ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2011 року справа № 5020-1542/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Янюк О.С.,
за участю:
прокурора –Почки А.А. (посвідчення від 11.01.2011 № 674);
представника позивача –не з’явився;
представника відповідача –не з’явився;
представника третьої особи –ОСОБА_1 (довіреність від 18.10.2011 № 8-1-6/10152)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом прокурора Гагарінського району міста Севастополя
(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)
в інтересах
держави Севастопольської міської ради
в особі (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне Управління Держкомзему у м. Севастополі
(99011, м. Севастополь, вул. Демідова, 13)
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
ВСТАНОВИВ:
28.09.2011 прокурор Гагарінського району міста Севастополя (далі-прокурор) звернувся до господарського суду м. Севастополя (далі –суд) в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради (далі –позивач) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі –відповідач, ФОП ОСОБА_2) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 0,0008га, розташовану біля будинку АДРЕСА_2 згідно плану-схеми, яка використовується відповідачем під розміщення об’єкту малої архітектурної форми (торгового кіоску) шляхом знесення. Позов обґрунтовує ст.ст. 116, 125, 212 Земельного кодексу України (далі-ЗК України), ст.43 Закону України “Про місцеве самоврядуванні в Україні”, та вказує на порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо порядку набуття права власності та користування земельною ділянкою з боку ФОП ОСОБА_2
Ухвалою суду від 29.09.2011 порушено провадження у справі та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Головне Управління Держкомзему у м. Севастополі. У порядку ст.65 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) зобов’язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення даного спору.
На підставі ст.77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався, черговий розгляд справи призначений на 13.12.2011.
У судовому засіданні 13.12.2011 прокурор надав клопотання про уточнення прохальної частини позову та просив викласти її наступним чином: “Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути Севастопольської міської раді самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0008 га, розташовану біля будинку АДРЕСА_2 згідно плану-схеми, яка використовується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 під розміщення об’єкту малої архітектурної форми (торгового кіоску) шляхом знесення”.
Зазначені уточнення на підставі ст.22 ГПК України прийняти судом та розглядаються уточнені позовні вимоги.
Під час судового засідання прокурор підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
У судове засідання представник позивача до суду не з’явився, про причини не явки суд не повідомив, проте під час попередніх судових засіданнях надав пояснення, аналогічні викладеним у позові прокурора.
У судове засідання відповідач не з’явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, витребувані судом документи не надав. Відповідач не скористався правом, наданим йому ст.59 ГПК України та письмового відзиву на позов не надав. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві”). За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.
Крім того, ст.22 ГПК України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Явка представника позивача та відповідача обов’язковою судом не визнавалась.
З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника позивача та відповідача за наявними у неї матеріалами.
На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, судом встановлені наступні обставини.
29.07.2010 державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у міста Севастополі при перевірці дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земель житлової та громадської забудови у Гагарінському районі міста Севастополя встановлено, що на землях житлової та громадської забудови на АДРЕСА_2 відповідно до плану-схеми (а.с.21) фізична особа-підприємець ОСОБА_2 самовільно використовує без правовстановлюючих документів земельну ділянку орієнтовною площею 0,0008га під об’єкт малої архітектурної форми (торговий кіоск) для здійснення підприємницької діяльності, про що складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (а.с.17), складений протокол про адміністративне правопорушення № 000421 (а.с.15) та винесена постанова про накладення адміністративного стягнення на суму 64,62 грн (а.с.16).
Відповідно до припису від 29.07.2010 № 000527 ФОП ОСОБА_2 зобов’язано у 30-денний термін усунути виявлене порушення шляхом звільнення земельної ділянки або оформлення правовстановлюючих документів на неї (а.с.18).
Аналогічне порушення було встановлено державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у місті Севастополі під час проведення перевірки 01.09.2010 (а.с.10-13).
У своїх поясненнях щодо встановленого порушення відповідач зазначає, що земельна ділянка знаходиться у стадії оформлення (а.с.10, зворотній бік).
Згідно з автоматизованою системою державного земельного кадастру станом на 12.12.2011 за ОСОБА_2 право власності або користування на земельну ділянку у районі АДРЕСА_2 не зареєстровано, що підтверджується листом Головного управління Держкомзему у м. Севастополі від 13.12.2011 № 8-6-1/12909, (а.с.87).
На підставі ст.1 Закону України “Про державний контроль за використанням і охороною земель” виявлене порушення земельного законодавства з боку ФОП ОСОБА_2 перевіряючими органами було кваліфіковано як самовільне зайняття земельної ділянки, що і стало підставою для звернення прокурора із даним позовом до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідності до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що розпорядження територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень міської ради.
Статтею 10 та п. 21 ст. 43 Закону Україн «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 №280/97-ВР (зі змінами і доповненнями) унормовано, що міські ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та і їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. До компетенції міських рад відноситься регулювання земельних відносин.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).
Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, передбачені ст.124 ЗК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтею 126 ЗК України визначено, що документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.
Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України (ст.187 ЗК України).
Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка використовується ФОП ОСОБА_2 під розміщення об’єкту малої архітектурної форми (торгового кіоску), проте доказів набуття ним права на користування спірною земельною ділянкою останнім суду надано не було. Крім того, під час розгляду даної справи відповідачем не було отримано відповідних правовстановчих документів, що дають право на зайняття спірної ділянки.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З урахуванням зазначеної норми суд вважає, що розміщення на земельної ділянці ФОП ОСОБА_2 об’єкту малої архітектурної форми (торгового кіоску) слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, що в свою чергу є підставою для застосування положень ст.212 ЗК України.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (п.1) Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (п.2).
Оскільки земельна ділянка, яка розташована на у м. Севастополі землях житлової та громадської забудови на АДРЕСА_2 відповідно до плану-схеми не передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку, то вона є власністю територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради, та підлягає поверненню у стані, придатному для використання Севастопольської міської раді.
Ураховуючи викладене, а також те, що доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою відповідач суду не надав, факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки не спростував –позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 3 ст.49 ГПК України (у редакції, що діяла на момент подання позову) встановлено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Отже, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати на державне мито у розмірі 551,91 грн та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн підлягають стягненню з відповідача в доход державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов’язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) повернути Севастопольської міської раді самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0008 га, розташовану біля будинку АДРЕСА_2 згідно плану-схеми, яка використовується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 під розміщення об’єкту малої архітектурної форми (торгового кіоску) шляхом знесення.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету державне мито в розмірі 85,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис О.С. Янюк
Повне рішення в порядку
статті 84-85 ГПК України
оформлено і підписано
19.12.2011.
Згідно з оригіналом
Помічник судді О.Ю.Кувшинова
19.12.2011