У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ „Банк „Демарк” на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ВАТ „Банк „Демарк” про визнання договору застави недійсним, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ВАТ „Банк „Демарк” просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15 січня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним договір застави № 95/4 від 28.02.2006 р., укладений між ВАТ „Банк „Демарк” та ОСОБА_2 Стягнуто з ВАТ „Банк „Демарк” на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800 грн. і витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 15 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800 грн. і витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 15 грн.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є необгрунтованим, упередженим і таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на те, що 31.01.2006 р. спірний автомобіль було знято з реєстрації і на момент укладення договору застави  28.02.3006 р. автомобіль вже не належав подружжю ОСОБА_2. Також вказують на те, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що автомобіль було придбано подружжям за спільні кошти подружжя та не доведено, що цей автомобіль є спільною сумісною  власністю подружжя. Судом не було встановлено, в який спосіб ОСОБА_2 став власником автомобіля. Вказують на те, що відповідно до ст.65 СК України, при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.  Крім того апелянт вважає, що при винесенні рішення судом невірно визначено розмір державного мита, що підлягає стягненню з відповідачів.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до слідуючого висновку.

          По справі встановлено, що 28.02.2006 року між ВАТ „Банк Демарк” як заставодержателем з однієї сторони, та ОСОБА_2 як заставодавцем, з другої сторони був укладений договір застави № 95/4.

          Відповідно до  укладеного договору заставодавець з метою забезпечення викладених в Кредитному договорі зобов”язань заставляє майно, яке є предметом застави за цим договором: автомобіль MITSUBISHI PAJERO SPORT 2001 року випуску, НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого МРЕВ ДАІ в м.Бахмач 16.08.2003 р.

Відповідно до п.1.3. зазначеного договору, заставодавець підтверджує, що предмет застави не знаходиться у спільній сумісній або спільній частковій власності, не є часткою, паєм.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 07 травня 1977 року.

Частиною 1 ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст.65 СК України, позивачка ОСОБА_1 мала рівні права, як і ОСОБА_2, на володіння, користування і розпорядження сумісно придбаним автомобілем. Таким чином заставодавець ОСОБА_2 при укладенні договору застави діяв недобросовісно, так як не виконав вимоги, викладені в п.1.3. договору застави, які наведені вище.

Сукупність досліджених матеріалів справи та наявні в ній докази приводять  апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм дана вірна юридична оцінка на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи.

Крім того, згідно ч.1 ст.6 Закону України „Про заставу” (із наступними змінами та доповненнями), майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Як було встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 не надавала згоди на заставу автомобіля MITSUBISHI PAJERO SPORT, який на час укладення оскаржуваного договору застави належав подружжю ОСОБА_2,  а зняття автомобілю з обліку в МРЕВ ще не є переходом права власності на автомобіль до іншої особи.

 Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і надуманими,  не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять передбачених законом підстав для скасування  вірного по суті рішення суду.

Апеляційним судом не встановлено таких порушень судом норм матеріального і процесуального права, що призвели або могли б призвести до неправильного вирішення спору між сторонами.      

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни по суті. Разом з тим, відповідно до  п. „д” ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №43-93 від 30.04.93., з наступними змінами і доповненнями,    необхідно зменшити суму судових витрат, які стягнуті з ВАТ „Банк „Демарк” на користь ОСОБА_1 з 800 грн. до 4 грн. 25 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,  313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд,

У Х В А Л И В  :

          Апеляційну скаргу ВАТ „Банк „Демарк” - відхилити.

Рішення Бахмацького  районного суду Чернігівської області від 15 січня 2008 року по суті залишити без зміни, зменшивши суму судових витрат, які стягнуті з ВАТ „Банк „Демарк” на користь ОСОБА_1 з 800 грн. до 4 (чотирьох) грн. 25 коп.

           Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання  законної сили.

Головуючий:                                                 Судді: