ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа № 2-293/08
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2008 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Оніщука М.І.,
при секретарях: Книжник А.О., Петров Д.В., Сливка А.В.,
за участю:
представника відповідача
МВС України: Горбася Д.В.,
представника відповідача
Державного казначейства України: Галдецької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідачів 1`000`000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я, обгрунтовуючи це тим, що в вересні 2000 року її було затримано з застосуванням фізичного насильства працівниками УБОЗ під особистим керуванням тодішнього начальника ОСОБА_4 та доставлено у приміщення Мукачівського відділу УБОЗ УМВС України в Закарпатській області, де їй були заподіяні тілесні ушкодження. В подальшому постановою судді Мукачівського міськрайонного суду Щербана П.П. її незаконно було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП та застосовано адміністративний арешт строком на 5 діб. Вказана постанова була скасована постановою голови Апеляційного суду Закарпатської області від 23.05.2005 року, а справа про адміністративне правопорушення закрита за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в заяві на адресу суду підтримала позов з викладених в ньому підстав та просила позов задовольнити, а також розглядати справу за її відсутності.
Представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що Міністерство внутрішніх справ України не може нести відповідальність за шкоду заподіяну позивачу працівниками УМВС України в Закарпатській області, оскільки МВС України та УМВС України в Закарпатській області є різними юридичними особами, а тому в силу закону, вимоги позивача до МВС України є безпідставними.
Представник відповідача Державного казначейства України в судовому засіданні також просила відмовити позивачу в задоволенні позову за його безпідставністю, не доведеністю та необгрунтованістю.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що в вересні 2000 року позивача було затримано працівниками Мукачівського відділу УБОЗ УМВС України в Закарпатській області. В подальшому постановою судді Мукачівського міськрайонного суду Щербана П.П. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП та застосовано адміністративний арешт строком на 5 діб. Вказана постанова була скасована постановою голови Апеляційного суду Закарпатської області від 23.05.2005 року, а справа про адміністративне правопорушення закрита за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 14.11.2006 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Мукачівського міськрайонного суду, голови Мукачівського міськрайонного суду Щербана П.І. та Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту строком на 5 діб та стягнено з Державного бюджету України 5500,00 грн. моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17.01.2007 року, рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14.11.2006 року, змінено та постановлено стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту строком на 5 діб.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 зверталась й до Мукачівського міськрайонного суду з позовом до Державного казначейства України та УМВС України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, рішенням якого від 03.05.2007 року їй було відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.06.2007 року рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.05.2007 року в частині вирішення позову щодо відшкодування моральної шкоди скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України та УМВС України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду - закрито в зв`язку з тим, що на час розгляду справи було таке, що набрало законної сили рішення суду постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, з наведеного вбачається, що позивач вже неодноразово зверталась в суд за захистом порушеного права з позовами про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними діями та рішеннями працівників міліції, прокуратури та суду.
Звернувшись до суду з зазначеним позовом до МВС України, позивач вважає, що останнє додатково повинно нести відповідальність за шкоду заподіяну їй працівниками УМВС України в Закарпатській області, проте таке її твердження є безпідставним, оскільки не грунтується на вимогах закону.
Так, ч. 1 ст. 1172 ЦК України встановлює, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Пленум ВСУ в п. 5 Постанови “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” також зазначив, що крім загальних підстав, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.
Отже, з наведеного вбачається, що обов`язковою умовою для настання відповідальності юридичної особи за шкоду заподіяну її працівником є виконання останнім, під час заподіяння шкоди, трудових службових обов`язків, проте в даному випадку, шкода була заподіяна позивачу працівниками УМВС України в Закарпатській області, яке є самостійною юридичною особою, а тому МВС України не може нести відповідальність за шкоду заподіяну працівниками УМВС України в Закарпатській області.
Разом з цим, необхідно звернути увагу на ту обставину, що в матеріалах справи міститься не скасована постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.04.2003 року, якою за результатами розгляду матеріалів перевірки зібраних за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3, начальника СВ Мукачівського МВ УМВС ОСОБА_8, співробітника АППБ”Аваль” ОСОБА_4 та працівників Мукачівського відділу УБОЗ ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - відмовлено в зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочинів передбачених ст. ст. 364, 365, 368, 371 КК України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Частина 1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, викладені позивачем в позовній заяві обставини, на які остання посилається як на підстави правомірності заявлених вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається заподіяння безпосередньо працівниками МВС України позивачу тілесних ушкоджень, а від так і не можливо встановити причинно-насідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та заподіянням позивачу шкоди, внаслідок ушкодження здоров`я.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, оскільки позивач не довела факт протиправної поведінки відповідача МВС України відносно неї, а від так в судовому засіданні й не підтвердився факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ст. 1172 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 61, 209, 212 - 215, 223 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.