Дата документу 28.04.2025 Справа № 335/8431/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/867/25  Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

Є.У.№ 335/8431/24 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду  цивільних справ:

головуючої:        Кочеткової І.В.,

суддів:                    Кухаря С.В.,

        Подліянової Г.С.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2   про стягнення заборгованості за комунальні послуги, в якому просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість за централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води у розмірі 49 748,98 гривень.

В обґрунтування позову вказав, що Концерн «МТМ» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, у зв`язку з чим в період з 01.10.2019 року по 31.05.2024 року надав відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Проте відповідачі свої зобов`язання по оплаті наданих послуг не виконують.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2024 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2   на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.02.2019 по 31.05.2024 в сумі 49 748 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального права, просить рішення суду скасувати,  і ухвалити по справі нове, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованість з 01.02.2019 по 31.05.2024 в сумі 24 054,01 грн.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував, що в квартирі було встановлено індивідуальний лічильник по обліку гарячої води (серійний номер 22424783), на підставі чого спростовуються нарахування на загальну суму 25 694 грн. Позивач був обізнаний про встановлення лічильника, повірку якого було проведено 15.10.2019. До лютого 2019 р. нарахування за гаряче водопостачання не відбувалося, так як відповідач не користувався водою. З лютого 2019 р. позивач почав безпідставно здійснювати нарахування за 1 особу, ігноруючи наявність облікового приладу.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили, втім це не заважає їх розгляду за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті  369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд  здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Вказаним вимогам Закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою.

Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.

Концерн «МТМ» надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 382490431 від 12.06.2014 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві власності належить по частки вищевказаної квартири (а.с.21).

Згідно з довідкою Концерну «Міські теплові мережі» за період з 01.02.2019 по 31.05.2024 відповідачі мають заборгованість по оплаті за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 загальним розміром 49 748,98 гривень (а.с. 16).

Розмір заборгованості підтверджується наданим Позивачем розрахунком (а.с. 17-20).

Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України від 02.06.2005 № 2633-ІV «Про теплопостачання» (далі – Закон № 2633-ІV), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, та іншими нормативно-правовими актами України.

В розумінні Закону № 2633-ІV та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який діяв до 30.04.2019, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), який діє з 01.05.2019, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У статті 1 Закону № 1875-IV зазначено, що для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Аналогічні норми містить стаття 1 Закону № 2189-VIII.

Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно зі статтею 13 Закону № 1875-IV, статтею 5 Закону № 2189-VIII позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами, а саме: надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Також, частиною четвертою статті 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, пункту 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

У статтях 19 та 25 Закону № 2633-IV зазначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 20 Закону № 2633-ІV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі вищевказаних норм права між позивачем та власниками вказаної квартири встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 , за яким проводились нарахування (а.с.17-20).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України

Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг. Зазначений висновок містить постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.

Отже встановивши, що відповідачі є співвласниками квартири, в яку позивачем надавалися послуги з теплопостачання, та мають заборгованість з їх оплати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про її стягнення.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що кількість спожитої гарячої води обліковувалась встановленим в квартирі приладом обліку, а тому проведені позивачем нарахування за нормою споживання на одну особу є неправомірними, суд вважає неспроможними.

Відповідно до п.п. 5, 12 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.

Пунктом 20 Правил визначено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Пунктом 14 Правил встановлено, що показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця.

Згідно зі абз. 3 п.2 ст.11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживач зобов`язаний щомісячно передавати показники водолічильника.

Якщо споживач вчасно не подав показники лічильника, то згідно із пунктом 11 Правил плата за послуги нараховується за нормативами (нормами) споживання пропорційно кількості мешканців квартири, з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

Відповідачі не передавали покази вузлів обліку гарячого водопостачання, тому нарахування протягом спірного періоду проводилося за нормами споживання пропорційно кількості мешканців квартири.

Згідно з п. 4 статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів – розподілювачів теплової енергії для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю показань відповідного вузла обліку/приладів – розподілювачів теплової енергії, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов`язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем комунальної послуги протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців (для послуг з теплопостачання – за середнім споживанням попереднього опалювального періоду).

У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів – розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Після відновлення надання показань вузлів обліку такими споживачами виконавець відповідної комунальної послуги або інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, зобов`язані провести перерахунок із споживачем, а для вузлів розподільного обліку – з усіма споживачами будівлі.

А відтак, чинне законодавство передбачає, що у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, але в подальшому після отримання показань квартирних засобів обліку підлягає перерахунку.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин відмови позивача у прийнятті від відповідача показників приладу обліку, звернення із заявою про здійснення перерахунку спожитої води, починаючи з початку виникнення заборгованості - лютого 2019 року, останній суду не надав.

Надані ОСОБА_1 до апеляційної скарги розрахунки на послуги житлово-комунальних послуг не містять показання квартирних лічильників. (а.с. 105-128), а тому не можуть підтверджувати обставини відмови позивача у прийнятті показників щомісяця протягом вказаного періоду з лютого 2019 року - травень 2024 року.

Тому самоусунення від виконання обов`язку по щомісячній передачі показів лічильника води призвело до того, що відповідачем не надавалася щомісячно інформація про витрачені позивачем куби води

У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги щодо нарахування позивачем оплати за спожиті послуги проведені позивачем нарахування за нормою споживання на одну особу щомісяця є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та вже були предметом розгляду в суді.

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча:        І.В. Кочеткова

Судді:        С.В. Кухар

        Г.С. Подліянова