Справа № 201/650/13-ц

Провадження 2/201/586/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          19 березня 2013 року                                 Жовтневий районний суд  м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Трещова В.В.,  при секретарі Тютюнник М.О.

 розглянувши за участю представників позивача та представника відповідача у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про захист порушених прав споживача, визнання недійсним кредитного договору -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», посилаючись у позовній заяві на те, що 31 серпня 2007 року між позивачем та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був укладений кредитний договір про отримання позивачем кредиту в сумі 98000 доларів США.  У своєму позові позивач посилається на невідповідність змісту правочину положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. В своїх вимогах позивач просить визнати недійсним кредитний договір №93/в.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позов з підстав у ньому викладених. Пояснили суду, що позивач раніше неодноразово пред`являла позови про оспорювання даного кредитного договору, але з інших підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Пояснила суду, що кредитний договір укладався 31 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем на підставі довіреності від 10 липня 2007 року за №2839, копія якої міститься в матеріалах справи. Крім того, наполягала на застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 31 серпня 2007 року був укладений кредитний договір №93/в, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.12). Згідно даного договору ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 98000 доларів США на термін та на умовах викладених у договорі, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

За умовами вказаного кредитного договору відповідач надав кредит позивачу шляхом й у межах суми, визначеної у договорі, що не оспорюється сторонами справи.

Прийнявши грошові кошти, позивач погодився з умовами даного договору та здійснював платежі відповідно до умов договору.

За кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

 Отримуючи кредит в іноземній валюті позивач не пред`являв до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення кредитного договору. Зазначені умови  кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

 Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 6 ст. 203 ЦК України, як вбачається з матеріалів справи при укладенні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано і виконано.

У спірній угоді передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в сумі та згідно з графіком погашення, в якому чітко зазначена сума та валюта погашення кредиту. Крім того, судом встановлено, що при підписанні кредитного договору, позивачеві було відомо яку суму та у якій валюті він повинен був внести щомісяця. Отже при підписанні договору  31 серпня 2007 року позивач усвідомлював наслідки укладення договору.

Згідно з статтею 192 ЦК України – до грошових коштів – платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2, ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

 Отже, у кредит можуть бути надані згідно вимог Цивільного кодексу України грошові кошти як в національній одиниці – гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов`язання.

Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю ” № 15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідно до ст.1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності.

 Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції, пов`язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності.

 Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з ч. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальні ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Диспозиція норми п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного Банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р.  вимог або яких-то обмежень щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тобто на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного баку України.

Вказаний лист не є нормативно-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти – по відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

Відповідно до ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в» ч. 4, ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов`язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов`язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов`язань предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов`язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4, ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, включаючи підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту виданого в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно з п. 2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківський ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 275 від 17 липня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент,  видано ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за номером №35-2 від 03 грудня 2001 року. У додатку до дозволу №35-1 від 03 грудня 2001 року до переліку операцій, які має право здійснювати ПАТ КБ “ Всеукраїнський Акціонерний Банк”.

З моменту укладення договору, позивач виконував всі його умови. Таким чином, прийняв на себе всі зобов`язання та виконував їх. Позивачем визнано всі умови договору, так як ніяких вимог до банку чи яких не будь пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, підстав для задоволення позову  не вбачається у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи доводи представника відповідача в частині пропуску позивачем строку позовної давності, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість, оскільки спірний договір було укладено 31 серпня 2007 року, а позов було подано до суду 11 січня 2013 року, тобто позивачем було пропущено строк позовної давності, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем прав свобод чи інтересів позивача не знайшов свого підтвердження, жодних правових підстав для задоволення позову судом не встановлено, а позивачем не надано, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, але враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, витрати віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про захист порушених прав споживача, визнання недійсним кредитного договору – відмовити у повному обсязі.

 Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

 Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

              Суддя