14.12.2011

  Справа № 2-1147/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 грудня 2011 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді –Щербакова С.О.,

при секретарі     –Стрекоченковій І.Л.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Одіссей», Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання права власності на нерухоме майно,

 В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності, яке було видане Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації №51-р від 16.01.2002 року, в частині визнання за ТОВ «База відпочинку «Одіссей»право власності на котеджі №18, 51, 52, що знаходяться за адресою: м.Севастополь, вул. Челюскінців,113, а також визнати за позивачем право власності на котеджі №18, 51, 52, що знаходяться за адресою: м.Севастополь, вул. Челюскінців, 113.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі угоди про передачу майна та акту прийому-передачі з 11.05.1999 року відкрито користується, володіє та розпоряджається належним йому майном - котеджами №18, 51, 52, що знаходяться за адресою: м.Севастополь, вул. Челюскінців, 113, проте відповідач –ТОВ «База відпочинку «Одіссей»з 2010 року оспорює право власності позивача на зазначене нерухоме майно, пред’являючи свідоцтво про право власності від 22.01.2002 року, зокрема на спірні котеджі. Також у позові зазначено, що між позивачем ОСОБА_1 та директором ТОВ «База відпочинку «Одіссей»на початку 2002 року було досягнуто домовленості, що з метою спрощення процедури здачі будиночків-котеджів в експлуатацію та оформлення права користування земельною ділянкою, ТОВ «База відпочинку «Одіссей»здійснить реєстрацію права власності будиночків-котеджів на своє ім’я з наступною перереєстрацією на ім’я позивача та належне йому підприємство –ТОВ «Лазурний берег». Вказана домовленість на думку позивача частково підтверджується в договорі від 07.04.2003 року. Проте на даний момент відповідач наявність вказаної домовленості заперечує.

Позивач та його представники в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача –ТОВ «База відпочинку «Одіссей»в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивачем пропущено строк позовної давності, у нього ніколи не виникало право власності на спірне майно, договори на які посилається позивач є неукладеними, а у відповідача ТОВ «База відпочинку «Одіссей»право власності на спірне майно правомірно.

Представник відповідача - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у судове засідання не з’явився, про час ат місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в суд не повідомив.

Вислухавши пояснення позивача, його представників та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.1993 року між Будівельним кооперативом „Агат” та Приватним підприємством „Фінк і син” укладений договір купівлі-продажу двох будиночків.

07.05.1996 року між Приватним малим підприємством „Фінк і син” та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу недобудованих дерев’яних літніх будиночків на території база відпочинку „Одіссей” №№ 51, 52.

23.10.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу недобудованих дерев’яних літніх будиночків на території база відпочинку „Одіссей” №№ 51, 52.

26.12.1996 року між ВАТ „Львівльнопром” та ОСОБА_3 був укладений контракт №357, згідно якого продавець зобов’язаний передати, а покупець прийняти та оплатити будинок відпочинку літній двоповерховий на 14 ліжко-місць, який знаходиться за адресою: м. Севастополь, с. Любимівка.

27.12.1996 року між ВАТ „Львівльонопром” та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі –продажу будиночку (котеджу) №18, який знаходиться за адресою: м. Севастополь, с. Любимівка, база відпочинку „Одіссей”.

11.05.1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була укладена угода, згідно якої ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 згідно акту прийому-передачі три будинки типу „Шалаш” №18, 51, 52

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про власність», який діяв на момент укладення угод, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення договору  між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 11.05.1999 року, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Суд розцінює договір від 11.05.1999 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як договір дарування.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як вбачається з матеріалів справи договір від 11.05.1999 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не був посвідчений нотаріально.

07.04.2003 між ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та Приватним підприємством „Лазурний берег” був укладений договір, який був підписаний позивачем як директором ПП «Лазурний берег».

Відповідно до умов даного договору ТОВ „База відпочинку „Одіссей” визнає право власності ПП „Лазурний берег” на нерухоме майно, а саме - котеджі №18, 37, 38, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Челюскінцев, 113.

Відповідно до ч.3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 червня 2010 року, у справі № 5020-13/136-7/140-9/129 за позовом ТОВ „База відпочинку „Одіссей” до ТОВ „Лазурний берег” про визнання договору від 7 квітня 2003 року недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ТОВ „Лазурний берег” до ТОВ „База відпочинку „Одіссей” про визнання права власності, встановлено, що договір від 07.04.2003 року є не укладеним.

Договори купівлі-продажу майна від 11.01.1993 року, 07.05.1996 року, 23.10.1996 року, 26.12.1996 року, 27.12.1996 року та 11.05.1999 року на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, на думку суду не є належними доказами набуття ОСОБА_1 права власності на майно, оскільки зазначене майно не належало на праві власності особам, які його продавали, воно не вводилось в експлуатацію та право власності на нього не було зареєстровано належним чином.

В свою чергу, рішенням господарського суду міста Севастополя від 22 лютого 2010 року встановлено, що актом Державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 20.08.1998 року введено в експлуатацію 20 будинків –котеджів №№13, 14, 15, 16, 17, 18, 37, 38, 41, 42, 46, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56.

09.01.1999 року, тобто до укладення угоди від 11.05.1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації було видано свідоцтво ТОВ „База відпочинку „Одіссей” та ЗАТ ім. С. Перовської, про право спільної на майно, яке  складається з 20 будиночків –котеджів.

15.06.2001 між позивачем та ЗАТ ім. С. Перовської укладений договір про порядок користування власністю на території бази відпочинку „Одіссей”, зокрема, будиночків-котеджів №№18, 37, 38, 51, 52.

Довідкою голови правління ЗАТ ім. С.Перовської від 29 серпня 2001 року повідомлено голову Севастопольської міської державної адміністрації про те, що ЗАТ ім. С. Перовської не мало та не має права власності на будинки-котеджі, автомобільні шляхи, мережі водопостачання, каналізацію, електромережі та інші об’єкти, розташовані на території бази відпочинку «Одіссей»в м. Севастополі, сел. Любимівка. Також повідомлено про те, що вказане майно належить ТОВ «БВ «Одіссей»та на балансі ЗАТ ім. С.Перовської не перебуває.

22.01.2002 року Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації видано свідоцтво на право власності на 20 котеджів, а саме: №№13-18, 37, 38, 41, 42, 46, 48-56, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Челюскінцев, 113 та належать на праві колективної  власності ТОВ „База відпочинку „Одіссей”.

Таким чином, враховуючи що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у нього права власності на котеджі №18, 51, 52, що знаходяться за адресою: м.Севастополь, вул. Челюскінців, 113, а також неправомірності набуття права власності на це майно з боку відповідача, суд не знаходить обґрунтованих підстав для визнання недійсним спірного свідоцтва про право власності та визнання за позивачем права власності на зазначене майно.

Суд погоджується із посиланням представника відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності у цьому спорі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач як керівник ПП «Лазурний берег»ще у 2002 році звертався до господарського суду із позовом про визнання права власності на спірне майно та міг знати про порушення його прав як фізичної особи. Проте, суд не застосовує у даному випадку наслідки спливу позовної давності, оскільки у задоволенні позову суд відмовляє у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.   

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.12 Закону України «Про власність», ст.ст.153, 224, 226 ЦК Української РСР 1963 року, ст.ст. 10,60,61,79,88,159,212-215 ЦПК України, суд,

 В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Одіссей», Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання права власності на нерухоме майно –відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги в Нахімовський районний суд м.Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                   /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя Нахімовського районного

суду м. Севастополя                                             С.О. Щербаков