ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

          

19.10.06                                                                                           Справа№ 5/2468-13/248 А

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л.,   при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державної податкової інспекції у м. Трускавець, м. Трускавець Львівської області

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь», м. Трускавець Львівської області

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріксос –Трускавець», м. Трускавець Львівської області

про: визнання недійсним договору комісії від 29.08.05р. та зобов”язання кожної із сторін до повернення другій стороні у натурі всього одержаного на виконання договору комісії

Представники сторін:

від позивача: Боднар В.І. –ст.держ.податк.інсп.юр.сектору

від відповідача-1:           Заяць О.І. –представник, Рогак В.А. - представник

від відповідача-2:          Лазор А.О. –представник

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.49,51,186 Кодексу адміністративного судочинства України та право відводу, встановленого ст.ст.27-30 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заяв та клопотань про відвід судді - не подано.

Суть спору:

позовну заяву подано державною податковою інспекцією у м. Трускавець до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь»та товариства з обмеженою відповідальністю «Ріксос –Трускавець»про визнання недійсним договору комісії від 29.08.2005. та про зобов’язання кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору комісії на підставі ст.216 Цивільного кодексу України.

31.07.2006. судом відкрито провадження по справі та призначено розгляд на 26.09.2006.

26.09.2006. в судовому зсіданні представниками позивача подано заяву від 26.09.06р. №7109/100 про зміну позовних вимог, та виражено прохання про винесення рішення, яким визнати укладений договір комісії від 29.08.2005. між ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь»та ТзОВ «Ріксос –Трускавець»недійсним на підставі ст.181 Господарського кодексу України та ст.215 Цивільного кодексу України. Крім того, представниками позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору по суті. ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь» подано клопотання від 26.09.06р. (вх.№22444 від 26.09.06р.) про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечення явки представника.

Виходячи з клопотань сторін, ухвалою суду від 26.09.2006. строк вирішення спору продовжено та розгляд справи відкладено.

Представником позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримано і висловлено прохання про визнання недійсним договору комісії від 29.08.2005. з тих підстав, що в договорі комісії від 29.08.2005. відсутні істотні умови, які встановлені ст.1012 Цивільного кодексу України, при цьому зроблено посилку на ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст.215 та 203 Цивільного кодексу України.

Представником позивача також стверджується, що договір комісії від 29.08.2005. приховує в собі договір оренди, що має велике значення для нарахування і сплати податків, посилаючись при цьому на акти приймання-передачі в користування нерухомого та рухомого майна, підписані між ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь»та ТзОВ «Ріксос –Трускавець».

Тому, на думку представника позивача договір комісії від 29.08.2005. підлягає визнанню недійсним на підставі ст.181 Господарського кодексу України та ст.215 Цивільного кодексу України.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріксос –Трускавець»позовні вимоги письмово заперечено з підстав, викладених у запереченнях та виражено прохання про відмову в позові.

Як на підставу своїх заперечень представники відповідача-1 та відповідача-2 посилаються на пункт 3 статті 1012 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що умови про майно та ціну є істотними умовами лише такого договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно. А оскільки предметом договору комісії від 29.08.2005. є укладення угод, пов`язаних з наданням послуг, а не купівля чи продаж майна, то для договору комісії від 29.08.2005. умова про майно не є істотною.

Представники відповідачів зазначають, що нерухоме та рухоме майно надане відповідачем-1 відповідачу-2 не для подальшої реалізації, а безоплатно на виконання п. 3.1.4. договору комісії від 29.08.2005., згідно якого комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання зобов`язань перед третіми особами, як це і передбачено п.1 ст.1016 Цивільного кодексу України. Вказане підтверджується і самими актами приймання-передачі, в яких безпосередньо зазначено, що активи передаються на підставі та на виконання договору комісії від 29.08.2005.

При цьому представники відповідачів зазначають, що при укладенні договору комісії від 29.08.2005. сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Ознак визнання правочину удаваним, тобто вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, договір комісії від 29.08.2005. не має.

В поданих запереченнях проти позову представник відповідача-2 також зазначає, що договір комісії від 29.08.2005. є чинним, оскільки відповідає загальним вимогам чинності правочину, встановлених ст.203 ЦК України, тому, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підстави недійсності договору комісії від 29.08.2005р. - відсутні.

Крім цього, представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріксос –Трускавець»зазначає, що позов у даній адміністративній справі виходить за межі  компетенції Державної податкової інспекції, при цьому посилається на статтю 19 Конституції України та пункт 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступне:

між відповідачем-2 ТзОВ «Ріксос –Трускавець»(комісіонер) та відповідачем-1 ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь»(комітент) було укладено договір комісії від 29.08.2005., відповідно до умов якого, комісіонер зобов’язується за дорученням комітента за винагороду від свого імені та за рахунок комітента укладати угоди, пов`язані із організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в готельному комплексі «Ріксос –Прикарпаття», що знаходиться за адресою: 82200, вул. Городище, 8, м. Трускавець, Львівська область.

31.08.2005. між відповідачем-2 (комісіонер) та відповідачем-1 (комітент) було підписано додаткову угоду до договору комісії від 29.08.2005.

Відповідно до п.1 додаткової угоди від 31.08.2005. до договору комісії від 29.08.2005., п.3.1. договору доповнено підпунктом 3.1.4., згідно з умовами якого, комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання зобов’язань перед третіми особами.

Сторонами ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь»та ТзОВ «Ріксос –Трускавець»підписані акти приймання-передачі нерухомого та рухомого майна (від 09.09.05р., від 01.10.05р., від 30.11.05р. та від 30.12.05р.) , в яких зазначено, що активи передаються на підставі та на виконання договору комісії від 29.08.2005.

Мотивуючи постанову суд  виходив з наступного:

частина 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.  

Правила договору комісії регулюються главою 69 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до приписів ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Однак, у разі недотримання сторонами договору вимог щодо істотних умов договору зазначена обставина є підставою вважати цей договір неукладеним, а відтак, позовну вимогу про визнання його недійсним, через відсутність в ньому вказаної істотної умови –такою, що не ґрунтується на положеннях закону щодо недійсності угод.

Відповідно до ч.3 ст.1012 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Отже, умови про майно та ціну є істотними умовами лише такого договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно. А оскільки предметом договору комісії від 29.08.2005. є укладення угод, пов`язаних з наданням послуг, а не купівля чи продаж майна, то для договору комісії від 29.08.2005. умова про майно не є істотною.

Згідно ч.1 ст.1016 Цивільного кодексу України, як це і передбачено підпунктом 3.1.4. договору комісії від 29.08.2005., комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою.

На підставі та на виконання договору комісії від 29.08.2005., а саме підпункту 3.1.4. договору, відповідачем-1 безоплатно було передано відповідачу-2 нерухоме та рухоме майно, що підтверджується і самими актами приймання-передачі.

Відповідно ж до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Тому ознак визнання договору комісії від 29.08.2005. удаваним, тобто вчиненим сторонами для приховання договору оренди, судом не вбачається.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.

З приписів зазначеного пункту постанови Пленуму Верховного суду України випливає, що в кожному випадку необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У цьому контексті значний інтерес становить п.11 роз”яснення президії ВАС України (із змінами) “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.99р.  в якому зазначено, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявністю умислу хоча б у однієї із сторін щодо відповідних наслідків. До угод, що підпадають під ознаки ст.49 ЦК України, що є аналогом ст.ст.207,208 ГК України та ст.215 ЦК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установа ми, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), —шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Позивачем не доведено у  чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, а також вину сторін у формі умислу.  

Виходячи із змісту спірного договору комісії, можна зробити висновок, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як вбачається з матеріалів справи, договір комісії від 29.08.2005. є чинним, оскільки відповідає загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст.203 ЦК України а саме: зміст договору не суперечить ні Цивільному кодексу України, ні іншим актам цивільного законодавства, ні моральним засадам суспільства Особи, які вчинили правочин, мали достатній обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір спрямований на настання реальних правових наслідків та вчинений у формі, встановленій законом. Тому, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підстави недійсності договору комісії від 29.08.2005. - відсутні.

Приписом статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади  повинні діяти лише на підставі, в межах   повноважень та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені, зокрема, Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Завданням органів Державної податкової служби в Україні згідно з вимогами статті  2 Закону України  «Про державну податкову службу в Україні», зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Пунктом 11 статті 10 Закону України   «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що  державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до  підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Таким чином, Законом України  «Про державну податкову службу в Україні» передбачена можливість звернення Державної податкової інспекції до суду з позовами про визнання угод недійсними в разі стягнення коштів одержаних суб’єктами господарської діяльності за угодою в доход держави.

Проте, згідно поданої заяви про зміну позовних вимог, представники позивача просили суд винести рішення, яким визнати укладений договір комісії від 29.08.2005. між ТзОВ «Агроторговий дім «Волинь»та ТзОВ «Ріксос –Трускавець»недійсним на підставі ст.181 Господарського кодексу України та ст.215 Цивільного кодексу України без застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України та ст.216 ЦК України..

Згідно з вимогами п.8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає підстави недійсності правочину, а стаття 216 Цивільного кодексу України передбачає правові наслідки недійсності правочину, абзацом другим п.1 якої передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позивач згідно чинного законодавства не має права вимоги про визнання угоди недійсною з такими правовими наслідками, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстава для визнання недійсними господарських зобов’язань (договорів) за наявності мети, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства передбачена у ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.

Стаття 208 Господарського кодексу України як наслідок таких договорів визначає стягнення за рішенням суду в дохід держави всього одержаного за такими договорами.

Проте, позивач не навів суду будь-яких мотивів та доказів недійсності договору комісії на підставі ст.207 Господарського кодексу України. Наявність умисних дій хоча б однієї із сторін спірного договору, скерованих на ухилення від сплати податків при укладенні договору комісії від 29.08.2005. чи на укладення договору з метою, яка суперечить інтересам держави суспільства із матеріалів справи не вбачається та  у судовому засіданні не встановлено. Тому суд також не вбачає підстав для визнання недійсним договору комісії від 29.08.2005. як такого, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та застосування наслідків стягнення коштів, одержаних за таким договором в доход держави.

У відповідності до ст. 71 КАС України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Заперечення відповідача-1 та відповідача-2 у справі спростовують висновки позивача у справі щодо недійсності договору комісії від 29.08.2005.

Наявність підстав для визнання договору комісії від 29.08.2005. удаваним, тобто вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили також не доведена суду у встановленому порядку.

Виходячи з вищенаведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.122-124,127,130,135,143,151-154,160,161,163,167 КАС України, суд, -

постановив:

1.В адміністративному позові відмовити повністю.

2.Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюються згідно вимог ст.ст.186 та 254 КАСУ.

                                                

Суддя                                                                                                       Станько Л.Л.