ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2011 р.
Справа № 11/5027/129/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоТатькова В.І.
суддів :Прокопанич Г.К.,
Хрипуна О.О.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу ПП ОСОБА_4
на постановуЛьвівського апеляційного
господарського суду від 01.08.2011 р.
та рішеннягосподарського суду Чернівецької
області від 20.04.2011 р.
у справі№ 11/5027/129/2011 господарського
суду Чернівецької області
за позовом ПП ОСОБА_4
доПП ОСОБА_5
простягнення 50 645,95 грн.
за участю представників:
від позивача- не з'явилися
від відповідача- не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2011 року ПП ОСОБА_4 звернулася до господарського суду Чернівецької області з позовом до ПП ОСОБА_5 та просила суд стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 50 645,95 грн.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 20.04.2011 р. (суддя Гушилик С.М.) позов задоволено частково: стягнуто з ПП ОСОБА_5 на користь ПП ОСОБА_4 385,57 грн. інфляційних, 767,35 грн. штрафу, 24,53 грн. державного мита та 11,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення боргу в сумі 6 350 грн., штрафу в сумі 37 440,65 грн. та інфляційних в сумі 402,38 грн. відмовлено за безпідставністю; в частині стягнення боргу в сумі 1 300 грн. провадження у справі припинено; в частині стягнення адвокатських витрат в сумі 4 000 грн. відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 р. (головуючий суддя: Марко Р.І., судді: Процик Т.С., Мурська Х.В.) рішення господарського суду Чернівецької області від 20.04.2011 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ПП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача боргу в сумі 1 300 грн., штрафних санкцій в сумі 13 824 грн., інфляційних витрат в сумі 385,57 грн., витрат на правову допомогу адвоката в сумі 4 000 грн., державне мито в сумі 506,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 236 грн., мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 08.07.2009 р. між сторонами укладено Угоду на розміщення реклами (надалі –Угода), відповідно до умов якої Замовник зобов'язався замовити, а Виконавець – виготовити та розмістити рекламу на узгоджену сторонами частину поверхні кузова тролейбусів відповідно до макету Замовника.
Пунктом 3.1. Угоди передбачено, що рекламна продукція повинна бути нанесена на один тролейбус, розмір оплати становить 1 600 грн. за один тролейбус, а сума Угоди складає 9 600 грн. за 6 місяців.
Згідно п. 3.2. Угоди щомісячна оплата за даною Угодою здійснюється Замовником не пізніше 5 числа поточного місяця. Протягом 5 банківських днів після підписання даної Угоди Замовник повинен перерахувати попередню оплату за 3 місяці на рахунок Виконавця.
У відповідності з п. 3.4. виконання сторонами умов даної Угоди щомісячно підтверджується актом виконаних робіт, підписаного двома сторонами.
Відповідно до п. 6.3 Угоди у випадку, якщо замовник не підпише акт виконаних робіт і не позначить недоліки, які необхідно виправити, акт виконаних робіт буде вважатись підписаним, а робота виконаною.
Відповідно до п. 7.1. Угоди дана Угода укладена на термін 6 місяців та набирає чинності з моменту розміщення реклами Замовника та підписання акту виконаних робіт.
У п. 7.3. зазначено, що Угода вважається продовженою на такий же термін, якщо за один місяць до її закінчення жодна із сторін письмово не заявить про бажання її розірвати.
В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Угоди виникли зобов'язальні відносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.07.2009 р. відповідачем було здійснено оплату за три місяці розміщення реклами та підписано акт виконаних робіт. Отже, відповідно до п. 7.1. Угоди вона набрала чинності з липня 2009 року і мала діяти до січня 2010 року.
Позивач виконав умови Угоди в повному обсязі, надавши рекламні послуги в період з липня 2009 року по травень 2010 року (включно), що підтверджується, зокрема, актами виконаних робіт.
З матеріалів справи вбачається, що ПП ОСОБА_4 було направлено акти виконаних робіт за період з липня 2009 року по травень 2010 року та рахунки-фактури, які відповідач не повернув позивачу.
Оскільки ПП ОСОБА_5 не висловив свого бажання розірвати угоду, її строк автоматично було пролонговано на такий же термін (6 місяців) та на таких же умовах.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
З огляду на зазначене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач дійсно надав відповідачу послуги в зазначений вище період на загальну суму 17 600 грн.
Судами встановлено, що згідно поданого сторонами акту звірки розрахунків відповідач проводив оплату послуг несвоєчасно та в неповному розмірі, що призвело до виникнення заборгованості, станом на день звернення з позовом в сумі 1 300 грн., а не як стверджує в позові позивач 7 650 грн. Оплата за виконані послуги також підтверджена копіями платіжних доручень.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 6 350 грн.
Зважаючи на те, що після звернення з позовом відповідач погасив суму заборгованості у розмірі 1 300 грн., що підтверджено копією платіжного доручення від 31.03.2011р. № 541, господарський суд Чернівецької області обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди дійшли вірних висновків, що нарахування збитків завданих інфляцією (за період з січня по грудень 2010 року) склало 385,57 грн., враховуючи суму боргу та проплати зроблені по ньому, а тому правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків, завданих інфляцією, в сумі 402,38 грн.
Згідно з умовами Угоди за несвоєчасне проведення розрахунків Замовник сплачує штраф в розмірі 1 % від суми Угоди за кожен день прострочення.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Враховуючи умови Угоди та норми чинного законодавства, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що розмір штрафу, який є обґрунтованим, становить 13 824 грн.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 511 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з і ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Місцевий та апеляційний господарські суди, врахувавши, що на момент звернення з позовом розмір заборгованості становив 1 300 грн., визначивши, що штрафні санкції в розмірі 13 824 грн. є надмірно великими порівняно з розміром заборгованості, на момент прийняття рішення у справі, сума основного боргу є повністю погашена, на даний час відповідач знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності, обґрунтовано дійшли висновку, що розмір штрафних санкцій слід зменшити до суми 767,35 грн., яка розрахована з врахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується штраф, в решті вимог про стягнення штрафу в розмірі 37 440,65 грн. позивачу слід відмовити.
Також, підставними та обгрунтованими є висновки судів щодо відмови стягнути з відповідача адвокатські витрати, виходячи з наступного.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місяці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на те, що позивач не надав судам жодних фінансових документів, які б свідчили про сплачені адвокату кошти та обґрунтованого розрахунку витрат на правову допомогу, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні заявлених вимог в частині стягнення адвокатських витрат в сумі 4 000 грн.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішення та постанови не вбачається.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПП ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 р. та рішення господарського суду Чернівецької області від 20.04.2011 р. у справі № 11/5027/129/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя В. Татьков
С у д д і Г. Прокопанич
О. Хрипун