Суддя-доповідач - Лузан
Категорія - 42
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Лузан Л. В.,
суддів - Дубровної В. В., Сибільової Л. О.,
за участю секретаря - Назарової О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3
про усунення перешкод по розпорядженню належним майном та виселення з житлового приміщення,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні його прав як власника, по користуванню та розпорядженню належним йому будинком по АДРЕСА_1, шляхом припинення права користування ОСОБА_2 вищезазначеним будинком та виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із житлового будинку по АДРЕСА_1.
Рішенням суду від 18 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і надіслання справи на новий розгляд до місцевого суду з тих підстав, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідним братом відповідачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідач, ОСОБА_3, 1967 року народження, являється сином відповідачки, ОСОБА_2, та племінником позивача.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року є власником земельної ділянки загальною площею 1061 кв.м за тією ж адресою - АДРЕСА_1 (ас.9, 10).
28 грудня 2002 року відповідачка - ОСОБА_2 була зареєстрована у вищеназваному будинку АДРЕСА_1, встановлено, що з цього часу названий будинок являється місцем її постійного проживання. ( ас.13).
12 травня 2011 році позивач звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вимогою звільнити будинок протягом трьох місяців, оскільки позивач - власник мав намір його продати ( ас.14). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовилися виселятися.
Оскаржуваним рішенням ОСОБА_3 був виселений із спірного будинку. В цій частині рішення суду не оскаржується.
Відмовляючи у задоволенні позову про виселення ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вона поселилась у спірному будинку на постійне місце проживання як член сім’ї власника, а не за договором найму.
Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для відмови у задоволенні позову. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
З позовної заяви та пояснень позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, його рідна сестра, ОСОБА_2, все своє життя проживала в с. Голінка Бахмацького району Чернігівської області, на їх батьківщині, у дуже старій «шевченківській» хатині під соломою, яка останнім часом завалилась.
Сестра зі своїм чоловіком, який помер в 1999 році, у свій час купили своєму сину (відповідачу ОСОБА_3), коли він повернувся з армії, будиночок в м. Конотопі, в якому він проживав з сім’єю, потім подарував його дружині, вона з ним розлучилась і вигнала його з будинку.
Позивач також пояснив, що у 2002 році сестра, ОСОБА_2, була вже похилого віку, їй було важко самій жити в селі і вона попрохала його, позивача, дозволити їй переїхати проживати в його будинок по АДРЕСА_1.
Позивач пояснив, що по АДРЕСА_1 знаходиться маленька стара дерев’яна хата (яка має кімнату 13 кв.м та спальню біля 5 кв.м), а також маленький сарайчик, він їх купив за 750 доларів, тобто за 4000 грн., як пояснив позивач, «собі на старість».
Так як в будинку по АДРЕСА_1 ніхто не проживав на той час, він дозволив сестрі проживати в цьому будинку. Сестра дала йому 240 грн., які він заплатив за чотири поїздки грузової автомашини в с.Голінка для того, щоб перевезти в м. Конотоп усе майно сестри, в т.ч. будівельні матеріали від розібраної старої хати, в якій проживала відповідачка в с. Голінка .
28 грудня 2002 року відповідачка була зареєстрована в спірному будинку. Плату за проживання він з неї не брав, так як вона його сестра. Відповідачка проживає в його будинку вже майже 9 років. Позивач також пояснив, що він зі своєю сім’єю з 1960-х років проживає неподалеку, по тій же АДРЕСА_2. Увесь час він допомагає сестрі по господарству.
Будинок для себе сестра так і не придбала. Більше того, з 2006 року у будинку без його згоди, став проживати її син, ОСОБА_3, після того, як його самого з його хати вигнала бувша дружина.
Позивач посилався на те, що неодноразово в усній формі попереджав відповідачів, щоб вони підшукували для себе житло, так як має намір продати цей будинок. 12 травня 2011 року він направив їм письмове попередження про звільнення будинку. Пройшло три місяці, але відповідачі будинок так і не звільнили.
Посилаючись на положення ст.ст. 319, 321 ЦК України та ст.ст.150, 168 ЖК України, просив суд виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із житлового будинку по АДРЕСА_1, вважаючи, що він, як наймодавець, має право розірвати договір найму, який був укладений на невизначений строк. На ці ж обставини ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі.
З пояснень відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та її письмових заперечень на апеляційну скаргу вбачається, що після того, як помер чоловік, вона вирішила переїхати ближче до рідних, у м. Конотоп. Віддала своєму братові–позивачу 4500 грн. і попросила його купити для неї невеликий будиночок. Восени 2002 року він їй повідомив, що будинок купив і у грудні цього ж року перевіз її в цей будинок по АДРЕСА_1, в даний час спірний. Вважала, що будинок був оформлений на неї, всі документи були у брата, за старістю років вона не придавала цьому великого значення, довіряла брату, і тільки після того, як брат став її виселяти, дізналась, що будинок він оформив на себе, а їй весь час говорив неправду (ас.50).
Відповідно до ст. 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Згідно з положеннями ст. 168 ЖК України дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку (квартирі), а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
Аналогічні положення містяться в ст. 810-813, 825 ЦК України .
З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів (підстав позову) про те, що його сестра ОСОБА_2 проживає у спірному будинку як наймач житлового приміщення.
Ні у своєму позові, ні під час розгляду справи в суді першої і апеляційної інстанції позивач не посилався на те, що при вселенні відповідачки у спірний будинок укладав з нею в установленому законом порядку договір найму.
У свою чергу факт укладення з братом будь-якого договору ОСОБА_2 категорично заперечує.
У такому разі у суду першої інстанції були підстави для відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 з тих підстав, з яких він був заявлений.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування постановленого рішення. Рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2011 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий -
Судді -