Справа № 2-879/11

РІШЕННЯ

ім'ям України

"26" грудня 2011 р. Амвросіївський районний суд Донецької області

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарі Никифорової Т.О.

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2.

представника відповідача Смєлова П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Амвросіївка Донецької області справу за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Дружба»про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

23.11.2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Дружба»про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.06.2010 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Дружба»укладено договір оренди земельної ділянки площею 1.7663 га, що розташований на території Артемівської сільської ради. У договорі відсутня така істотна умова, як умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Крім того, укладений договір не містить плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів та акту визначення меж земельної ділянки в натурі. Тому ОСОБА_4 просить визнати договір оренди земельної ділянки недійсним та зобов`язати ТОВ «Дружба»звільнити земельну ділянку.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги і просять їх задовольнити в повному обсязі. При цьому представники позивача пояснили, що договір оренди земельної ділянки не містить в собі однієї з істотних умов, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки відповідає вимогам діючого законодавства, зареєстрований в передбаченому законом порядку, тому немає підстав для визнання його недійсним.

          Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 934458 є власником земельної ділянки площею 1.7663 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Артемівської сільської ради Амвросіївського району.

11.06.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, за умовами якого позивач передав відповідачу земельну ділянку строком на п`ятнадцять років з оплатою орендної плати в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік оренди. Договір оренди пройшов державну реєстрацію у Старобешевському районному відділі Донецької регіональної Філії «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»11.06.2010 року з присвоєнням кадастрового номеру.

          11.06.2010 року відбулася передача земельної ділянки від позивача до відповідача на підставі акту прийому-передачі.

          З пояснень представника позивача та представника відповідача вбачається, що позивач отримав орендну плату, передбачену умовами договору оренди, та з приводу орендної плати претензій не має.

Проте, позивач вважає, що договір не відмовідає вимогам закону, тому має бути визнаний недійсним.

          Вирішуючи справу, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотними умовами договору оренди землі, згідно зі ст. 15 Закону є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону ( ст. 126 ЗК України).

Як встановлено судом, 14.03.2006 року позивач отримав державний акт на на право власності на земельну ділянку площею 1.7663 га, а з 11.06.2010 року між сторонами в даній справі укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки. В договорі відображено об`єкт оренди; зазначено, що земельна ділянка приймається в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, визначено термін дії договору, обумовлено розмір орендної плати, передбачено умови і строки передачі та повернення земельної ділянки, наявність обмежень щодо використання ділянки, права та обов`язки сторін та інші істотні умови.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на відсутність плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів та акту визначення меж земельної ділянки в натурі. В наданій суду для огляду реєстраційній справі зазначені документи присутні. Представник позивача посилається на те, що на день державної реєстрації договору оренди вказаних документів не було, вони сторонами не підписувалися. Проте, представник позивача не надав доказів свого твердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі»є укладеним з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з договору, він був підписаний обома сторонами, скріплений печатками і набрав чинності 11.06.2010 року з дня його державної реєстрації.

          Позивач посилається на те, що в договорі відсутня одна з істотних умов.

          В ст. 15 Закону зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Частиною 1 ст. 215 ЦК установлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В договорі оренди земельної ділянки, що укладено між сторонами, дійсно вітсутня передбачена ст. 15 Закону України «Про оренду землі»умова щодо умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Проте, суд вважає, що відсутність цієї умови на час укладення договору не може свідчити про недійсниіть договору. При цьому суд врахорвує, що відповідно до ст. 115 ЦК України майно, яке передано як вклад до статуного капіталу, становиться власністю товариства, тобто відчужується власником. За правилами п. 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України не допускається віджучення землі сільськогосподарського призначення до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земень, але не раніше 01.01.2012 року. Таким чином, зазначення умови відчуження земельної ділянки в договорі, що укладено 11.06.2010 року, суперечило б Перехідним положенням Земельного Кодексу України. Вкладом до статутного капіталу також можуть бути майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Проте, ні главою 58 ЦК України –Найм (Оренда), ні Законом України «Про оренду землі»не передбачено можливість визначення грошової оцінки права оренди та можливість відчуження такого права.

Отже суд приходить до висновку, що вимоги договору сторонами виконуються і представник позивача визнає, що відповідач в відповідності з договором оренди користується земельною ділянкою, належною позивачу, за що сплачує орендну плату. У спірному договорі наявні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі»і ці умови сторонами договору виконуються. Відсутність в договорі такої умови як умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, кореспондується з п. 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України та із змістом Закону України «Про оренду землі»який не передбачає можливості визначення грошової оцінки права оренди, а також можливості відчуження такого права.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову і вважає необхідним відмовити позивачу у визнанні договору оренди земельної ділянки недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 115, 203, 210, 215, главою 58 ЦК України, ст.ст. 125, 126, п. 15 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 11, 15, 17, 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 10, 11, 60, 57, 59, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

          В задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ «Дружба»про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним –відмовити в повному обсязі.

          Рішення може бути повністю або частково оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Амвросіївський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СуддяЕ.А. Радченко