Справа №22-ц-2204/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Прокудіна
Номер провадження 22-ц/1890/12720/11 Суддя-доповідач - Лузан
Категорія - 57
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Лузан Л. В.,
суддів - Дубровної В. В., Сибільової Л. О.,
за участю секретаря - Чуприни В.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2011 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, державного виконавця Материнської Марини Олександрівни на бездіяльність державного виконавця,
встановила:
08 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, просив суд ухвалити рішення про зобов’язання старшого державного виконавця М.О.Материнську Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції виконати рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі №2-1241/2011.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2011 року зобов'язано державного виконавця Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції Материнську М.О. виконати рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі № 2-1241/2011.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали суду і постановлення нової про відмову у задоволенні скарги з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
27 квітня 2011 року Зарічним районним судом м. Суми ОСОБА_1 був виданий виконавчий лист №2-1241, «про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2881 грн. 92 коп. та судових витрат по справі в сумі 171 грн. 00 коп.».
Виконавчий лист виданий на підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 квітня 2011 року (а.с. 9 - 11).
29 квітня 2011 року, розглянувши заяву ОСОБА_1 про прийняття до виконання зазначеного виконавчого листа, державний виконавець виніс ухвалу про відмову у відкритті виконавчого провадження. Своє рішення мотивував відсутністю у виконавчому листі повних відомостей про особу боржника, які ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, а саме число, місяць та рік народження, або його ідентифікаційний код (а.с.7).
Посилаючись на названі обставини, ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з заявою про виправлення описки у виконавчому листі.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про виправлення описки з тих підстав, що у виконавчому листі зазначені всі обов’язкові відомості про боржника, які передбачені п.3 ч.1 ст.19 Закону «Про виконавче провадження», а саме, прізвище, ім’я, по-батькові, його адреса проживання. Всі інші відомості, які ідентифікують боржника, а саме, дата та місце його народження, місце знаходження боржника, ідентифікаційний код є факультативними і можуть зазначатися у виконавчому документі, якщо вони відомі суду.
Зобов’язуючи державного виконавця виконати рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі № 2-1241/2011, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення державним виконавцем діючого законодавства при винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2-1241 від 27 квітня 2011 року.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, так як вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст.369 ЦПК України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачається, що у виконавчому документі, зокрема, зазначаються:
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.
З названої норми права вбачається, що у виконавчому документі, а в даному випадку у виконавчому листі, повинен бути зазначений індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (за їх наявності у стягувача та боржника, а не у матеріалах цивільної справи, як помилково вважає ОСОБА_1, оскільки діюче законодавство передбачає певні випадки, коли особа може і не мати такого номеру).
В той же час зазначення у виконавчому листі дати народження боржника, як і інших даних, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника, - є необов’язковим, але бажаним, так як це може сприяти примусовому виконанню.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновки суду у даній справі про неправомірність дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження суперечать вимогам п.3 ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неможливість виконання оскаржуваної ухвали суду про покладення на державного виконавця Зарічного ВДВС СМУЮ Материнську М.О. обов’язку виконати рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі № 2-1241/2011.
При цьому слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 2. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
З урахуванням вимог названої норми права виглядають переконливими доводи апеляційної скарги про те, що саме по собі рішення місцевого суду не являється виконавчим документом, так як не міститься у вичерпному переліку виконавчих документів, передбаченому ч.2 ст.17 названого Закону, а тому не може бути примусово виконане державною виконавчою службою, про що зазначив суд у резолютивній частині оскаржуваної ухвали.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судом не були враховані вимоги ст. 387 ЦПК України, відповідно до якої 1. за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу; 2. у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
З урахуванням наведеного ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні скарги, так як з матеріалів справи вбачається, що у державного виконавця були підстави для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий лист не містив індивідуального ідентифікаційного номеру боржника, що унеможливлює ідентифікацію його особи.
Керуючись ст.303, п.2 ч.2 ст.307, п.п.3, 4 ч.1 ст.311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Зарічного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції задовольнити.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2011 року скасувати.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити у зв’язку з її необґрунтованістю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий -
Судді -