У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.03.08 Справа №22/410/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Колодій Н.А. , Мірошниченко М.В.
при секретарі: Соколов А.А.
За участю представників:
на позивача: Слятіна Д.О. – довіреність №021/35 від 01.01.2008 року;
відповідача: Шостак О.М. – довіреність №08/04 від 08.01.2008 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м. Запоріжжя
рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2007р.
у справі №22/410/07
за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м. Запоріжжя
до відповідача: Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м. Запоріжжя
про стягнення суми
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство «Український графіт», м. Запоріжжя, звернулось до господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м. Запоріжжя 24707,04грн. основного боргу, 12847,12 грн. пені, 4131,01грн. інфляційних та 870,74грн. – 3% річних.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 03.12.2007р. у справі №22/410/07 (суддя Скиданова Ю.О.) позов задовольнив частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 24707,04грн. основного боргу, 4131,01грн. інфляційних втрат, 870,74грн. 3% річних, 1185,26грн. пені, 308,94грн. державного мита та 85,66грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов’язання по Договору №804/49132/04 від 01.10.2004р. не виконав, документальних доказів погашення боргу суду не надав. З огляду на це основна суму боргу підлягає задоволенню, крім того керуючись ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних. У частині стягнення пені позов підлягає частковому задоволенню з огляду на приписи Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити вимоги. Зазначає, що розрахунок суми пені було зроблено у відповідності до підпункту 4.1 п.4, Договору №804/49132/04 від 01.10.2004р., який передбачає пеню у розмірі 0,5% від суми оплати за кожен день прострочення. Законність обґрунтування розрахунку пені підтверджується ч.4 ст.231 ГК України.
Скарга прийнята до розгляду та призначена слуханням на 06.03.2008р.
Державне підприємство «Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м. Запоріжжя у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що згідно ст.230 ГК України, неустойка та пеня не є тотожними. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №413 від 06.03.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії: головуючого – Коробка Н.Д., суддів: Колодій Н.А., Мірошниченко М.В.
В судовому засіданні 06.03.2008р., представники позивача і відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
За клопотанням представників сторін, розгляд справи вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни чи скасування рішення в силу наступного.
Згідно встановлених обставин справи, 01.10.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Український графіт», м. Запоріжжя та Державним заводом вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м. Запоріжжя було укладено договір №804/49132/04. Згідно зазначеного договору позивач виконує наступні послуги: безперебійне забезпечення позивача технічною водою, технічне обслуговування та поточний ремонт водообігу НОВ-2 ГЗ позивача. Відповідач в свою чергу повинен своєчасно сплачувати послуги у порядку встановленому цим договором.
Як вірно встановлено господарським судом, ВАТ «Український графіт» (позивач) виконав послуги по технічному обслуговуванню та поточному ремонту обслуговування водообігу НОВ -2 для ДЗ «Вуглекомпозит» (відповідач) на загальну суму 24707,04грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 07.08.2006р., та виставив рахунок № 44818 від 31.07.2006р. на оплату вищевказаних робіт.
За умовами п.3.2 укладеного договору, відповідач повинен був після підписання акту прийому – сдачі виконаних робіт розрахуватися із позивачем за виконані роботи не пізніше 5 банківських днів. Відповідач взяті на себе зобов’язання за договором, щодо своєчасної оплати виконаних робіт, не виконав, внаслідок чого у нього виникає перед позивачем заборгованість у сумі 24707,04грн.
Стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором №804/49132/04 на загальну суму 24707,04грн., пені у розмірі 12847,12грн., інфляційних витрат у сумі 4131,01грн., 3% річних у сумі 870,74грн. стало предметом позову у суді першої інстанції.
Відповідно до встановлених обставин справи, пояснень представників сторін, вбачається, що відповідачем визнано суму заборгованості. У той же час, у відзиві на позовну заяву від 03.12.2007р. № 08/607, відповідач просить обмежитися стягненням суми лише основного боргу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України.
Оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Не надано таких доказів і на час розгляду справи в апеляційній інстанції. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 24707,04грн. основного боргу.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується зі стягненням інфляційних витрат та 3% річних. За період з 15.08.2006р. по 30.10.2007р. позивачем правомірно нарахована сума 870,74грн. 3% річних. За період з серпня 2006р. по вересень 2007р. нарахована сума 4131,01грн. інфляційних втрат.
У той же час, згідно розрахунку пені, що міститься у позовній заяві по справі №22/410/07, позивач нарахував її розмір виходячи з 0,5% від суми боргу за кожен день прострочки, відповідно до підпункту 4.1 п.4, Договору №804/49132/04 від 01.10.2004р. За прострочення виконання грошового зобов’язання за загальний період з 30.10.2006р. по 10.02.2007р. позивачем нараховано відповідачу 12847,12грн. пені.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що такий розрахунок не відповідає вимогам ст.1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, відповідно до яких платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На підставі викладеної норми, місцевим господарським судом обґрунтовано перераховано розмір пені, та частково задоволено вимоги про стягнення пені в сумі 1185,26грн. В решті вимог про стягнення пені слід відмовити як необґрунтовано заявлені.
Суд першої інстанції обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України, оскільки відповідачем не було доведено та не надано належних доказів в підтвердження того, що порушення умов договору сталось внаслідок форс-мажорних обставин.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що господарський суд Запорізької області вірно застосував норми матеріального і процесуального права та правильно прийняв рішення про часткове задоволення вимог позивача, правових підстав для скасування або зміни рішення господарського суду немає.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника – позивача у справі.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м. Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2007р. у справі № 22/410/07– залишити без змін.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Колодій Н.А. Мірошниченко М.В.