21.11.2011

Справа  № 2-193/2011 року

  РІШЕННЯ

Іменем України

(Повний текст рішення виготовлений 25.11.2011 року)

21 листопада 2010 року Ленінський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1  в складі:

                                                            головуючої: судді                    Красікова С.І.

                                                        при секретарі:                         Муслєдінової Е.А.

розглянувши у відкритому   судовому засіданні  смт. Леніне  цивільну справу за позовом позовом  ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» про стягнення заробітної плати, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, вихідної допомоги, визнання формулювання причин звільнення таким, що не відповідає законодавству та змінення формулювання причин звільнення, зобов’язання повернути трудову книжку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду АР Крим з позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 березня 2010 року між ним та директором ТОВ «Електрокар»ОСОБА_4 був укладений трудовій договір та він був прийнятий на посаду водія з виплатою йому заробітної плати  в час простою та ремонту. У період з 28.03.2010 року по 26.06.2010 року він всупереч вимогам ст. 31 КЗпП України виконував роботу яка не була обумовлена трудовим договором, а саме здійснював ремонтні роботи на території підприємства та його згода на це була отримана. Виконувати роботу водія він почав з 27 липня 2010 року та за цей час роботи він жодного разу не отримав заробітну плату. Роботу водія він почав здійснювати на технічно несправному автомобілі про що він неодноразово доповідав керівництву підприємства, однак йому надавалися команди продовжувати роботу. У зв’язку з тим що відповідач суттєво порушував вимоги трудового законодавства, ОСОБА_3 прийняв рішення розірвати трудовій договір на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та 17 серпня 2010 року він передав автомобіль по акту  головному механіку ТОВ «Електрокар»ОСОБА_5, а на підприємство направив заяву про розірвання договору з 20 серпня 2010 року. Позивач вважає що відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства України та контракту, так як на протязі п’яти місяців не виплачував йому заробітну плату, відмовлявся повернути трудову книжку у зв’язку з чим позивач був позбавлений можливості на працевлаштування. Позивач просить стягнути з відповідача заробітну плату за період з 17.03.2010 року по 20.08.2010 року у сумі 25.760 гривень, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21.08.2010 року по 09.06.2011 року у сумі 48.256 грн., моральну шкоду у сумі 5.000 грн., вихідну допомогу в  розмірі трьохмісячного заробітку, зобов’язати відповідача видати позивачу трудову книжку, визнати формулювання причин звільнення, яка вказана у наказі № 48 від 23 серпня 2010 року про звільнення такою що не відповідає діючому законодавству, змінити формулювання причин звільнення  яку викласти  у наступному виді «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю ( ч. 3 ст. 38 КЗпП України)».

Позивач у судовому засіданні на задоволенні своїх позовних вимог на полягав у повному обсязі та пояснив, що у центрі зайнятості йому пропонували роботу в ТОВ «Електрокар»з оплатою праці у 5.000 гривень. Він звернувся в ТОВ «Електрокар»де з ним був укладений трудовій контракт та він був прийнятий на роботу водія. На підприємстві він працював з 17 березня 2010 року по 20 серпня 2010 року, однак був вимушений звільнитися у зв’язку тим що відповідач суттєво порушував трудове законодавство.  

Представник позивача за дорученням ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ «Електрокар»директор ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі та просив в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у запереченнях.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, всебічно дослідивши матеріали справи та давши ім оцінку, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з наступних підстав.  

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має право  в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду  за захистом  своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 16 ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_1 або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги позивача про  визнання формулювання причин звільнення, яка вказана у наказі № 48 від 23 серпня 2010 року про звільнення такою, що не відповідає діючому законодавству, змінення формулювання причин звільнення,  яку викласти  у наступному виді «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю ( ч. 3 ст. 38 КЗпП України)»є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.                                                

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України «Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.»

Як слідчить з матеріалів справи: наказу № 24 від 16.03.2010 року (а.с. 56) ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в ВАТ «Електрокар»на посаду водія-експедитора з 17.03.2010 року, що також підтверджується копією особистої карточки  № 93 (а.с. 104), копією контракту № 18 від 17.03.2010 року (а.с. 105-106). Згідно  бухгалтерської довідки  № 88 від 27.09.2011 року ТОВ «Електрокар» станом на 26.09.2011 року заборгованості по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_3 у відповідача не має (а.с. 110). Згідно заяви позивача від 17.08.2010 року (а.с. 5-6) останній у зв’язку з тим що відповідача істотно порушує умови контракту вважати трудовий контракт закритим та звільнити його за власним бажанням з 20.08.2010 року.  

Однак  з пояснень позивача у судовому засіданні вбачається, що на протязі усього часу роботи на підприємстві він заробітну плату не отримував, однак згідно контракту, який він підписував, а не той який наданий відповідачем у судовому засіданні, його заробітна плата мала бути складати 5000 грн. щомісяця.

Суд вважає що не виплата заробітної плати є грубим порушення трудового законодавства Україна, а саме ст.ст. 94, 97, 115 КЗпП України та тягне за собою розірвання трудового контракту на підставі  ч. 3 ст. 38 КЗпП України згідно заяви позивача від 17.08.2010 року (а.с. 5-6).

Суд, враховуючи ту обставину, що позивач ОСОБА_3 має бути звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, то йому  на підставі  ст. 44 КЗпП України відповідачем має бути виплачена вихідна допомога  у розмірі трьохмісячного середнього заробітку. Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі трьохмісячної  середньої заробітної плати є обґрунтованими.   

Вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати за період з 17.03.2010 року по 20.08.2010 року у сумі 25.760 грн. підлягають задоволенню з тих підстав, що  як встановлено судом  у судовому засіданні, позивач за весь час роботи у відповідача не отримував заробітну плату, та остання, як слідчить з довідки відповідача позивачу не нараховувалась та не сплачувалась (а.с. 110).  

Згідно ст. 94 КЗпП України «Заробітна плата - це винагорода , обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану  ним роботу.»та ії не виплата  є грубим порушення ст. 43 Конституції України та ст.ст, 94, 97, 115 КЗпП України.

Суд враховуючи, що представник відповідача не надав суду довідки про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату, а також розрахунок заборгованості перед позивачем, вважає що при вирішенні даного спору необхідно виходить з суми заробітної плати 5.000 грн., згідно довідки Ленінського районного центу зайнятості №15\03-1214 від 13.09.2011 року (а.с. 96), з якої слідчить що ТОВ «Електрокар»у 2010 році подавав звіт за формою ЗПН «Про наявність вакансій»за професією водія з заробітною платою 5.000 грн.. Також суд при розгляді справи бере до уваги розрахунок, наданий позивачем у судовому засіданні, у відповідності ст.ст. 57, 58 ЦПК України.  

Згідно ст. 48 КЗпП України «трудова книжка є основним документом  про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів.».

Відповідно до частин 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки»трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

На підставі вищевказаного, суд вважає що вимоги позивача про зобов’язання відповідача видати позивачеві трудову книжку є обґрунтовані, так як факт того що трудова книжка знаходиться у відповідача підтверджується поясненнями позивача, наданими останнім у судовому засіданні, наказам №24 від 16.03.2010 року (а.с. 56) ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в ВАТ «Електрокар»на посаду водія-експедитора з 17.03.2010 року,  копією особистої карточки  № 93 (а.с. 104), копією контракту № 18 від 17.03.2010 року (а.с. 105-106), з яких вбачається що трудова книжка знаходиться на підприємстві.  Суд критично відноситься к поясненням відповідача, що у нього не має трудової книжки позивача ОСОБА_2А, так як це суперечить дійсним обставинам справи та вимогам КЗпП України, які регламентують порядок прийнята на роботу, а саме ст. 48 КЗпП України.

У зв’язку з тим, що відповідач відмовляється  видати позивачеві трудову книжку, то на підставі ст. 47 КЗпП України останній позбавлений можливості працювати, та на думку суду має право на виплату йому середнього заробітку  за час вимушеного прогулу, а таму вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 48.256 грн. також є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 5.000 гривень підлягають задоволенню частково у сумі 2.500 гривень, так як позивачем не надано суду достатніх доказів що йому була заподіяна моральна шкода у сумі 5.000 грн.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 36, 38, 44, 47, 48, 94, 97, 115, 116, 231, 235, 237-1КЗпП України,  ст.ст. 3, 7, 10,11, 88,179,208,209, 212-215,218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» про стягнення заробітної плати, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, вихідної допомоги, визнання формулювання причин звільнення такою що не відповідає законодавству та змінення формулювання причин звільнення, зобов’язання повернути трудову книжку задовольнити частково.

Визнати формулювання причин звільнення, зазначених в наказі № 48 від 23 серпня 2010 року про звільнення ОСОБА_2 таким, що не відповідає діючому законодавству.

Вважати  ОСОБА_2, водія- експедитора ТОВ «Електрокар»звільненим   на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України   з 20  серпня 2011 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час праці з 17 березня 2010 року по 20 серпня 2010 року у сумі 25.760 (двадцять п’ять тисяч сімсот шістдесят) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу  з 21 серпня 2010 року по 09 липня 2011 року у сумі 48.256 (сорок вісім тисяч двісті п’ятдесят шість) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду  у сумі 2.500 (дві тисячі п’ятсот) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрокар» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у сумі 15.000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Зобов’язати  Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрокар»видати ОСОБА_2 трудову книжку.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 5.000 (п’ять тисяч) гривень.

В інший частині в задоволені позовних вимог відмовити.

Стягнути  з  Товариства з Обмеженою відповідальністю»Електрокар» на користь держави судовий збір  в сумі 915 (дев’ятсот п’ятнадцять) гривень 16 копійок.

Рішення  може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки ОСОБА_1 у м. Феодосії через Ленінський районний суд АРК протягом десяти днів з дня   його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні  у судовому засіданні  під час проголошення  судового рішення, можуть  подати апеляційну скаргу  протягом десяти днів  з дня отримання  копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання  апеляційної скарги,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання  апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після  розгляду  справи апеляційним  судом.  

Суддя Ленінського районного суду

Автономної Республіки ОСОБА_1Красіков