Справа № 2-4981/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"19" грудня 2011 р.

Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого:                    судді – Притули Н.Г.

при секретарі:                                  Поляковій Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

16 листопада 2010 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить визнати недійсними п.1.3.2, п.1.5 в частині застрахованого акредитованою ВАТ КБ «Надра»страховою компанією, п.4.2.2, п.4.2.3, п.4.2.6, п.4.2.7, п.4.2.8, п.4.3.5, п.4.3.8, п.4.3.10, п.8.2, п.3.4 кредитного договору №492/п/42/2007-840 від 06.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Надра».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.12.2007 року між сторонами був укладений кредитний договір №492/П/42/2007-840 за яким позивач отримав кредит у розмірі 280 000,00 доларів США строком до 10.12.2017 року, зі сплатою 14,49% річних. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить 4 686,00 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов’язань позивача за договором, між ОСОБА_2 та Банком 06.12.2007 року був укладений договір поруки.

Зокрема позивач зазначає, що положення пункту 1.3.2, 3.5, 3.6 Договору не відповідає чинному законодавству. Позивач стверджує, що умовою укладення кредитного договору та надання кредитного договору була у тому числі оплата нав’язаної банком послуги –плата за управління кредитом (п.1.3.2 Кредитного договору). За твердженням позивача позичальник ніяким чином не може впливати або змінити «надану йому послугу», при укладенні договору позичальнику жодним чином не було повідомлено про умови надання такої послуги, її переваги та недоліки; не було також повідомлено або надано для вибору іншу послугу такого характеру, тобто пункти 3.5, 3.6 Договору є несправедливими відносно позичальника.

Позивач зазначає, що позичальнику як стороні договірних правовідносин відповідно до чинного законодавства України не було надано детального розпису сукупної вартості кредиту, в якому повинні бути розписані всі платежі та проценти, які позичальник має сплатити за Договором. Отже, позичальник ніяким чином не міг розібратись та зрозуміти системи надання послуги, передбаченої п.1.3.2 Договору та таким чином банк порушив вимоги ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та вимоги, встановлені постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а саме: пункт 2.1, який передбачає надання споживачу перед укладенням договору в письмовій формі інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Положення п.1.3.2 Договору суперечать загальним положенням ЦК України щодо договору про надання послуг (ч.1 ст.901 ЦК України).

Пункт 1.5 Договору щодо укладення договору із акредитованою страховою компанією суперечить п.10 ч.3 ст.18, п.2 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Пункт 4.2.2 Договору є несправедливим, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, адже в договорі не зазначено, що вважається суттєвим погіршенням фінансового стану позичальника. Крім того, є несправедливим те, що банку надається право на власний розсуд оцінювати запропоноване додаткове забезпечення.

Пункт 4.3.10 Кредитного договору, яким передбачено обов’язок позичальника за певних умов надати додаткове забезпечення виконання за договором порушує вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено заборону продавця включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а тому пункти 4.2.2 та 4.3.10 Договору мають бути визнані недійсними.

Пункти 4.2.3, 4.2.8, 4.3.5 Договору щодо права банку вимагати дострокового виконання зобов’язання є несправедливим, жорсткою умовою (п.2 ч.5 ст.11, ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Також, як зазначає позивач, є несправедливими та повинні бути визнані недійсними пункти 4.2.6, 4.3.8, 8.2 Договору.

Пунктом 4.2.7 Договору порушуються вимоги, передбачені ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів»в частині використання персональних даних позичальника.

Крім того, під час підписання кредитного договору позивачу не було роз’яснено яким чином буде проводитись нарахування відсотків (методика нарахування, формула нарахування відсотків).

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним немає, оскільки при укладенні договору були дотримані вимоги діючого законодавства, також позивач не довів в судовому засіданні, що при укладенні договору його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Третя особа в судове засідання не з’явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов’язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 06.12.2007 року між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №492/П/42/2007-840 за яким банк надав позивачу кредит в розмірі 280 000,00 доларів США (п.1.1 Договору) строком до 10.12.2017 року та зі сплатою 14,49% річних (п.1.3.1, 1.4 Договору). В договорі зазначено ціль кредитування –споживчі цілі (п.1.2 Договору).

Договір підписаний обома сторонами, що свідчить про те, що вони погодились з його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Як встановлено судом, укладаючи оспорюваний кредитний договір, сторони діяли вільно, на власний розсуд вибираючи контрагента та визначаючи його умови.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Суд вважає, що під час укладення договору волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, як встановлено в судовому засіданні, оспорюваний договір містить всі положення, які вимагає діюче законодавство до кредитних договорів та вчинений в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Також даною статтею визначені права та обов’язки сторін договору споживчого кредиту.

Статтею 18 Закону, щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є не справедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно ст. 19 Закону, на яку також посилається позивач, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.   

З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору.

Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов’язкову силу для самих сторін.

Позивач, згідно з ч.2 ст. 1056 ЦК України мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом не встановлено жодного з порушень закону з боку відповідача при укладанні оспорюваного договору, на які вказує позивач в позові, оскільки позивачем не надано на підтвердження цього будь-яких доказів. Враховуючи вищевикладене суд не знаходить правових підстав для визнання недійсним Кредитного договору, а тому відмовляє в задоволенні позову.     

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.203,215,230,509,525,526,627,629 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.3,15,60, 159, 212, 214,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним –відмовити.

          На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

                    Суддя: