ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "08" грудня 2011 р.                                                                                    Справа № 8/61  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддівМіщенка П.К.,

Заріцької А.О.

Поліщука В.Ю.

розглянувши

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року

у справі

господарського суду

за заявою

до№ 8/61

Львівської області

ОСОБА_4

закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод"

про визнання банкрутом

В судовому засіданні взяли участь представники:

ОСОБА_4,

ЗАТ "Львівський керамічний завод" –Манько Л.І.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 01.07.2009р. було порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном ЗАТ "Львівський керамічний завод"  та розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Пурія Р.П.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року (суддя Гутьєва В.В.) було відмовлено ОСОБА_4 у визнанні кредитором ЗАТ "Львівський керамічний завод".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий Мирутенко О.Л., суддів Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року у справі №8/61 змінено в частині розміру заявлених кредиторських вимог та відмовлено громадянину ОСОБА_4 у визнанні його кредитором ЗАТ "Львівський керамічний завод" з вимогами у розмірі 361088 грн. В решті ухвалу господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року у справі №8/61 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою  до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року у справі №8/61, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, судами попередніх інстанцій  при прийнятті оскаржуваних  актів про включення  до реєстру вимог кредиторів його кредиторських вимог, не досліджувались документи, які підтверджують фактичне виконання договорів, а відтак і наявність заборгованості боржника перед кредитором.

Заслухавши пояснення представників скаржника, інших сторін,  обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника було опубліковано в офіційному друкованому органі - газеті "Голос України" за № 170 від 14.09.2010 р.

12.10.2010 р. на адресу господарського суду Львівської області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_4 з грошовими вимогами до боржника на суму 20 250,00 грн., як часткова оплата за житло по вул. Роксоляни, 51 в місті Львові. До заяви долучено копії розрахункових документів про внесення вказаних коштів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 березня 2011 р. ОСОБА_4 подав до суду уточнення до заяви з вимогами до боржника, яким повідомив суд, що приватним підприємством "Експерт Маш" 17.02.2011 р. було проведено оцінку незавершеного будівництва квартири №86 у незавершеному будівництві п’ятиповерхової двосекційної будівлі будинку, згідно з якою вартість об’єкта оцінки станом на 17.02.2011р. становить 361 088 грн. і просив суд долучити в якості доказів до матеріалів справи висновок про вартість майна № 17/02 від 17.02.2011 р. та визнати його – ОСОБА_4 кредитором ЗАТ "Львівський керамічний завод" на суму 361 088 грн.

Розпорядником майна відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" разом з боржником розглянуто вимоги ОСОБА_4 та відхилено їх повністю, оскільки такі є майновими вимогами, про що розпорядник майна письмово повідомив заявника і господарський суд.

Відмовляючи, у визнанні ОСОБА_4 кредитором ЗАТ "Львівський керамічний завод" суди виходили,  з того вимога ОСОБА_4 по суті є вимогою майнового характеру, оскільки боржник - ЗАТ "Львівський керамічний завод"  має перед ним лише одне зобов’язання –передати йому квартиру, або забезпечити його житловим приміщенням, а отже, зобов’язання боржника перед заявником не є грошовими зобов’язаннями у розумінні ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та  не підлягають визнанню в процедурі банкрутства.

Але з такими висновками суду як першої так і апеляційної інстанції погодитись  не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім  переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції належним чином не дослідив обґрунтованість заявлених кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника, та відповідність їх вимогам чинного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Нормою вказаної статті передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Виходячи з аналізу положень вказаної статті до складу грошових зобов'язань не включаються речово-правові вимоги з повернення індивідуально-визначеного майна або майна, визначеного родовими ознаками, оскільки кредитор в цьому випадку має речово-правову вимогу, а не вимогу грошового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, у процесі приватизації Львівського керамічного заводу та створення ВАТ "Львівський керамічний завод", правонаступником якого є боржник, останньому було передано в управління незавершений будівництвом житловий будинок у по вул. Роксоляни, 51 в місті Львові. Спосіб управління даним майном полягав у завершенні будівництва акціонерним товариством і забезпечення працівників підприємства житлом. Зокрема, розділом 5 Плану приватизації Львівського керамічного заводу, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 08.02.1994 року № 058, було визначено, що житловий будинок добудовується, заселяється та передається на баланс місцевої ради.

Будівництво житлового будинку по вул. Роксоляни, 51 в місті Львові здійснювалось за рахунок коштів товариства та залучених коштів працівників заводу, що підтверджується поясненнями представника боржника, рішеннями вищого органу управління боржника, листом РВ ФДМУ по Львівській області від 08.02.2011 року № 10-02-00824 та листом прокуратури Залізничного району м. Львова № 171-09 від 27.10.2009 року.

Упродовж 2003 - 2005 років ОСОБА_4 перерахував боржнику 20250 грн. з метою отримання в майбутньому квартири в зазначеному житловому будинку.

Згідно з цією статтею ст.1 Закону, під грошовим зобов’язанням слід розуміти зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до чинного законодавства  рішення суду  є законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Відмовляючи, у задоволенні заяви про визнання його кредиторських вимог до боржника суди попередніх інстанцій не диференціювали майнові та грошові вимоги кредитора, оскільки  належним чином не дослідили характер правовідносин, що склались між заявником та боржником, правову природу правовідносин між сторонами,  не дослідили, обставини виникнення грошових зобов'язань боржника перед кредитором з підстав цивільного законодавства та  виконання своїх зобов'язань.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанції є передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи та неналежним застосуванням норм законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від   06.06.2011 року та ухвалу господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року  в частині визнання ОСОБА_7 кредитором ЗАТ "Львівський керамічний завод" у справі № 8/61 скасувати.

Справу  в цій частині передати на розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий                                                                                Міщенко П.К.

С у д д я                                                                                Заріцька А.О.

С у д д я                                                                              Поліщук В.Ю.