Справа № 2-9134/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

20 вересня 2011 року                Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Черновського Г.В.

             при секретарі –Біжко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

                                                              ВСТАНОВИВ:

          У листопаді 2010 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд:

-  визнати кредитний договір №DNR0GA00000419 від 11 липня 2008 року недійсним;

- визнати договір іпотеки №DNR0GA00000419 від 11 липня 2008 року недійсним;

- судові витрати по справі стягнути з відповідача  

          22 грудня 2010 року вищезазначену позовну заяву було повернуто позивачу як неподану.

06 липня 2011 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області було скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року та справу було направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

01 серпня 2011 року ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська було відкрито провадження за вищезазначеною позовною заявою.

          Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, на його задоволенні наполягав.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.  

          Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

          Судом встановлені наступні факти:

          11 липня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №DNR0GA00000419. За умовами якого відповідач надав позивачу кредитні кошти в розмірі 72 984,86 доларів США.

          11 липня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язання, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки квартири №DNR0GA00000419.

          Твердження позивача, що укладений кредитний договір в іноземній валюті без отримання сторонами відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України вважається недійсним спростовується наступним.

Відповідно до ст.192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність`установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету, наявність якої не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, можна зробити висновок, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в`п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов`язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, а, отже, Декрет виокремлює операції, пов`язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку письмового дозволу - генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПриватБанк" за номером 22-3 від 21.09.09 р. (до перейменування банку діяла банківська ліцензія №22 від 04.01.01 р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.03 р.), де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Частиною 3 ст.533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, можливість надання і погашення кредиту в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

          Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

                    Відповідно до ст.ст.509, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, що інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

           Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно п.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, а саме:

- зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

          При укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

          Договори про надання кредиту укладаються па власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил.

          Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст.3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. За ст.632 ЦК України, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто вільною. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту у іноземній валюті. З свого боку банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти у іноземній валюті.

          За таких обставин, суд вважає можливим у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними –відмовити.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, -

 ВИРІШИВ:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про визнання кредитного договору недійсним –відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

          Суддя                                                                            Г.В.Черновськой