Справа № 2-9046/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

15 вересня 2011 року                                Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Черновського Г.В.

             при секретарі –Біжко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про дострокове розірвання кредитного договору, -

                                                              ВСТАНОВИВ:

          У серпні 2011 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом, в якому просив суд розірвати кредитний договір, укладений ПАТ КБ «ПриватБанк`та Штепіним Віктором Павловичем.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на задоволенні позову наполягав.   

          Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на його необґрунтованість.  

          Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

          Судом встановлені наступні факти:

          05 липня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено було укладено кредитний договір №DNР0АЕ00000435, відповідно до умов якого позивач 05 липня 2007 року отримав кредитні кошти у вигляді непоновлюваної лінії на суму 11 161,07 доларів США зі сплатою 12,00 % річних із терміном погашення кредиту до 05 липня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ПАТ КБ «ПриватБанк`та позивачем 05 липня 2007 року було укладено договір застави рухомого майна №DNР0АЕ00000435.

          Судом встановлено, що зазначені кредитні кошти відповідач надав позивачу для їх цільового використання, а саме на купівлю автомобіля марки Nexia», 2007 року випуску.

          Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

          Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати строкового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

          Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, що інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

           Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що подальше виконання договору призведе до явного порушення його майнових інтересів та позбавить його, як позичальника, того, на що він розраховував при укладенні договору.

Вищевикладене спростовується наступним:                         

          Згідно п.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, а саме:

- зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

          При укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

          Договори про надання кредиту укладаються па власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил.

          Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст.3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. За ст.632 ЦК України, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто вільною. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту у іноземній валюті. З свого боку банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти у іноземній валюті.

          Відповідно до ст.19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

          Отримуючи кредит в повному об`ємі, позивач не пред`являв до відповідача вимог щодо зміни визначення валюти кредитування, порядку та строків сплати кредиту. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦКУ.

          До подання позовної заяви позивач погоджувався із всіма умовами укладеного із ПАТ КБ «ПриватБанк»»валютного кредитного договору, про що свідчать факти повернення ним кредитних коштів разом із нарахованими відсотками в повному обсязі, встановлені договором.

          Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Таким чином, суд не може взяти до уваги підстави, зазначені позивачем як такі, що призвели до істотної зміни обставин.

          За таких обставин, суд вважає можливим у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про дострокове розірвання кредитного договору –відмовити.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, -

 ВИРІШИВ:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк`про дострокове розірвання кредитного договору –відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

          Суддя                                                                            Г.В.Черновськой