ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"02" квітня 2008 р. | Справа № 5/7-08-103 |
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “ЕК Одесаобленерго”, м. Одеса.
до відповідача: Приватного підприємства „Фірма Орлан”, Одеська область, смт. Великодолинське.
про стягнення 22 182, 46 грн.
Суддя Могил С. К.
Представники:
від позивача: Пойманова Н. А., на підставі довіреності,
від відповідача: Величко Ю. В., на підставі довіреності.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 19.03.2008 року до 02.04.2008 року у відповідності з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство “ЕК Одесаобленерго” 20.02.2008 року звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства „Фірма Орлан” заборгованості за ПДВ.
Відповідач подав до суду відзив на позов від 19.03.2008 року відповідно до якого позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі та просив суд у задоволенні позову відмовити на підставі доводів та заперечень викладених у відзиві.
В процесі розгляду справи з боку позивача та відповідача до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданнях судом були розглянуті та залучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.
Розглянув матеріали справи, суд встановив:
Між відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та Приватним підприємством „Фірмою „Орлан” був укладений договір № 450 від 20.12.2004 року про постачання електричної енергії.
За умовами укладеного договору, позивача було зобов’язано відпускати відповідачу електричну енергію у відповідності з встановленими даним договором умовами та величинами споживання електричної енергії, а відповідача сплачувати за фактично використану електричну енергію у строки які передбачено договором та виконувати інші зобов’язання передбачені договором.
У відповідності до укладеного договору, він набрав чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. У матеріалах справи відсутні будь-які заяви або листи однієї з сторін за договором про відмову від договору або припинення його дії, таким чином станом на дату подання позову договір є дійсним і обов’язковим для виконання сторонами.
Як зазначає позивач, у відповідача станом на дату подання позову існувала заборгованість за ПДВ у сумі 22 182, 46 грн. За твердженням позивача, вказана заборгованість виникла у відповідача в зв’язку з перевищенням договірної величини споживання електроенергії у березні 2005 року. В обґрунтування своїх вимог позивачем до суду було подано рахунки за активну електроенергію, звіти відповідача про кількість спожитої електроенергії, а також розрахунок суми за ПДВ з відповідними повідомленнями та доказами, що підтверджують перевищення договірної величини споживання електроенергії.
Ґрунтуючись на наданих документальних доказах та вимогах Закону України “Про електроенергетику” і Правил користування електроенергією, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 22 182, 46 грн. боргу за ПДВ.
Відповідач позовні вимоги позивача не визнав. Як на підставу своїх заперечень відповідач звертав увагу суду на той факт, що за своєю правовою природою борг за ПДВ є видом штрафної санкції, для стягнення яких Цивільним та Господарським кодексами встановлені скорочені (спеціальні) строки позовної давності в один рік. Крім того, відповідач вважає, що стягнення п’ятикратної вартості спожитої електроенергії на даний час є неможливим, оскільки відповідно до Закону України „Про електроенергетику” були внесені зміни та на даний час стягнення санкції за ПДВ можливо лиже у двократному розмірі, в зв’язку з тим, що відповідно до Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства має зворотну дію у часі у тому випадку, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Разом з тим відповідач зазначає, що у позивача не було достатньо обґрунтованих підстав для нарахування санкцій за ПДВ, оскільки на дату коригування вартість спожитої електроенергії була сплачена у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, між сторонами разом з додатками був укладений договір про постачання електроенергії № 450 від 20.12.2004 року предметом якого є умови та порядок постачання електроенергії позивачем та її оплата відповідачем.
У відповідності з умовами укладеного договору відповідача було зобов’язано проводити остаточний розрахунок за електроенергію на підставі рахунку у термін 5 операційних днів після дати виписки рахунку.
Відповідно до п. 5.2 договору, за підсумками розрахункового періоду договірна величина споживання електроенергії коригується постачальником до рівня фактично оплаченої за цей розрахунковий період величини спожитої електроенергії як в сторону збільшення так і в сторону зменшення. В пункті 4.2.2 укладеного договору сторони домовились про те, за перевищення договірних величин споживання електроенергії та потужності, Споживач сплачує Постачальнику п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої та скоригованої величини до рівня фактично оплаченої, а також п’ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду та договірною величиною потужності на поточний рахунок з спеціальним режимом використання Постачальника... Щодо проведення коригування та стягнення санкцій за перевищення скоригованого ліміту споживання електроенергії, то такі умови також передбачені додатком №1 до договору.
Згідно з Правилами користування електричною енергією договірна величина споживання електричної енергії, це узгоджений в договорі між постачальником електричної енергії і споживачем обсяг електричної енергії, який може бути спожитий споживачем за відповідний розрахунковий період. Гранична величина обсягу споживання –обсяг споживання електричної енергії, який визначається для споживачів постачальником електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до порядку, встановленого чинними нормативно –правовими актами. За положеннями Правил користування електричною енергією, договір на постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії і споживачем, та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Як видно з договору та зазначено у його умовах, між сторонами по справі були узгоджені питання щодо проведення коригування ліміту та доведення до споживача скоригованих величин споживання електричної енергії. Також у договорі передбачено умови проведення коригування ліміту споживання електроенергії у разі несвоєчасної оплати і стягнення санкцій в порядку ст. ст. 26, 27 Закону України „Про електроенергетику”, з зазначенням порядку проведення коригування, доведення скоригованої величини споживання електричної енергії, виставлення рахунків за перевищення скоригованої величини та їх оплати.
Судом встановлено, що кількість та обсяги електричної енергії та потужності на кожен місяць 2005 року між сторонами були визначені у додатку №1 до договору, а також те, що у березні 2005 року відповідачем споживалась електрична енергія. Вказані обставини підтверджуються наданими до суду звітом відповідача про обсяги спожитої електроенергії та відповідним рахунком за активну електроенергію.
При встановленому ліміті споживання електроенергії на березень 2005 року на рівні 22000 кВт/г відповідачем фактично було спожито 35816 кВт/г.
Відповідно до Правил користування електроенергією остаточний розрахунок за електричну енергію здійснюється споживачами відповідно до показів розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку зазначається у договорі або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунку для споживачів, які здійснюють розрахунки через свою територіально відокремлену головну організацію.
Як видно з матеріалів справи позивачем відповідачу був виставлений рахунок на оплату спожитої активної електроенергії. Згідно рахунку строк його оплати було встановлено у термін п’ять днів та відповідача було попереджено про припинення постачання електроенергії у разі прострочення його оплати. Як видно з рахунку, його було отримано особисто представником відповідача (головним енергетиком) 23.03.2005 року. За умовами укладеного договору сторони домовились про те, що кінцевий розрахунок за спожиту електроенергію необхідно здійснити протягом п’яти днів після дати отримання рахунку. Відповідно до рахунку, датою його остаточної оплати було визначено 06.04.2005 року. Як встановлено судом, відповідач оплатив виставлений позивачем рахунок в два етапи –08.04.2005 року та 11.04.2005 року.
З урахуванням того, що відповідач своєчасно не сплатив вартість спожитої електроенергії, позивачем, відповідно до п. 5.2 договору було проведено коригування договірної величини споживання електроенергії до рівня фактично сплаченого за цей період обсягу спожитої активної електроенергії, а саме до 0 кВт/г. Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням від 11.04.2005 року №246 про коригування граничної величини споживання електроенергії (вручено відповідачу 11.04.2005 року). На підставі проведеного коригування позивачем відповідачу 25.04.2005 року був виставлений рахунок на оплату санкцій за ПДВ у розмірі 29 461, 89 грн. В наступному, частка нарахованих санкції за ПДВ позивачем була сторнована на суму 7 279, 43 грн. Таким чином, сума санкцій за ПДВ яка підлягає оплаті відповідачем становить 22 182, 46 грн.
Проте, ст. 27 Закону України “Про електроенергетику” встановлено, що правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Одним з видів правопорушень в електроенергетиці є крадіжка електричної і теплової енергії, у тому числі споживання електроенергії понад договірні величини, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку. Відповідно до ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” (в редакції що діяла в спірний період) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Слід зазначити, що Закони, які б відповідно до ст. 92 Конституції України визначали дії, щодо споживання електричної енергії понад граничну величину, скориговану відповідно до п. 11 Порядку постачання електричної енергії споживачам, злочином або адміністративним правопорушенням і встановлювали кримінальну або адміністративну відповідальність за такі дії відсутні.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що передбачена ч. 5 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” санкція, про що зазначається у ст. 27 названого Закону, на думку суду, за своєю природою є господарсько –правовою відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання і є штрафною санкцією.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність для стягнення штрафних санкцій строком в один рік. Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, з урахуванням вимог відповідача про застосування строку спеціальної позовної давності, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “ЕК Одесаобленерго” до Приватного підприємства „Фірма Орлан” про стягнення штрафних санкцій за ПДВ у березні 2005 року у розмірі 22 182, 46 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності встановлений Цивільним кодексом України.
Разом з тим суд відхиляє інші доводи відповідача викладені у відзиві, оскільки вони необґрунтовані, не підтверджені документально і спростовуються матеріалами справи. Під час розгляду справи відповідачем до суду не було належним чином доведено та доказано належне виконання своїх зобов’язань за договором. У відповідності з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Також не приймаються до уваги та відхиляються доводи відповідача про те, що стягнення п’ятикратної вартості спожитої електроенергії на даний час є неможливим, оскільки до Закону України „Про електроенергетику” були внесені зміни та на даний час стягнення санкції за ПДВ можливо лиже у двократному розмірі, оскільки акт цивільного законодавства має зворотну дію у часі у тому випадку, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи виходячи з наступного.
Як встановлено судом, на момент виникнення між сторонами спірних відносин ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” передбачала стягнення санкцій за перевищення договірних величин споживання електроенергії у п’ятикратному розмірі спожитої електроенергії. Згідно з Законом України Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" були внесені зміни у частину десяту ст. 24 і частинах п'ятій та шостій ст. 26 де слово "п'ятикратної" в усіх відмінках замінено словом "двократної" у відповідному відмінку. Дійсно, ст. 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Проте, відповідно до рішення Конституційного суду України у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року положення частини першої ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази та доводи сторін викладені у судових засіданнях в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Судові витрати віднести на рахунок відповідача, у відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення підписано 09.04.2008 року.
Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Могил С.К.