< Копия >
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
13.09.11Справа №2а-1846/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Лотової Ю.В.;
при секретарі: Бартиші В.О.,
за участю представників:
позивача –ОСОБА_1, довіреність від 12.01.2011 року та ОСОБА_2, довіреність від 12.01.2011 року;
відповідача –ОСОБА_3, довіреність № 344/10-004 від 22.06.2009 року та ОСОБА_4, довіреність № 2606/9/10-039 від 17.08.2011 року;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Черномор» (вул. Щорса, буд. 4, кв. 9, м. Севастополь, 99011); до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (вул. Кулакова, буд. 37, м. Севастополь, 99011);
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення – рішення.
Обставини справи:
02.06.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Черномор» (далі по тексту позивач або товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі по тексту відповідач або ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення – рішення № 0000610220/3 від 01.07.2010 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03.06.2011 року цей адміністративний позов залишено без руху до усунення позивачем недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.06.2011 року позивачу поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-1846/11/2770.
Ухвалою суду від 15.06.2011 року закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Вважають податкове повідомлення – рішення № 0000610220/3 від 01.07.2010 року щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 339030 грн. необґрунтованим та таким, що винесено відповідачем з порушенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 426, 1107, 1109 Цивільного кодексу України, оскільки контракт від 22.08.2007 року не є ліцензійним договором, а платежу по ньому не є роялті.
Представники відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнали, надали суду заперечення, у яких зазначено про безпідставність заявлених вимог. Відповідач вважає, що позивачем були допущені порушення вимог ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому, визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток з доходів іноземних юридичних осіб є правомірним. (арк.с. 73-81)
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Черномор» зареєстровано як юридична особа та є платником податку на прибуток. (арк.с. 53-66, 90-97)
З 15.10.2009 року по 11.11.2009 року співробітниками відповідача проведена планова виїзна перевірка товариства з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року. За результатами перевірки був складений акт від 18.11.2009 року № 116/23-1/32265717 «Про результати планової виїзної перевірки питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Компанія «Черномор», код ЄДРПОУ 32265717 за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р.» (далі по тексту акт перевірки). (арк.с. 13-19)
Відповідно до акту перевірки були встановлені порушення позивачем п. 13.2. ст. 13, п. 16.13 ст.16 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)", що діяв на момент виникнення спірних відносин, (далі по тексту Закон України № 334), яке виразилось в неутриманні та неперерахуванні до державного бюджету податку з доходів нерезидента: за 3 квартал 2007 року у сумі 60600 грн., за 4 квартал 2007 року у сумі 37875 грн., за третій квартал 2008 року у сумі 14535 грн., у загальному розмірі 113010 грн. Підставою для зазначених висновків стало те, що 22.08.2007 року між позивачем та фірмою «Fantawild Limited» (Гон Конг, Китай) був укладений договір про генеральний план та ліцензування, відповідно до якого позивачу був наданий дозвіл на використання програмного забезпечення і документації генерального плану та концептуального дизайну тематичного парку. Платежі по вказаному договору є роялті, а тому товариство повинно було під час здійснення цих платежів утримувати та сплачувати до державного бюджету податку з доходів нерезидента, але цього не робило.
За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.02.2011 року 0000610220/1 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 339030 грн., з яких: за основним платежем – 113010 грн., за штрафними санкціями - 226020 грн. За результатами адміністративного оскарження зазначеного повідомлення рішення ДПІ були прийнятті податкові повідомлення – рішення від 09.04.2010 року № 0000610220/2 та від 01.07.2010 року № 0000610220/3. (арк.с. 12, 40-41)
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 13.1. ст. 13 Закону України № 334 будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти:
а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;
б) дивіденди, які сплачуються (нараховуються) резидентом;
в) роялті, фрахту та доходи від послуг типу "інжиніринг";
г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця);
д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;
е) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього Закону;
є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;
ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України;
з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;
и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;
і) доходи у вигляді виграшів (призів) в лотерею (крім державної), від казино, інших гральних місць (домів), розташованих на території України, доходи від організації та проведення грального бізнесу, лотерей (крім державних);
ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;
й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України № 334 нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Згідно з 1.32 ст. 1 цього Закону України № 334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Пунктом 1.30. ст. 1 Закону України № 334 визначено, що роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.
Судом встановлено, що 22.08.2007 року між товариством з обмеженою відповідальність «Компанія «Черномор» (ліцензіат) та фірмою «Fantawild Limited» (Гон Конг, Китай) (далі по тексту фірма) був укладений договір про генеральний план та ліцензування (далі по тексту договір від 22.08.2007 року). Відповідно до декларативної частини вказаного договору фірма створила свій тематичний парк Fantawild у Китаї та зробила його генеральний план та концептуальний дизайн. Фірма є власником дизайну, програмного забезпечення та документації вказаного парку. Фірма бажає офіційно надати ліцензіату, а ліцензіат офіційно отримати від неї невиключний дозвіл на використання програмного забезпечення та документації відповідно до строків та умов даного договору. Згідно з п. 4 договору ліцензіату надається право користування програмним забезпеченням та документацією по договору в Бахчисараї, Україна. Відповідно до п. 7.1. договору від 22.08.2007 року ліцензіат визнає, що всі копії програмного забезпечення в будь-якій формі, що надані фірмою або зроблені ліцензіатом, є власністю фірми або його постачальників. Ліцензіат не має будь-яких прав на програмне забезпечення, крім тих, які надані йому цим договором. Згідно з п. 8.1. договору від 22.08.2007 року ліцензіат визнає та погоджується, що усе програмне забезпечення та документація складає та включає в себе цінні запатентовані продукти та секрети виробництва фірми та її постачальників, що включає суттєві творчі зусилля та конфіденційну інформацію, ідеї та вирази. В п. 12.3 договору зазначено, що протягом 10 днів після закінчення даного договору ліцензіат припиняє та повністю утримується від використання проекту та документації та повинен повернути фірмі повні та часткові копії проекту та документації, які знаходились у ліцензіата. (арк.с. 89-96)
По вказаному договору товариством здійснені таки платежі контрагенту:
- за платіжним дорученням № 3 від 06.09.2007 року на суму 80 000 доларів США з призначенням платежу – за контрактом від 22.08.2007, передоплата за генеральний план диноленд тематичного парку;
- за платіжним дорученням № 3 від 21.11.2007 року на суму 30 000 доларів США з призначенням платежу – за контрактом від 22.08.2007, передоплата за генеральний план диноленд тематичного парку;
- за платіжним дорученням № 3 від 23.11.2007 року на суму 20 000 доларів США з призначенням платежу – за контрактом від 22.08.2007, передоплата за генеральний план диноленд тематичного парку;
- за платіжним дорученням № 8 від 11.08.2008 року на суму 20 000 доларів США з призначенням платежу – передоплата за генеральний план диноленд тематичного парку, за контрактом від 22.08.2007. (арк.с. 113-121)
За результатами виконання договору від 22.08.2007 року були складені акти виконаних робіт (наданих послуг) від 30.09.2007 року 30.11.2007 року та 31.08.2008 року. Відповідно до вказаних актів фірма надала товариству послуги «програмного забезпечення» - документацію генерального плану тематичного парку на загальну суму 150000 доларів США. (арк.с. 123-125)
Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. (ст. 424 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 426, 427 Цивільного кодексу України способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Згідно зі ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
Виходячи із змісту договору від 22.08.2007 року та вищезазначених норм права, суд вважає, що цей договір є договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, а платежі по ньому є роялті.
Суд не може прийняти до уваги твердження представників позивача, що цей договір є фактично договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи товариства, зокрема договір від 22.08.2007 року, акти виконаних робіт та платіжні доручення не містять даних про надання фірмою позивачу послуг та сплату грошових коштів за ці послуги.
Що стосується посилання представників позивача на неналежне оформлення ліцензійного договору та відсутність його реєстрації, то суд зазначає, що єдиною підставою для визнання договору щодо розпоряджання майновими правами нікчемним є недотримання письмової форми. Договір від 22.08.2007 року укладений у письмовій формі, в установленому порядку не скасований, недійсним або нечинним не визнаний. Недотримання товариством та фірмою під час укладення договору вимог законодавства не може бути підставою для звільнення позивача від виконання податкових норм.
Згідно з п. 13.2. ст. 13 Закону України № 334 резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Пунктом 16.13. ст. 16 Закону України № 334 встановлено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.
Таким чином, товариство під час сплати доходу фірмі повинно було утримати та перерахування до бюджету податок на прибуток з доходів нерезидента, але цього не зробило.
Відповідно до пп. 17.1.9. п. 17.1. ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що діяв на момент виникнення спірних відносин, у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.
Враховуючи вищезазначену норму права та обставини справи, суд вважає, що ДПІ були правомірно нараховані товариству штрафні санкції у розмірі 226020 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведено, що податкове повідомлення-рішення рішення № 0000610220/3 від 01.07.2010 року є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийнято на підставі діючого законодавства.
З огляду на вказане, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постанова викладена у повному обсязі 19.09.2011 року.
Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < підпис > Ю.В. Лотова
< З оригіналом згідно >
Суддя < підпис > Ю.В. Лотова