Справа № 201/614/13-ц

Провадження у справі 2/201/569/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року    Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого  судді Трещова В.В., при секретарі –Тютюнник М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного  товариства комерційний банк «ПриватБанк`про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк»про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди. Позивач в своєму позові з урахуванням уточнень в судовому засіданні посилався на те, що він є директором Івано-Франківського центрального регіонального відділення ПАТ «Мегабанк». 10 вересня 2012 року засобом електронного зв`язку за підписом В.О. Голови правління ПАТ «Мегабанк`на його адресу надійшов лист про те, що йому необхідно надати пояснення з приводу листа за №05/166/7700 від 05 вересня 2012 року, який надіслано Національним банком України до ПАТ «Мегабанк», про виявлення факту скоєння злочинів ОСОБА_2 , а також можливої причетності позивача до злочинної діяльності.

В ході розгляду справи позивач уточнив, що спірну недостовірну інформацію було розповсюджено відповідачем шляхом надсилання листа від 27.08.2012 року за вихідним № Э.16.0.0.0/4-5598 адресованому Голові правління ПАТ «Мегабанк», прокурору Івано-Франківської області, начальнику управління НБУ в Івано-Франківській області, начальнику управління НБУ в Харківській області. Вказаним, на думку позивача, порушені його честь, гідність та ділова репутація, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися з позовом до суду.  Позивач з урахуванням уточнень у судовому засіданні просив визнати недостовірною інформацію викладену в листі відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» від 27.08.2012 року за вихідним № Э.16.0.0.0/4-5598 адресованому Голові правління ПАТ «Мегабанк», прокурору Івано-Франківської області, начальнику управління НБУ в Івано-Франківській області, начальнику управління НБУ в Харківській області в частині того, що позивач ОСОБА_1 знав про вчинені сином злочини, всіма засобами сприяв йому в ухиленні від відповідальності, приховував його від слідчих органів та суду, а також перешкоджає відшкодуванню винними заподіяних збитків; зобов`язати відповідача відкликати спірний лист. Просив також, стягнути з відповідача 2500000 гривень моральної шкоди та судові витрати.

Позивач в судовому засіданні підтримав позов з урахуванням уточнень з підстав у ньому викладених.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на його безпідставність та не обґрунтованість. Зазначила, що сином позивача ОСОБА_2 у складі групи з іншими особами було вчинено декілька злочинів, але вироку у відношенні сина позивача досі немає, триває досудове слідство. Представники відповідача зверталися до позивача з вимогою повідомити  телефон його сина та його фактичне місце перебування, але позивач відмовився це зробити, що на думку представника і потягло необхідність звернення відповідачем з спірним листом.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

          Судом встановлено, що співробітниками відповідача - ПАТ КБ «ПриватБанк`було надіслано лист від 27 серпня 2012 року за вихідним № Э.16.0.0.0/4-5598 Голові правління ПАТ «Мегабанк», прокурору Івано-Франківської області, начальнику управління НБУ в Івано-Франківській області, начальнику управління НБУ в Харківській області, в якому крім іншого зазначено, що позивач ОСОБА_1 знав про вчинені сином злочини, всіма засобами сприяв йому в ухиленні від відповідальності, приховував його від слідчих органів та суду, а також перешкоджає відшкодуванню винними заподіяних збитків, що підтверджується оригіналом даного листа наявного в матеріалах справи (а.с. 66-67).

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суд  бере до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суд враховує такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь —особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює.

Оскільки в даній справі спірну інформацію було поширено шляхом надіслання листа посадовою особою  відповідача, то саме останній і повинен нести відповідальність за дії свого співробітника.

При розгляді даної справи суд враховує, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Поширення інформації в даному випадку відбувалося шляхом викладення  в листі адресованому іншим особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

          Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд враховує характер такої інформації і приходить до висновку про те, що вона  є  саме  фактичним твердженням, а не є припущенням чи оціночним судженням. Формулювання викладені в спірному листі носять стверджувальний, а ні оціночний характер.

Обов`язок доведення достовірності викладеної інформації покладено на відповідача, яким не надано суду належних та достатніх доказів в підтвердження достовірності вказаної інформації.

Суд приходить до висновку про те, що вказана інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем, зокрема, норм чинного законодавства, неетичну поведінка в суспільному житті, та вчинення ним дій несумісних з поведінкою керівника банківської установи.

Змістом ст.297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

ЗУ «Про інформацію`визначає правові підстави інформаційної діяльності, встановлює відповідальність за порушення у сфері інформаційних відносин та підстави для звільнення від відповідальності.

Відповідно до ст.47 ЗУ «Про інформацію», порушенням законодавства про інформацію, зокрема, є поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь та гідність.

Суд критично, у сукупності з іншими доказами у справі оцінює пояснення представника відповідача в частині того, що позивач відмовився на вимогу працівників банку надавати дані щодо свого сина, як на підставу тверджень про неправомірну поведінку позивача, оскільки така позиція протирічить вимогам ст.63 Конституції України, згідно вимог якої ніхто не зобов`язаний свідчити проти себе та членів своєї сім`ї.

Аналізуючи положення наведених норм законодавства, співвідношуючи їх із встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами справи, суд вважає, що позовні вимоги в частині спростування недостовірної негативної інформації підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного.

У відповідності до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних чи душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд критично, у сукупності з іншими доказами у справі оцінює пояснення позивача в частині того, що позивач був звільнений з роботи саме внаслідок розповсюдження відповідачем проти нього негативної інформації, оскільки згідно даних трудової книжки позивача, дослідженої в судовому засіданні, його було звільнено з роботи за згодою сторін.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити частково позов про відшкодування моральної шкоди на суму у розмірі 2500 гривень, що відповідатиме фактичним обставинам справи, глибині та тривалості  душевних страждань позивача, які виникли внаслідок поширення про нього недостовірної інформації, та буде необхідною і достатньою компенсацією понесених в даному випадку моральних страждань позивачем.

Судові витрати у справі покладаються на сторону проти якої постановлено рішення пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного  товариства комерційний банк «ПриватБанк`про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недостовірною інформацію викладену в листі відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» від 27.08.2012 року за вихідним № Э.16.0.0.0/4-5598 адресованому Голові правління ПАТ «Мегабанк», прокурору Івано-Франківської області, начальнику управління НБУ в Івано-Франківській області, начальнику управління НБУ в Харківській області в частині того, що позивач ОСОБА_1 знав про вчинені сином злочини, всіма засобами сприяв йому в ухиленні від відповідальності, приховував його від слідчих органів та суду, а також перешкоджає відшкодуванню винними заподіяних збитків.

Стягнути з публічного акціонерного  товариства комерційний банк «ПриватБанк`на користь ОСОБА_1 2500 гривень моральної шкоди та 321 гривню 90 копійок у якості відшкодування судових витрат.

Зобов`язати публічне акціонерне  товариство комерційний банк «ПриватБанк`протягом 10 днів з дня набрання чинності даним рішенням суду відкликати лист ПАТ «КБ ПриватБанк» від 27.08.2012 року за вихідним № Э.16.0.0.0/4-5598 адресований Голові правління ПАТ «Мегабанк», прокурору Івано-Франківської області, начальнику управління НБУ в Івано-Франківській області, начальнику управління НБУ в Харківській області.

            Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до  апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги          

                     Суддя