Справа №2-174/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          19 грудня 2011 року              Варвинський районний суд Чернігівської області

                                                    в складі судді Семенченка О.М.,

                                                    з участю секретаря Дейкун Ю.І.,

                                                  позивачки ОСОБА_1,

                                                  представника позивача ОСОБА_2,

                                                  відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов’язання вчинити певні дії, -  

ВСТАНОВИВ:

          22 серпня 2011 року до суду звернулася ОСОБА_1 з зазначеним позовом, в якому просить  суд:

-  зобов’язати ОСОБА_6 вчинити дії, пов’язані з купівлею на її користь будинку по АДРЕСА_1, а саме: передати ОСОБА_5 залишок коштів у сумі 1500 грн.; отримати від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належним чином оформлені документи на право власності на вище зазначений будинок на ім’я ОСОБА_1 та передати їх;

- зобов’язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 після отримання коштів від ОСОБА_6 оформити всі необхідні документи про право власності на будинок в АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_1 та передати їх ОСОБА_6

В позовній заяві позивачка посилається на те, що близько трьох років тому виявила намір придбати будинок в АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4. Всі організаційні питаннями з цього приводу за усною домовленістю повинна була виконати ОСОБА_6, якій вона раніше передала на зберігання 14 000 гривень, а тому на купівлю будинку гроші у неї були. Вирішуючи питання щодо купівлі житлового будинку, остання зустрілася з ОСОБА_5, яка є дружиною ОСОБА_4, та  домовилася з нею в усній формі про купівлю цього будинку  за 8000 грн. та передала ОСОБА_5 частину грошей в сумі 4 000 грн. з умовою, що  решту коштів вона передасть після отримання документів про право власності на  будинок на ім’я ОСОБА_1 Через деякий час ОСОБА_5 особисто передала ОСОБА_6 документацію на право власності на зазначений будинок, видані на ім’я ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_6 передала їй ще 2500 грн. Ще 1500 гривень вона мала передати, коли отримає від ОСОБА_5 документи на ім’я ОСОБА_1 Однак умови  домовленості виконані так і не були, кошти ОСОБА_6 також не повернуті.

У зв’язку зі зміною прізвища ОСОБА_6 на ОСОБА_3, суд ухвалив визнати належним відповідачем ОСОБА_3.          

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і пояснила, що проживала сама в дуже старій хаті в с. Калиновиця Варвинського району по сусідству з відповідачкою ОСОБА_3 Оскільки між нею та відповідачкою ОСОБА_3 склалися доброзичливі, довірливі стосунки, вона передала на зберігання останнній свої заощадження в сумі 14 тис. гривень. Якось під час розмови з ОСОБА_3 попросила підшукати для неї в селі Калиновиця хату. Згодом, близько трьох років тому, ОСОБА_3 повідомила їй про можливість купівлі будинку в АДРЕСА_1, який успадкував після смерті своїх батьків ОСОБА_4., за 8 тис. гривень. Вона погодилася на купівлю цього будинку і попросила ОСОБА_3, щоб вона займалася оформленням документів, і щоб використовувала її гроші, які знаходяться на зберіганні у  ОСОБА_3 Письмової довіреності на вчинення договору купівлі-продажу будинку та інших дій, пов’язаних з купівлею будинку, ОСОБА_7 вона не давала.  ОСОБА_3  займалася цим за усною домовленістю. Спочатку ОСОБА_3 повідомила, що передала  ОСОБА_5 6 000 грн., а решту домовилася  передати після того, як  будуть оформлені документи. Після цього у 2009 році від ОСОБА_5 вона  отримала ключі від будинку, переселилася в нього і проживає в ньому до цього часу. Однак до цього часу  договору купівлі-продажу так і не зроблено.

          Відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що її сусідка ОСОБА_1спочатку передала на зберігання 12 тисяч гривень, а не 14 тис., як зазначає позивачка. Згодом вона попросила її допомогти придбати хату. Вона порадила ОСОБА_1 купити будинок у ОСОБА_4, який залишився йому у спадок після смерті його батьків і та погодилася. З тих 12 тисяч гривень, які належали ОСОБА_1 і були на зберіганні у неї,  8 000 грн. вона віддала ОСОБА_5 ОСОБА_5 пообіцяла оформити документи на хату, але до цього часу документи про прийняття спадщини належним чином не оформлені, що і є перешкодою для оформлення договору купівлі-продажу. Решту коштів, які передавала їй ОСОБА_1, вона витратила на придбання телевізора, продуктів, худоби, які передала ОСОБА_1

ОСОБА_8 пояснив, що будинок, про який іде мова, належав його батькам. Після смерті матері він є єдиним спадкоємцем. Будинок вирішили продати ОСОБА_1 Всіма питання щодо продажу зазначеного будинку займалася його дружина ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3

Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала та пояснила, що в 2009 році її чоловік ОСОБА_4 виявив намір продати житловий будинок своєї матері –ОСОБА_9, який знаходиться АДРЕСА_1.  Зазначений будинок попросила продати для ОСОБА_1 ОСОБА_3   Домовилися продати будинок за 8 000 грн., ще 1 000 грн. позивачка мала затратити на оформлення документів. На той час оформлення документів коштувало 1 500 грн., а на даний час більше 5 000 грн. Однак документи так зроблені і не були у зв’язку з тим, що ще не була оформлена спадщина. В даний час  всі необхідні документи на успадкування будинку виготовлені, а на приватизацію  земельної ділянки –ні. Це і стало причиною затримки в оформленні договору купівлі-продажу будинку. Вони не заперечують щодо отримання коштів в сумі 8 тис. гривень за будинок, але не згодні сплачувати за оформлення документів в нотаріуса. Крім того зазначили, що договір купівлі-продажу можливо оформити лише після отримання документів на приватизацію присадибної земельної ділянки.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зазначений позов не підлягає задоволенню з таких підстав.  

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 усно уповноважила ОСОБА_3 (ОСОБА_6) допомогти їй придбати будинок.

          ОСОБА_3 частинами  на протязі 2009 –2011 року ОСОБА_5 за будинок в АДРЕСА_1   передала вісім тисяч грн., а та в свою чергу передала ключі від будинку, після чого ОСОБА_1 з 2009 року стала проживати в цьому будинку.

Це підтверджується  довідкою Калиновицької сільської ради Варвинського району Чернігівської області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 2009 року по даний час фактично  проживає АДРЕСА_1. Проте, цей погосподарський номер закритий з 21 листопада 2007 року, оскільки зареєстрованих осіб у ньому не було. ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с. 37).

Виходячи з наведеного, суд вважає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було вчинено дії за ознаками правочину, характерними для договору купівлі-продажу будинку через представників.

Проте, статтею 203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами  у момент  їх  вчинення,  за  винятком правочинів,  які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

          Згідно ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки,   єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого  майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

          Як вбачається з матеріалів справи, власником житлового АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, який отримав у спадок 2 червня 2009 року після смерті  його батька.

          Оскільки договір купівлі продажу житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, якому на праві власності належить житловий будинок, укладено не було, суд не може зобов’язати відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належним чином оформити документи про право власності та передати їх позивачці.

          Крім того, судом встановлено, що всі дії від імені позивачки вчиняла ОСОБА_3, а від імені ОСОБА_4 –ОСОБА_5 Проте, зазначені особи не мали  повноважень на укладення договору купівлі-продажу будинку.  

          У відповідності зі ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

          Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

          Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

          Таким чином, суд вважає, що представництво позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повинно було здійснюватися на підставі довіреності.

          Стаття 244 ЦК України передбачає представництво, яке ґрунтується на договорі, за довіреністю.  Довіреність –це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

          За таких обставин, жодних взятих на себе зобов’язань ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_5, перед ОСОБА_1 не мали, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.  212-215 ЦПК України, суд –

                                                            В И Р І Ш И В:

          В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області через  Варвинський районний суд.  

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя                                                                                   О.М. Семенченко